79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.01.2022 справа № 914/1263/21
За позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів
до відповідача: Санаторію “Нафтуся Прикарпаття”, Львівська область, с. Модричі
про стягнення 515 543,91 грн
Суддя Мороз Н. В.
При секретарі Пришляк М. С.
Представники:
Прокурор: Лука Г. В.
Від позивача: Жуган І. О.
Від відповідача: Фартушок Н. Б.
Суть спору:
Позовну заяву подано Заступником керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Санаторію “Нафтуся Прикарпаття” про стягнення 515 543,91 грн.
Ухвалою суду від 17.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.06.2021.
15.06.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 06.07.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.
У зв'язку з перебуванням судді Мороз Н. В. на лікарняному з 05.07.2021 по 14.07.2021, розгляд справи, призначений на 06.07.2021 не відбувся.
Ухвалою від 15.07.2021 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 20.07.2021 та відкладено підготовче засідання на 27.07.2021.
27.07.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 17.08.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.
Ухвалою від 17.08.2021 підготовче засідання відкладено на 31.08.2021. Вказаною ухвалою суд також відмовив у задоволенні клопотань відповідача про призначення експертизи, про надання прокурором та позивачем відповідей на питання в порядку ст. 90 ГПК України та про зупинення провадження у справі.
31.08.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 07.09.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.
Клопотанням від 01.09.2021 прокурор просить суд врахувати, що в резолютивній частині позовної заяви допущено описку та з урахуванням її виявлення та виправлення суму основного боргу читати правильно - 483 638, 55 грн.
Ухвалою суду від 06.09.2021 зустрічну позовну заяву Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» до відповідача Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про стягнення 1 290 476,90 грн повернуто заявнику.
Ухвалою від 07.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 14.09.2021.
Ухвалою від 14.09.2021 зупинено провадження у справі до розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.09.2021 у даній справі.
Ухвалою від 29.11.2021 поновлено провадження у справі. Розгляд справи по суті призначено на 14.12.2021.
Ухвалою суду від 14.12.2021 відкладено розгляд справи по суті на 11.01.2022, про що відповідача повідомлено в порядку ст.121 ГПК України.
В судове засідання 11.01.2022 прокурор та представник позивача з'явились. Позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та усних поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просять суд стягнути з відповідача 515 543,91 грн. заборгованості. Крім того, зазначили про те, що станом на день судового засідання набрало законної сили рішення Господарського суду Львівської області від 23.09.2021 по справі № 914/1207/21 за позовом Санаторію “Нафтуся Прикарпаття” до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання недійсним договорів оренди № 80 від 19.04.2004 та № 106 від 04.08.2011. Вказаним рішенням у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. Проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (в двох частинах) та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Крім того, заявив усне клопотання про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат.
Позиція прокурора та позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004, зокрема щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном. Такі обставини свідчать про порушення прав позивача відповідачем та є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 483 638, 55 грн. Крім того, внаслідок порушення відповідачем умов договору, останньому нараховано пеню з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 31 905, 36 грн. Як зазначено позивачем в судовому засіданні, станом на день розгляду справи розмір заборгованості не змінився, що підтверджується Довідкою про стан заборгованості по орендній платі та пені до Державного бюджету станом на 10.12.2021 Санаторій «Нафтуся Прикарпаття» по Договору оренди від 19.10.2004 № 80 (акт приймання-передачі датований 10.09.2020).
Позиція відповідача.
