ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.01.2022Справа № 910/15789/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" (Україна, 18028, Черкаська обл. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, буд. 72; ідентифікаційний код: 00203826)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 95 059,85 грн
Приватне акціонерне товариство "АЗОТ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 95 059,85 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки відповідачем було допущено прострочення термінів доставки порожніх вагонів, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 95 059,85 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
26.10.2021 на електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
15.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та зазначає, що позивачем не було дотримано обов'язкового претензійного порядку за частиною залізничних накладних, перевезення вагонів за якими здійснювалось у міжнародному сполученні, відтак позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 8 640,26 грн не підлягають задоволенню. Відповідач також зазначає, що ним було проведено перерахунок термінів доставки вагонів по окремим залізничним накладним, які містять відмітки про складання актів загальної форми щодо збільшення термінів доставки вагонів не з вини залізниці, у зв'язку з чим по 45 залізничним накладним правові підстави для стягнення штрафу відсутні, а по 2 накладним штраф підлягає зменшенню з 19 137,33 грн до 1 266,45 грн. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що позивачем необґрунтовано нараховано штраф у загальному розмірі 26 511,14 грн. Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем також подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.
29.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що відповідачем не наведено суду поважних причин пропуску строку на подання відзиву, необов'язковість претензійного (досудового) врегулювання спору, а також неправомірність здійснення відповідачем перерахунку розміру штрафу, у зв'язку зі збільшенням термінів доставки вагонів за залізничними накладними, оскільки складені відповідачем акти загальної форми не відповідають приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Крім того, позивач посилається на відсутність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Розглянувши наявну в матеріалах справи заяву відповідача про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478454305 копію ухвали суду про відкриття провадження у справі було отримано відповідачем 13.10.2021.
Із заявою про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву відповідач звернувся 26.10.2021, тобто до закінчення встановленого судом строку.
Розглянувши викладені у заяві про продовження процесуального строку доводи, на підставі ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ту обставину, що позивачем подано відповідь на відзив, з метою виконання завдання та дотримання основних засад господарського судочинства, суд продовжив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
24.03.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "АЗОТ" (далі - замовник, позивач) було укладено Договір № 40-00203826/2020-001 про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - Договір), предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Згідно з п. 1.4 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
У Розділі 8 Договору сторони погодили використання електронного документообігу.
Як зазначає позивач, у червні - липні 2021 року відповідачем було здійснено перевезення порожніх залізничних вагонів, одержувачем яких є позивач, про що свідчать наявні в матеріалах справи 181 залізнична накладна.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання з перевезення та допустив прострочення доставки порожніх вагонів за вказаними залізничними накладними, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 116 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, просить стягнути з відповідача на свою користь штраф у загальному розмірі 95 059,85 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з законів України "Про транспорт", "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативно-правові акти, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (надалі - Статут), Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Пунктом 4 Статуту передбачено, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно з якою здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізнично-поромному сполученні (параграф 1 статті 3 УМВС).
Згідно з п. 6 Статуту накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
У відповідності до пункту 22 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі залізничних накладних №003435, №003434, №003504, №004069, №05861, №05956, №96510175, №96510176, №96516661, №96516662, №96516663 та №96516664 перевезення порожніх вагонів здійснювалось в міжнародному сполученні.
Параграфом 1 статті 14 УМВС передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
Відповідно до параграфів 2, 3 статті 24 УМВС термін доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
За умовами параграфів 5, 7 статті 24 УМВС перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною. Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Відповідно до статті 2 Угоди та Додатку 1 до УМВС "Правила перевезення вантажів" розділу 1 пункту 2.1 відправка - це вантаж за однією накладною (відправлення) приймається до перевезення від одного відправника на одній станції відправлення на адресу одного одержувача на одну станцію призначення.
Згідно з п. 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
За змістом параграфів 1, 2 статті 45 УМВС якщо перевізником не був дотриманий строк доставки вантажу, обчислений відповідно до статті 24 термін доставки вантажу, перевізник сплачує відшкодування за перевищення строку доставки у вигляді неустойки. Розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення - терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме: 6 % провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки; 18 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки; 30 % провізної плати при перевищенні терміну доставки більше трьох десятих загального терміну доставки.
