ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.01.2022Справа № 910/13473/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держпраці»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці»
про захист ділової репутації, спростування недостовірної інформації
За участю представників:
від позивача Чернявська О.В. (адвокат за ордером від 23.09.2021 серія ЗР № 50011);
від відповідача Опришко Л.В. (адвокат за довіреністю від 11.10.2021 № 17); Матвійчук Д.Л. (керівник)
До Господарського суду міста Києва звернулося Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держпраці» (далі - Підприємство) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція журналу «Охорона праці» (далі - Журнал) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що журналістом ОСОБА_1 було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1», вислови якої містять недостовірну інформацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23.09.2021.
22.09.2021 через відділ діловодства суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву з клопотанням про застосування наслідків спливу строків позовної давності.
У підготовчому засіданні 23.09.2021 судом оголошено перерву до 19.10.2021.
07.10.2021 через відділ діловодства суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив.
18.10.2021 через відділ діловодства від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 19.10.2021 судом оголошено протокольну ухвалу про поновлення процесуального строку відповідачу на подачу доказів, долучено до матеріалів справи докази, додані до заперечень, оголошено перерву до 02.11.2021.
02.11.2021 через відділ діловодства від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 02.11.2021 судом долучено подані позивачем докази до матеріалів справи, оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів з власної ініціативи, оголошено перерву до 18.11.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 було закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та призначено судове засідання на 14.12.2021.
У судовому засіданні 14.12.2021 було оголошено протокольно про перерву до 13.01.2022.
05.01.2022 від позивача до суду надійшло клопотання про виправлення описки в позовній заяві, в якій сторона просить вважати правильним ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці», а не ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України».
У судових засіданнях 14.12.2021 та 13.01.2022 суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 13.01.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Журналістом ОСОБА_1 було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_1» на сторінках 29-39 додатку «ІНФОРМАЦІЯ_2» науково-виробничого журналу «Охорона праці» НОМЕР_1, видавцем якого є відповідач.
Слід зазначити, що вказана стаття містить зокрема такі висловлювання:
«Вдалося з'ясувати, що станом на 01.02.2020 загальна вартість (з ПДВ) теоретичного навчання становила 29 568 грн, іспиту - 5 856 грн. Тривалість навчання - 1 місяць. Місце проведення навчання та складання іспиту - ДП «ГНМЦ». Перед іспитом експерт проходить практичні заняття, місце проведення практичного заняття вибирає самостійно. Сума договору на практичне навчання за одного слухача становила 12 000 - 20 000 грн.» (останній абзац на сторінці 35);
«Такі дії призвели до блокування роботи ТОВ «НВП «Укртехексперт», оскільки через відсутність його експертів у базі відомостей на офіційному вебсайті ДП «ГНМЦ» організації-замовники експертних послуг не могли встановлювати їх легітимність.» (абзац 7 на сторінці 36);
«Маємо парадоксальну ситуацію: нормативно-правовим актом з охорони праці - Порядком атестації - на державному рівні через орган управління Держпраці України надано майже виключне право ДП «ГНМЦ» проводити підготовку експертів технічних з промислової безпеки. ТОВ «ГНМЦ «УКРЕКСПЕРТ», що також надає такі послуги з навчання, фактично є неофіційною філією ДП «ГНМЦ», але втручатись у процес цієї підготовки державні органи (зокрема, Держпраці України) не мають права» (абзац 1 на сторінці 37);
«Турбує також те, що сьогодні не можна вибрати навчальний заклад з питань підготовки посадових осіб органів Держпраці, а також категорій посадових осіб, оскільки єдиним таким закладом є ДП «ГНМЦ». Зокрема, п. 3 наказу Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15, яким затверджено Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05), встановлено монополію ДП «ГНМЦ» на підготовку посадових осіб органів Держпраці. Тобто, як і у випадку з підготовкою експертів технічних з промислової безпеки, ДП «ГНМЦ» може самостійно вирішувати питання щодо укладання договору на підготовку осіб органів Держпраці. Водночас, зважаючи на зазначені вище роз'яснення Держпраці, сама Держпраці не має права втручатись у процес підготовки своїх посадових осіб.» (абзац 3 на сторінці 38);