Відповідач проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позов (в двох частинах). Зокрема вказав, що укладений між сторонами договір №80 підлягав державній реєстрації, проте державної реєстрації такого договору не здійснено, отже на думку відповідача, строкове платне користування майном не розпочалось. Зазначив також про недійсність договору від 15.06.2007 про внесення змін до договору, оскільки такий підлягав нотаріальному посвідченню. Крім того, звернув увагу на невірне нарахування позивачем розміру орендної плати. Зокрема, на думку відповідача, у розрахунку орендної плати невірно застосовано орендну ставку, що вплинуло на завищення розрахунків орендної плати як за базовий місяць, так і за всі подальші місяці оренди; розміри орендної плати, вказані у розрахунку, долученому до позовної заяви суперечать розмірам орендної плати, визначеним у договорі, оскільки не проводився розрахунок річного розміру орендної плати, відтак безпідставними є розрахунки орендної плати як за перший так і за наступні місяці оренди. Відповідач не погоджується із зазначеним у розрахунку сальдо, а також звертає увагу на те, що Санаторій є закладом охорони здоров'я, відтак, при розрахунку розміру орендної плати слід було застосовувати орендну ставку у 8 %, або й навіть в 1 %. На думку відповідача проведені позивачем розрахунки нарахувань орендної плати, починаючи з базового місяця, не відповідають вимогам Закону «Про оренду державного та комунального майна», Методики й Договору, є завищеними та здійсненими без врахування дефляції, що мала місце у лютому, липні та серпні 2020.
У відзиві на позовну заяву, відповідач також посилається на ту обставину, що Санаторій “Нафтуся Прикарпаття”, у відповідності до ЗУ «Про курорти» є закладом охорони здоров'я та санаторно-курортним закладом, котрий у зв'язку з запровадженням карантину з метою дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, не надавав жодних послуг з 12.03.2020, а відповідно майно, оренда якого є предметом договору ним не використовувалось, відтак на думку відповідача підстави для нарахування орендної плати за заявлений період відсутні.
У відзиві на позовну заяву (поданому 10.06.2021) відповідач також просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до нарахованої пені та зменшити її на 99%.
Обставини справи.
19.10.2004 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (позивач, за договором - орендодавець) та Санаторієм «Нафтуся Прикарпаття» (відповідач, за договором - орендар) укладено договір оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно - будівлю спального корпусу на 200 місць, яка в процесі приватизації не ввійшла до статутного фонду ВАТ «Галол» (надалі - «Майно») загальною площею 3073 кв.м, розташованої за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Модричі, вул Курортна, 1/3, вартість якої визначена в звіті про оцінку майна, проведеної ТзОВ «ЛьвівЮРАудитКонсалтинг» і станом на 30.06.2004 становить 522 891, 00 грн.
Майно, яке передається в оренду, належить Державі Україна в особі Верховної Ради України і знаходиться в оперативному управлінні регіонального відділення ФДМУ по Львівській області, на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2002 (справа № 1/265-32/121) та ухвали Господарського суду Львівської області від 19.01.2004 (справа № 1/265-32/121). Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданий Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 04.10.2004 року за № 4942954. Реєстраційний № 7733320 (п. 1.2 договору). Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (п. 2.1 договору).
На виконання умов вищевказаного договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в платне користування державне нерухоме майно визначене п.1.1 договору, про що складено Акт прийому-передачі державного нерухомого майна від 19.10.2004 №80, який підписаний в двосторонньому порядку уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками орендодавця та орендаря.
Згідно з п.10.1 договору, цей договір укладено строком на 5 років - з 19.10.2004 по 18.10.2009 включно.
Пунктом 3.1 договору оренди встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить, без ПДВ, за базовий місяць розрахунку (вересень місяць 2004 року) - 4409,66 грн.
Орендна плата за перший повний місяць оренди - жовтень місяць 2004 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (вересень 2004 року) на індекс інфляції за жовтень 2004 року.
Орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за звітний місяць (п.3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата в повному обсязі (100%) перераховується до Державного бюджету на рахунки, визначені Управлінням Державного казначейства України, а саме: одержувач коштів - Держбюджет Львівської області, код ЄДРПОУ одержувача - 23949066, банк одержувача - УДК у Львівській області, МФО банку 825014, № рахунку - 31116089800001 (код платежу 22080100) щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.
Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п.3.4 договору).
15.06.2007 сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору оренди № 80 від 19.10.2004, зокрема п.1.2 викладено у новій редакції: «Майно
передається в оренду з метою розміщення суб'єкту господарювання, що діє на
основі приватної власності і проводить господарську діяльність з медичної практики».