Відповідно до ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Згідно з ч. 4 ст. 124 Конституції України законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
Частиною першою статті 19 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Параграфом 1 статті 46 УМВС передбачено, що право пред'явлення претензії до перевізника належить відправникові і одержувачеві.
За приписами параграфу 3 статті 46 УМВС претензія пред'являється по кожній відправці окремо за винятком: 1) претензії про повернення переборів провізних платежів. Така претензія може пред'являтися по декільком відправленням; 2) випадків, коли по декільком відправленням складено один комерційний акт, у таких випадках претензія пред'являється на всі відправлення, зазначені в комерційному акті.
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМВС позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія.
Згідно з параграфами 2, 3 статті 47 УМВС право на пред'явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві. Позов може бути пред'явлено, якщо перевізник не дав відповідь на претензію у строк, встановлений на розгляд претензії; якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особу, яка звернулася з претензією, про її відхилення повністю або частково.
Зі змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення визначає обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору шляхом звернення одержувача вантажу з претензією до перевізника, з вини якого порушено терміни доставки вантажу.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача, як одержувача порожніх вагонів за залізничними накладними №003435, №003434, №003504, №004069, №05861, №05956, №96510175, №96510176, №96516661, №96516662, №96516663 та №96516664, з претензіями до відповідача про сплату штрафу за порушення термінів доставки вагонів.
З огляду на вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу за порушення термінів доставки порожніх вагонів за вищевказаними залізничними накладними в загальному розмірі 8 640,26 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
З урахуванням вищевказаних положень законодавства, оскільки претензійний порядок вирішення спорів за договорами перевезення у міжнародному сполученні є обов'язковим, суд відхиляє як необґрунтовані доводи позивача щодо необов'язковості досудового врегулювання спору.
Частиною першою статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Пунктом 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила) визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 названих Правил у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320, 200 та 150 км відповідно.
Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (пункт 2.1. Правил).
Як передбачено в пункті 2.4 Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (пункт 2.10 Правил).
Як зазначає позивач, згідно з відмітками календарних штемпелів про прибуття вагонів на станцію призначення (графи 51 - 53 залізничних накладних), вантаж (вагони) було доставлено відповідачем та видано одержувачу із порушенням встановлених пунктом 41 Статуту і пунктом 1.1 Правил термінів доставки вантажу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 2, 3 статті 313 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
У відповідності до ст. 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною першою статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Підпунктом в) пункту 130 Статуту передбачено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі прострочення доставки вантажу має - одержувач за умови пред'явлення накладної.
Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Визначений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
Відповідно до п. 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 18 червня 2011 року № 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Згідно з Додатком № 3 до Правил оформлення перевізних документів (Пояснення щодо заповнення накладної) у графі 49 вказуються наступні відомості: повідомлення одержувача про прибуття вантажу. За необхідності вказуються: охорона залізниці, якщо вантаж підлягає обов'язковій охороні залізницею; відмітки про результати перевірки вантажу під час видачі, складання актів із зазначенням станції, яка склала акт; причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість затримки; відомості про переадресування вантажу, зміну одержувача тощо. Ця графа заповнюється залізницею.
Пунктом 2.9 Правил передбачено, що у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
За доводами відповідача, нарахування позивачем штрафу за залізничними накладеними, які зазначені ним у контррозрахунку штрафу за прострочення термінів доставки вантажу (45 залізничних накладних), є необґрунтованим, а по двом залізничним накладеним штраф має бути зменшено до 1 266,45 грн, оскільки у вказаних накладних містяться відмітки про складення актів загальної форми (графи 49) щодо збільшення термінів доставки вантажу не з вини залізниці, на підтвердження чого відповідачем надано відповідні акти загальної форми.
