79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.01.2022 справа № 914/3233/21
За позовом: Фізичної особи-підприємця Мозоли Михайла Романовича, м. Львів
до відповідача: Львівського Казенного Експериментального Підприємства Засобів Пересування і Протезування, м. Львів
про стягнення 318435,00 грн
Суддя Мороз Н.В.
при секретарі Пришляк М. С.
Представники:
Від позивача: Оприск Л.Є.
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано фізичною особою-підприємцем Мозолою Михайлом Романовичем до Львівського Казенного Експериментального Підприємства Засобів Пересування і Протезування про стягнення 318435,00 грн.
Ухвалою суду від 03.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.11.2021.
23.11.2021 розгляду справи відкладено на 07.12.2021, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 07.12.2021 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11.01.2022.
11.01.2022 в судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Позов просив задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 11.01.2022 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи документами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Позиція позивача.
Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що у період з березня 2019 року по грудень 2020 року ним, як фізичною особою-підприємцем, відповідно до усних домовленостей сторін, на підставі видаткових накладних підписаними обома сторонами, було передано, а Львівським Казенним Експериментальним Підприємством Засобів Пересування і Протезування було прийнято у власність чохли гомілкові, стегнові та трубки ортопедичні, загальна вартість яких становить 313 025,00 грн. Окрім того, позивач вказав, що відповідачем визнається наявність заборгованості в розмірі 318 435,00 грн, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 30.07.2021.
Оплату за отриманий товар відповідач не провів, хоча позивач звертався з вимогою про погашення заборгованості, однак така залишилась без відповіді та задоволення.
З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 318435,00 грн заборгованості за поставлений товар.
Позиція відповідача.
Відповідач відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив, доказів сплати заборгованості не подав.
Обставини справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:
На підставі видаткових накладних: № 21 від 11.03.2019 на суму 27950,00 грн; № 24 від 15.03.2019 на суму 1950,00 грн; № 28 від 27.03.2019 на суму 27100,00 грн; № 31 від 01.04.2019 на суму 14000,00 грн; № 51 від 28.05.2019 на суму 74600,00 грн; № 133 від 05.12.2019 на суму 42625,00 грн; № 07 від 28.01.2020 на суму 34600,00 грн; № 140 від 16.12.2020 на суму 20280,00 грн; № 79 від 08.09.2020 на суму 69920,00 грн, постачальник ФОП Мозола Михайло Романович на підставі усної угоди поставив одержувачу Львівському КЕПіП товар на загальну суму 313025,00 грн.
Актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 31.07.2021 між ФОП Мозолою М.Р. та Львівським КЕЗПіП від 30.07.2021, підписаного та скріпленого печатками сторін, встановлено суму заборгованості відповідача в розмірі 318435,00 грн.
Як вбачається з вимоги від 11.10.2021 вих № 11/09, позивач звертався до відповідача з претензією про повернення боргу в семиденний строк з моменту отримання вимоги, однак така залишилась останнім без виконання.
Довідкою від 06.12.2021 року, ФОП Мозола М.Р. підтвердив, що від дня подачі позовної заяви і станом на день розгляду справи Господарським судом Львівської області 07.12.2021 року, відповідач не здійснив жодних дій для повернення заборгованості, яка становить 318435,00 грн.
Таким чином, спір у справі виник у зв'язку із відмовою відповідача сплатити позивачу вартість поставленого товару на підставі видаткових накладних в розмірі 318435, 00 грн.
Оцінка суду.
Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (ч. 2 ст. 184 ГК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами ( ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони підписали видаткові накладні, на підставі яких позивачем було поставлено товар відповідачу. Таким чином, сторони фактично уклали між собою договір поставки у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення між ФОП Мозолою М.Р. та Львівським КЕПЗПіП господарських зобов'язань.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.
Відповідач про дійсність отриманого товару та проти наявності заборгованості у розмірі 318435,00 грн не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду. Актом звіряння взаємних розрахунків від 30.07.2021 року, долученими до матеріалів справи підтверджується, що сальдо початкове становило 125410,00 грн і враховуючи проведені відповідачем оплати на загальну суму 120000,00 грн, сальдо кінцеве становить 318435,00 грн.
Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення у розмірі 318435,00 грн.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задоволити повністю.
2.Стягнути з Львівського Казенного Експериментального Підприємства Засобів Пересування і Протезування (вул. Рудненська, буд. 10 м. Львів, Львівська обл. 79052, ідентифікаційний код 03187714) на користь Фізичної особи-підприємця Мозоли Михайла Романовича ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 318435,00 грн - заборгованості та 4776,60 грн - витрат по сплаті судового збору.
Рішення складено 19.01.2022
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.