ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.01.2022Справа № 910/632/22
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос"
про забезпечення позову до подання позовної заяви,
Особи, які можуть отримати статус учасників справи:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" (відповідач-1)
2. Державне підприємство "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" (відповідач-2)
Суддя Ломака В.С.
Без повідомлення учасників справи.
17.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" (далі - заявник) звернулося до господарського суду міста Києва із заявою від 17.01.2022 року про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" надати доступ представникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" до місць збирання врожаю кукурудзи 2021 року та не здійснювати будь-яким особам будь-які перешкоди представникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" при виконанні умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року, та похідних від нього договорів, у тому числі, але не виключно, договору про надання допоміжних сільськогосподарських послуг № 10/05 від 10.05.2021 року, які укладені для забезпечення виконання умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року, до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття вищенаведених заходів забезпечення позову, заявник посилався на те, що 05.05.2021 року між ним та Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" укладено договір поставки № 01-0005, за умовами якого останнє зобов'язалося поставити, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" - прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме кукурудзу врожаю 2021 року, загальною площею 968,82 га. За умовами пунктів 3.1, 3.2 означеного правочину поставка товару здійснюється покупцем власними силами та за власний рахунок; покупець зобов'язується власними силами та за власний рахунок забезпечити збір урожаю в будь-який час на власний розсуд у період з 01.10.2021 року до 01.02.2022 року та здійснити поставку товару на склад покупця. Крім того, 10.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" та Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" укладено договір про надання допоміжних сільськогосподарських послуг № 10/05, за умовами якого заявник зобов'язався за замовленням покупця надавати допоміжні сільськогосподарські послуги при посіві та зборі сільськогосподарської продукції, а саме кукурудзи врожаю 2021 року, загальною площею 968,82 га.
У той же час 01.06.2021 року між Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" укладено договір про надання послуг № 01/06, за яким останнє зобов'язалося за завданням замовника протягом визначеного у договорі строку за плату виконувати всі необхідні дії, направлені на забезпечення надання сільськогосподарських послуг при зборі сільськогосподарської продукції - кукурудзи врожаю 2021 року, загальною площею 968,82 га.
Зважаючи на неправомірне укладення між Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" договору про надання послуг від 01.06.2021 року № 01/06 та вчинення Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" дій, які містять ознаки протиправності, порушують права, свободи та інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" та полягають у створені заявнику перешкод у виконанні умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року (недопущення представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" до відповідних земельних ділянок для збору врожаю кукурудзи 2021 року, встановлення блокпостів із найманої охорони уздовж периметру цих земельних ділянок, блокування та неможливість в'їзду та виїзду сільськогосподарської техніки заявника на земельні ділянки, визначені пунктом 1.2 договору поставки від 05.05.2021 року № 01-0005), Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" просило суд вжити запропоновані ним заходи забезпечення позову, який заявник має намір подати до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" та Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" про визнання недійсним договору та усунення перешкод при виконанні умов договору.
Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" заяву про забезпечення позову від 17.01.2022 року, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя та має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 року в справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство.
У вирішенні питання про забезпечення позову слід здійснювати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені у частинах 2, 5, 6, 7 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, та наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (заявника) від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити останньому реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача (заявника), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Так, в обґрунтування поданої заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" посилалося на вчинення Державним підприємством "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" дій, які містять ознаки протиправності, порушують права, свободи та інтереси заявника та полягають у створені останньому перешкод у виконанні умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року (недопущення представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" до відповідних земельних ділянок для збору врожаю кукурудзи 2021 року, встановлення блокпостів із найманої охорони уздовж периметру цих земельних ділянок, блокування та неможливість в'їзду та виїзду сільськогосподарської техніки заявника на земельні ділянки, визначені пунктом 1.2 договору поставки від 05.05.2021 року № 01-0005).
У той же час Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" у встановленому законом порядку не було надано суду жодних доказів на підтвердження тих обставин, на які воно посилалося в обґрунтування поданої заяви.
Відтак, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" не було доведено суду того, що невжиття вказаних ним заходів забезпечення позову (у тому числі шляхом заборони будь-яким особам без виключення чинити перешкоди представникам заявника при виконанні умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року та похідних від нього договорів) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або, зокрема, ефективний захист чи поновлення порушених прав або інтересів заявника в обраний останнім спосіб.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що заявником у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.
Крім того, відповідно до частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
При зверненні до суду із заявою про забезпечення позову, предметом якого, за твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос", будуть, зокрема вимоги про усунення перешкод при виконанні умов договору (поставки від 05.05.2021 року № 01-0005), заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов'язання Державного підприємства "Дослідне господарство Агрофірма "Надія" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амада Пром" надати доступ представникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" до місць збирання врожаю кукурудзи 2021 року та не здійснювати будь-яким особам будь-які перешкоди представникам Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" при виконанні умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року, та похідних від нього договорів, у тому числі, але не виключно, договору про надання допоміжних сільськогосподарських послуг № 10/05 від 10.05.2021 року, які укладені для забезпечення виконання умов договору поставки № 01-0005 від 05.05.2021 року.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про те, що викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" вимоги заяви про забезпечення позову від 17.01.2022 року фактично є тотожними позовним вимогам про усунення перешкод при виконанні умов договору, з якими заявник має намір звернутися до суду.
За таких обставин, вжиття запропонованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" заходів забезпечення позову матиме наслідком вирішення спору по суті без встановлення дійсних правовідносин між сторонами та обставин справи, що суперечить імперативній нормі частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
Зважаючи на вказані обставини, виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема з вимог статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" заяви про забезпечення позову від 17.01.2022 року.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрогіос" про забезпечення позову від 17.01.2022 року відмовити.
2. Згідно з положеннями статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до підпункту 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Ломака