ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.01.2022Справа № 910/18113/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоцентр Київ", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс", м. Київ
про стягнення 16 790,52 грн, -
09.11.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоцентр Київ" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фебріс" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 13 000,00 грн, суми штрафу в розмірі 1 299,92 грн, суми 3% річних в розмірі 779,95 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 1 710,65 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору (про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу) №0417048 від 04.04.2017 року, в частині розрахунку за надані позивачем послуги.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 15.11.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105478543260 ухвалу суду від 15.11.2021 про відкриття провадження у справі не отримав, у зв'язку з чим конверт було повернуто до Господарського суду міста Києва.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/18113/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
У зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 28.12.2021 року по 17.01.2022 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 18.01.2022 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
04.04.2017 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) був укладений Договір (про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу) №0417048 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець бере на себе зобов'язання надати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільного транспортного засобу чи його складових частин (надалі за текстом - послуги), у тому числі з використанням матеріалів запасних частин спеціально замовлених виконавцем, а замовник бере на себе зобов'язання прийняти та оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів, запасних частин виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього Договору.
Договір вступає в силу від дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року. У пазі відсутності письмового повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про небажання продовжувати договірні відносини за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, строк дії цього Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно (п.п. 3.1., 3.3. Договору).
Замовник сплачує виконавцю вартість виконаних робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів тощо, протягом 15 календарних днів з моменту закриття наряду-замовлення, що оформлюється актом прийому-передачі виконаних робіт. (п. 4.5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 20.06.2019 року).
Позивач на виконання умов Договору надав відповідачу послуги на суму в розмірі 17 477,18 грн, що підтверджується Актом виконаних робіт №ТО190026088 від 02.11.2019 року.
У зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунку за Договором, позивачем було надіслано останньому листи №1/506 від 23.12.2019 року та №1/42 від 27.02.2020 року, якими просив сплати борг.
Відповіді на зазначені листи позивач не отримав.
При цьому, відповідачем проведено частковий розрахунок з позивачем на суму в розмірі 4 477,18 грн, а саме: 03.01.2020 року на суму в розмірі 2 477,18 грн, 10.01.2020 року на суму 1 000,00 грн та 15.01.2020 року на суму 1 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача, доданою до матеріалів справи.
Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 13 000,00 грн відповідачем не оплачено, у зв'язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку та нараховує також до стягнення суму штрафу в розмірі 1 299,92 грн, суму 3% річних в розмірі 779,95 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 1 710,65 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 17 477,18 грн, що підтверджується зазначеним вище актом.
Відповідно до матеріалів справи, що не заперечено відповідачем, в матеріалах справи наявні докази проведення відповідачем розрахунку з позивачем лише на суму в розмірі 4 477,18 грн.
При цьому, доказів на підтвердження сплати всієї суми заборгованості в розмірі 13 000,00 грн до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Замовник сплачує виконавцю вартість виконаних робіт, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів тощо, протягом 15 календарних днів з моменту закриття наряду-замовлення, що оформлюється актом прийому-передачі виконаних робіт. (п. 4.5.2. Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 20.06.2019 року).
Таким чином, за вказаним вище пунктом Договору, оплата вартості послуг повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше зазначеного строку.
Отже, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму в розмірі 13 000,00 грн.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).
У свою чергу, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.03.2019 року в справі №914/843/18.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідачем оплачену вартість послуг на суму в розмірі 13 000,00 грн.
Враховуючи викладене, відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт наявності основної заборгованості за Договором в розмірі 13 000,00 грн у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належними доказами не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими на вказану суму.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 1 299,92 грн.
При цьому, позивач посилається на п. 7.2. Договору і здійснює розрахунок суми штрафу за формулою пені.
Так, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.2. Договору сторонами визначено, що в разі порушення замовником строків розрахунків, передбачених цим Договором, замовник повинен сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 5% від суми, зазначеної в акті виконаних робіт.
Отже, враховуючи п. 7.2. Договору, сторонами визначено, що у разі порушення відповідачем строків розрахунків за послуги, позивач набуває право нарахувати відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та штраф у розмірі 5% від суми, зазначеної в акті виконаних робіт.
При цьому, сторонами в Договорі не передбачено право позивача здійснювати нарахування суми штрафу за формулою пені.
Враховуючи, що позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача саме суму штрафу, передбачену п. 7.2. Договору, перевіривши наведений у матеріалах справи розрахунок суми штрафу, Судом зазначає, що здійснений він невірно (за формулою пені, а не за формулою штрафу), а тому, здійснивши власний розрахунок Судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою штрафу є сума в розмірі 873,86 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у вказаному розмірі.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 779,95 грн суми 3% річних та 1 710,65 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є вірним, а тому, позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню на суму в розмірі 779,95 грн 3% річних та 1 710,65 грн інфляційних втрат.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі: 13 000,00 грн основного боргу, 873,86 грн штрафу, 779,95 грн 3% річних та 1 710,65 грн інфляційних втрат.
Судовий збір позивача у розмірі 2 212,40 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фебріс» (ідентифікаційний код 41000520, місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Дубровицька, буд. 28) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» (ідентифікаційний код 32384972, місцезнаходження: 03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 67) суму основного боргу в розмір 13 000,00 грн (тринадцять тисяч гривень 00 копійок), суму штрафу в розмірі 873,86 грн (вісімсот сімдесят три гривни 86 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 1 710,65 грн (одна тисяча сімсот десять гривень 65 копійок), суму 3% річних в розмірі 779,95 грн (сімсот сімдесят дев'ять гривень 95 копійок) та суму судового збору в розмірі 1 212,40 грн (одна тисяча двісті дванадцять гривень 40 копійок).
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в розмірі 57,60 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