Пункт 3.1 розділу «Орендна плата» викладено в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і з врахуванням змін до Методики, внесених Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1846, становить без ПДВ за перший повний місяць оренди після перерахунку - грудень 2006 року 11 543, 01 грн»
Договором про внесення змін від 16.10.2009 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004, продовжено строк чинності договору строком на 2 роки з 16.10.2009 по 15.10.2011 включно.
13.10.2011 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди, згідно якого викладено в новій редакції п.1.1, що стосується вартості орендованого майна, зокрема вартість визначена в звіті про оцінку майна, проведеної фізичною особою - підприємцем Крилошанським Ю.Є. і станом на 31.08.2011 становить 2 694 100,00 грн.
Крім того, внесено зміни в п.1.2 договору, щодо цільового призначення орендованого майна, а також в п.3.1 щодо орендної плати. Зокрема, п.3.1 викладено в наступній редакції: «Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі - Методика) та за результатами конкурсу на право оренди майна, становить без ПДВ за базовий місяць оренди після внесення змін до договору оренди - вересень 2011 року 22 545, 50 грн. Орендна плата за перший місяць оренди після внесення змін до договору оренди - жовтень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди - вересень 2011 року на індекс інфляції за жовтень 2011 року. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата згідно даного договору сплачується з 16.10.2011».
Вказаним договором також внесено зміни в п. 10.1 щодо строку чинності останнього, зокрема договір укладено на 5 років та діє з 16.10.2011 по 15.10.2016 включно.
28.03.2014 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди, зокрема пунктом 10.1 передбачено, що цей договір укладено строком на 25 років, що діє з 16.10.2011 по 15.10.2036 включно.
Згідно наказу Фонду Державного майна України № 232 від 06.03.2019 «Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України» утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м. Львові, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області. Установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов'язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, в порушення вимог договору оренди, відповідачем не виконано належним чином взяті на себе зобов'язання щодо сплати в повному обсязі орендних платежів до Державного бюджету України, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість.
Вказаний договір оренди від 19.10.2004 № 80 із змінами, припинено 10.09.2020 у зв'язку із приватизацією без участі орендаря.
Претензією від 17.11.2020 № 11-11-06423 позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити наявну за договором заборгованість у розмірі 483 638, 55 грн. та пеню у розмірі 31 905,36 грн. в 20-денний термін з дня отримання претензії.
Листом від 12.03.2021 № 15/4-253-вих-21 Львівська обласна прокуратура звернулась до позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях із вимогою надати інформацію щодо наявності заборгованість у орендаря - Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» по оренді державного майна відповідно до договорів оренди від 19.04.2004 та 04.08.2011.
У відповідь на вказаний запит прокуратури позивачем надіслано лист від 19.03.2021 № 10-12-01461, в якому зазначено, що в Регіональному відділенні відсутні платіжні доручення (чи їх копії), згідно з якими орендар вносив платежі за договором оренди. Відповідно до договору, орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за яких здійснюється платіж. Орендар сплачує орендну плату до Державного бюджету безпосередньо на рахунки державної казначейської служби. Обов'язок надання Регіональному відділенню оригіналів чи копій відповідних платіжних доручень у орендаря відсутній. Натомість, інформацію про внесення орендних платежів Регіональне відділення отримує від органів казначейської служби у електронному вигляді.
Як зазначено у позовній заяві, з огляду на те, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не вжито заходів щодо захисту інтересів держави щодо своєчасного стягнення нарахованих платежів за використання державного майна, у тому числі шляхом звернення до суду, інтереси держави є порушеними та такими що підлягають захисту в судовому порядку, а відтак наявні підстави для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі даного органу.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'зань за договором оренди щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном, в останнього виникла заборгованість у розмірі 483 638, 55 грн, що підтверджується інформацією з органів державної казначейської служби про стан надходження орендної плати за Договором від 19.10.2004 №80 за весь період існування договірних відносин між сторонами справи.
Оцінка суду.
Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, органи прокуратури здійснюють представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За висновками Європейського суду з прав людини, підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Звертаючись із позовом у даній справі, Прокурор зазначив, що звернення прокуратури з позовом до суду зумовлено тим, що незважаючи на триваючий характер невиконання умов договору та вимог Закону щодо сплати Санаторієм «Нафтуся Прикарпаття» орендної плати за використання майна, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не вжито судових заходів з метою захисту інтересів держави.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку, Регіональне відділення Фонду державного майна України обмежилось лише надісланням однієї претензією 17.11.2020, жодних дій після в позасудовому чи в судовому порядку здійснено не було, незважаючи на неодноразові звернення з цього приводу прокуратурою (12.03.2021, 31.03.2021, 19.04.2021).
З огляду на те, що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях не вжито заходів щодо захисту інтересів держави щодо своєчасного стягнення нарахованих платежів за використання державного майна, у тому числі шляхом звернення до суду, інтереси держави є порушеними та такими що підлягають захисту в судовому порядку, наявні підстави для здійснення органами прокуратури захисту в суді інтересів держави в особі даного органу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку щодо підставності представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Предметом судового розгляду у даній справі є вимога про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна.
У якості підстави заявлених вимог прокурором та позивачем визначено обставини неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном.
На підтвердження відповідних обставин позивачем долучено до матеріалів справи договір оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004 та договори про внесення змін до вказаного договору, розрахунок заборгованості, Акт приймання-передачі державного майна та інформацію про стан надходження орендних платежів за Договором від 19.10.2004 № 80 від органів казначейської служби.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, є договори.
Згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст. 761 ЦК України).
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір оренди за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку наймодавця з передачі у користування наймачеві майна корелює обов'язок наймача щодо справляння плати за користування майном.
Як встановлено судом та не спростовано сторонами, майно, що є предметом укладеного між сторонами договору від 19.10.2004 № 80, є державною власністю та перебуває в розпорядженні Фонду державного майна України, права орендодавця на розпорядження орендованим майном підтверджується такими правовстановлюючими документами: рішенням господарського суду Львівської області від 12.01.2002 (справа №1/265-32/121) та ухвалою господарського суду Львівської області від 19.01.2004 (справа № 1/265-32/121), про що зазначено у п. 1.2 договору оренди № 80 від 19.04.2004; рішенням господарського суду Львівської області від 26.06.2007 (справа №1/1149-20/246), про що зазначено у п. 1.1 договору оренди № 106 від 04.08.2011.
У даному випадку спірним, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання плати за користування майном згідно договору, розміру орендної плати та як результат суми боргу, стягнення якої є предметом даного позову.
Суд акцентує, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
Для з'ясування наведених питань, а відтак і правильного вирішення спору, суду в межах наданих йому повноважень процесуальним законом належить дослідити умови укладеного між сторонами договору, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами доказів на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для стягнення з відповідача як наймача заборгованості за договором.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Доводячи неправильність проведеного позивачем розрахунку орендної плати, відповідачем подано контррозрахунок здійснених позивачем нарахувань та проведених відповідачем оплат за договором, однак, доказів, що спростовують розмір заборгованості Санаторієм “Нафтуся Прикарпаття” не представлено та не спростовано відомостей, наданих органами казначейської служби стосовно розрахунків за договором оренди.
Посилання відповідача на невизначення та незафіксування у договорі розміру орендної плати суд не приймає до уваги з огляду на те, що у договорі від 19.10.2004 №80 та договорах про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна не лише визначено та зафіксовано розмір орендної плати, але й відображено спосіб її розрахунку протягом строку дії цих правочинів.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідачем у відзиві на позов вказано на відсутність в останнього заборгованості за договором оренди від 19.10.2004 №80, однак в подальшому зазначено про наявність підстав для звільнення його від орендної плати чи зменшення такої.
Щодо наведеної обставини, а також факту коли відповідач у поясненнях висловлює позицію про невизначення (незафіксування) у спірних договорах розміру орендної плати та допущення помилок у застосуванні Методики, суд зауважує, що поведінка відповідача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
Суд також звертає увагу на той факт, що протягом дії спірного договору відповідач не висловлював жодних заперечень щодо розрахунків між сторонами та проводив оплати за користування орендованим майном.