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855 (далі - Правила № 334) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності: утрати документів, прикладених відправником до накладної; затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; неочищення вагонів від залишків вантажу та сміття після вивантаження засобами одержувача; неочищення зовнішньої поверхні цистерн та бункерних напіввагонів після наливу і зливу; подачі залізницею неочищених вагонів під завантаження засобами відправника, порту, пристані; відсутності пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) на вагоні (контейнері), якщо в перевізних документах є відмітка про пломби (ЗПП), пошкодження пломб (ЗПП) або заміни їх, а також виявлення в процесі перевезення або на станції призначення пломб (ЗПП) на вагонах (контейнерах) з нечіткими відбитками; пошкодження або втрата наданих залізницею перевізних пристосувань; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); самовільного зайняття залізницею вагонів і контейнерів, що належать підприємствам, організаціям, установам або орендовані ними; затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил; в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала.
Пунктом 4 Правил № 334 встановлено випадки при яких залізницею складаються комерційні акти.
Отже, наведені норми покладають на відповідача обов'язок у разі настання обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, скласти комерційні акти чи акти загальної форми, в залежності від обставин, та внести про даний факт відповідні відомості до накладної, незалежно від стану перевізного процесу. Наявність відмітки у перевізних документах про затримку вантажу, не звільняє відповідача від обов'язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, а саме наявності підстав, у розумінні пункту 2.9 Правил, для збільшення терміну доставки вантажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.12.2019 у справі № 910/3745/19 та від 09.04.2020 у справі № 910/6762/19.
Зі змісту наданих відповідачем актів загальної форми (форма ГУ-23) вбачається, що терміни доставки порожніх вагонів були збільшені внаслідок введення карантину згідно з постановою КМУ від 11.03.2020 № 211, статті 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні", а також внаслідок дії конвенційних заборон.
Суд звертає увагу, що порожні вагони були прийняті відповідачем до перевезення без будь-яких зауважень.
Стосовно введення картину суд зазначає, що вантажні перевезення не були заборонені та відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що затримка доставки вагонів сталася у зв'язку з карантинними обмеженнями, введеними на території України.
Відповідачем також не надано суду жодного документа (розпорядження, наказу тощо), зі змісту якого вбачалося б, що протягом червня - липня 2021 року діяли певні заборони на перевезення вантажів.
Крім того, про запровадження конвенційних заборон щодо перевезення вагонів відповідач повинен був попередити відправника, як це передбачено пунктом 31 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, доказів чого суду не надано.
Посилання відповідача в актах загальної форми (форма ГУ-23) на положення статті 14-1 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні", якою врегульовано видачу сертифікатів щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), за відсутності в матеріалах справи самих сертифікатів про такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), також є безпідставними.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що надані відповідачем акти загальної форми (форма ГУ-23) не можуть слугувати підставами, в розумінні пункту 2.9 Правил, для збільшення термінів доставки порожніх вагонів, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо необґрунтованості штрафу в розмірі 17 870,88 грн, нарахованого за вищевказаними 47 залізничними накладними, відхиляються судом як необґрунтовані.
Порушення встановлених Правилами термінів доставки вагонів по решті залізничних накладних відповідачем не заперечується.
Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення з відповідача за порушення термінів доставки вагонів є штраф у загальному розмірі 86 419,59 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 80 % від суми, яка підлягає стягненню, суд зазначає наступне.
Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру штрафу посилання відповідача на відсутність збитків у позивача, у зв'язку з простроченням доставки вагонів за залізничними накладними, а також на скрутне фінансове становище, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення на 80 % розміру заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає штраф у розмірі 86 419,59 грн.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 063,67 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, у зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" (Україна, 18028, Черкаська обл. м. Черкаси, вул. Героїв Холодного Яру, буд. 72; ідентифікаційний код: 00203826) штраф у розмірі 86 419 (вісімдесят шість тисяч чотириста дев'ятнадцять) грн 59 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 063 (дві тисячі шістдесят три) грн 67 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 206,33 грн покласти на Приватне акціонерне товариство "АЗОТ".
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 24.01.2022
Суддя О.В. Нечай