«ДП «ГНМЦ» практикує безпідставне недопущення до підвищення кваліфікації експертів технічних з промислової безпеки неугодних експертних організацій. Навіть більше, пропонує складати експертам іспити за результатами періодичного підвищення кваліфікації, тоді як Порядок атестації не передбачає проведення такого іспиту.» (абзац 5 на сторінці 39);
«Отже, попри зміни до Порядку атестації фахівців, які мають право проводити технічний огляд та/або експертне обстеження устаткування підвищеної небезпеки, внесені наказом Міністерства соціальної політики України від 29.05.2018 № 785, і далі існує монополія ДП «ГНМЦ» на підготовку експертів технічних з промислової безпеки з «тіньовим» придатком - ТОВ «ГНМЦ «УКРЕКСПЕРТ». Засновник останнього є співзасновником «монополізатора» ринку експертних послуг державних ЕТЦ - ТОВ «КАРПАТТЕХНОАЛЬЯНС».» (абзац 7 на сторінці 39);
«На жаль, монополія ГНМЦ на підготовку експертів технічних, яка сформувалася за часів, коли керівником Держпраці був ОСОБА_2, та зловживання в цій сфері, так звані схеми, стимулювали створення бюрократичної структури з ознаками корупції, діяльність якої аж ніяк не сприяла підвищенню рівня підготовки експертів технічних.» (абзац 10 на сторінці 39).
Вищезазначена інформація, як стверджує позивач, не відповідає дійсності, оскільки Підприємство проводить свою діяльність виключно відповідно до вимог Статуту та чинних нормативно-правових актів України в даній сфері правового регулювання; Статутом не передбачено наявність у Підприємства жодних філіалів.
У свою чергу, позивач вважає, що твердження відповідача щодо блокування роботи ТОВ «НВП «Укртехексперт», практикування Підприємством безпідставного недопущення до підвищення кваліфікації експертів технічних з промислової безпеки неугодних експертних організацій та вчинення інших протиправних дій, про які йдеться в статті журналу, є такими, що не відповідають дійсності.
На переконання позивача, оскільки вказані вислови містять недостовірну інформацію, ця інформація є негативною, а тому Підприємство просить суд визнати вищезазначені відомості недостовірними та такими, що порушують особисте немайнове право на недоторканість ділової репутації та зобов'язати Журнал спростувати вказані відомості.
У свою чергу, заперечуючи проти правомірності заявлених позовних вимог, відповідач вказує, зокрема, на те що: позивачем не доведено порушення його прав; спірні висловлювання є оціночними судженнями, у зв'язку з чим не підлягають спростуванню.
Крім того, Журналом було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Статтею 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Пунктом 2.2 Постанови № 10 визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Відповідно до статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1 (далі - Постанова № 1) роз'яснено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
Частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Статтею 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Разом з тим, приписами статті 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Відповідно до приписів частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
У пункті 15 Постанови № 1 роз'яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з частиною другою статті 34 Господарського кодексу України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Відповідно до пункту 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Судом встановлено та не заперечується Журналом, що спірна інформація була поширена у додатку «ІНФОРМАЦІЯ_2» науково-виробничого журналу «Охорона праці» НОМЕР_1, видавцем якого є відповідач, та стосувалась позивача.
Однак, частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина третя статті 30 Закону України «Про інформацію»).
Норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року).
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб'єктивно-оцінної (суб'єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з'ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб'єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб'єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб'єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що спірна інформація є оціночними судженнями автора статті, а тому спірна інформація не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Крім того, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, заява відповідача про застосування строків позовної давності судом не застосовується.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19.01.2022.
Суддя О.Г. Удалова