Покликання відповідача на недійсність договору від 15.06.2007 про внесення змін до договору, суд до уваги не приймає з огляду на відсутність судових рішень щодо визнання такого договору недійсним, а також зважаючи на факт набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 23.09.2021 по справі №914/1207/21 за позовом Санаторію “Нафтуся Прикарпаття” до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання недійсним договорів оренди № 80 від 19.04.2004 та № 106 від 04.08.2011, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Доводи відповідача щодо неврахування позивачем при здійсненні нарахувань з орендної плати дефляції, що мала місце у лютому, липні та серпні 2020 спростовуються наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що сума заборгованості у місяці, в якому мала місце дефляція - зменшується в порівнянні з попереднім місяцем.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 483 638,55 грн. підлягають до задоволення.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за Договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення Європейського суду з прав людини "Хамідов проти Росії").
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 80 індивідуально визначеного нерухомого майна від 19.10.2004, зокрема щодо своєчасного і повного внесення орендної плати за користування майном позивачем нараховано останньому пеню в розмірі 31 905,36 грн. за період з 01.01.2020 по 10.09.2020, згідно довідки про стан заборгованості по орендній платі та пені до Державного бюджету станом на 10.12.2021.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Пунктом 5.9 договору оренди № 80 від 19.10.2004 передбачено, що у разі порушення терміну сплати компенсації, зазначеної в п.5.8, дана суму боргу підлягає індексації і сплачується до державного бюджету повністю, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожен день прострочення,включаючи день оплати.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України).
Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Разом з тим, положеннями ч.6 ст.232 ГК України, передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
У п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Враховуючи норми ст. 232 ГК України та ст. 253 ЦК України, суд здійснив перерахунок пені та встановив, що її розмір за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 становить 23 244, 29 грн, відтак в решті стягнення пені слід відмовити.
Враховуючи наведене, з огляду на період нарахування неустойки та дату звернення з відповідним позовом, суд вважає безпідставними покликання відповідача на сплив строків позовної давності щодо стягнення пені.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити заявлену до стягнення неустойку на 99% враховуючи тяжкий фінансовий стан відповідача, а також те, що останній є закладом охорони здоров'я, а покладення на нього додаткових грошових зобов'язань матиме наслідком унеможливлення надання відповідних послуг з оздоровлення громадян України, в тому числі і тих, які постраждали в зоні АТО і тих, що потребують реабілітації після ураження коронавірусною хворобою.
Згідно з ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.
Надавши оцінку звітам про фінансові результати відповідача за 2019 та 2020 роки, суд встановив, що його збиток у порівнянні з попередніми роками значно зріс, як і зросли операційні витрати.
В той час, позивач не подав суду жодних доказів, які б свідчили про його скрутне фінансове становище чи понесення матеріальних збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання.
Беручи до уваги викладене, а також те, що відповідач є лікувальним закладом та надає послуги з оздоровлення, керуючись у тому числі засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення пені на 50% для дотримання принципу збалансованості інтересів сторін.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем. Останнім не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів які б довели ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 483 638,55 грн основного боргу та 11 622,15 грн пені, в решті вимог-відмовити.
Судові витрати.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (82186, Львівська обл., Дрогобицький р-н, село Модричі, вул. Курортна, будинок 1, код ЄДРПОУ 20795071) в доход Державного бюджету України на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (м. Львів, вул. Коперника М., 4, код ЄДРПОУ 42899921) - 483 638, 55 грн заборгованості та 11 622,15 грн пені.
3.Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (Львівська обл., Дрогобицький р-н, село Модричі, вул. Курортна, 1, код ЄДРПОУ 20795071) в доход державного бюджету на користь Львівської обласної прокуратури (м. Львів, проспект Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) - 7 428, 91 грн судового збору.
4.В решті позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено 20.01.2022
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.