ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.01.2022Справа № 910/17211/21
Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Малого Приватного підприємства "Асва" (02002, м. Київ, вул. Флоренції, буд. 12-Б, кв. 103; ідентифікаційний код 16399501)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 14-А; ідентифікаційний код 24915678)
про стягнення 74 486, 34 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Мале Приватне підприємство "Асва" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар та надані послуги в загальному розмірі 74 486, 34 грн, яка складається із суми основного боргу - 71 455, 00 грн, 3 % річних - 1 022, 39 грн та інфляційних втрат - 2 008, 95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що разом із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс", які знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах в межах ціни позову 74 486, 34 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2021 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс" про забезпечення позову.
Суд вказує, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 27.10.2021 було вручено 03.11.2021, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478528295.
Проте, суд вказує, що станом на дату ухвалення рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
Між Малим Приватним підприємством "Асва" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс" (покупець) було досягнуто домовленостей щодо купівлі-продажу товару та надання послуг, за якими позивач зобов'язався передати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар (автомобільні шини/диски) у кількості, асортименті та за цінами відповідно до замовлень, рахунків-фактур та видаткових накладних.
Датою поставки товарів вважається дата, зазначена у видатковій накладній на товар. Факт передання товарів замовникові підтверджується видатковою накладною, яка оформлюється відповідно до вимог чинного законодавства України і засвідчується підписами та печатками сторін.
Крім того, сторонами досягнуто домовленостей про надання позивачем послуг з шиномонтажу, накачування шин, зняття та встановлення коліс тощо.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору (укладеного у спрощений спосіб) здійснено поставку товару та надані послуги, а відповідачем відповідно отримано такий товар і послуги на загальну суму 71 455, 00 грн.
Однак, всупереч умовам договору відповідачем не здійснено оплату отриманого товару і послуг, у зв'язку з чим, в останнього й утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 71 455, 00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Дослідивши обставини щодо правової природи правовідносин, що виникли між сторонами з приводу купівлі-продажу товару та надання послуг відповідачу суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, який було укладено у спрощений спосіб.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 65 000, 00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 3185 від 08.04.2021 на суму 20 600, 00 грн, № 3186 від 08.04.2021 на суму 22 200, 00 грн та № 3625 від 16.04.2021 на суму 22 200, 00 грн.
Суд вказує, що зазначені вище видаткові накладні підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем та відповідно виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату за вказаний товар.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем надані відповідачу послуги на загальну суму 6 455, 00 грн, що підтверджується наступними актами надання послуг: № 3017 від 06.04.2021 на суму 1 540, 00 грн, № 3040 від 06.04.2021 на суму 1 720, 00 грн, № 3183 від 08.04.2021 на суму 1 220, 00 грн, № 3188 від 08.04.2021 на суму 960, 00 грн, № 3193 від 08.04.2021 на суму 515, 00 грн та № 3624 від 16.04.2021 на суму 500,00 грн.
Однак, як вбачається із доводів позивача та із наданого позивачем підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період 1 півріччя 2021 року відповідачем не здійснено оплату поставленого товару та наданих послуг, у зв'язку з чим, в останнього існує заборгованість в розмірі 71 455, 00 грн.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
22.09.2021 позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості.
Втім, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.
Частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача та відповідно не надав суду доказів здійснення оплати поставленої продукції та наданих послуг, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору купівлі-продажу (укладеного у спрощений спосіб) та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 71 455, 00 грн є обґрунтованими та підлягають заборгованості.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2 008, 95 грн та 3 % річних в розмірі 1 022, 39 грн, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за повні місяці, вказує, що дані розрахунки було здійснено арифметично вірно, а відтак, дані вимоги позивача підлягають задоволенню та відповідно стягненню з відповідача підлягає 1 022, 39 грн 3 % річних та 2 008, 95 грн інфляційних втрат.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 900, 00 грн.
Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вказує, що позивачем на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви було додано: копію договору № 23-КО про надання правової допомоги від 07.10.2021, укладеного Адвокатським об'єднанням «Юсгард» та Малим Приватним підприємством «Асва», копію додатку № 1 до договору № 23-КО від 07.10.2021 (протокол погодження договірної ціни), копію рахунку-фактури № 1/23КО/21 від 07.10.2021, копію платіжного доручення № 1881 від 08.10.2021 на суму15 900, 00 грн, копію акту про надання правової допомоги № б/н від 18.10.2021, відповідно до якого адвокатським об'єднанням були надані послуги на суму 15 900, 00 грн, а клієнтом такі послуги прийняти без будь яких зауважень щодо ціни та якості, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги на ім'я Поліщука В.В. та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5067/10 від 13.09.2021 на ім'я Поліщука В.В.
Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 15 900,00 грн.
Також, суд зазначає, що матеріали справи не місять заперечень відповідача щодо заявленої позивачем суми судових витрат.
Оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, а також, відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, витрати понесені позивачем за надання правової допомоги в розмірі 15 900, 00 грн. є реальними та такими, що фактично понесені стороною, а відтак, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов Малого Приватного підприємства "Асва" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М-Сервіс" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 14-А; ідентифікаційний код 24915678) на користь Малого Приватного підприємства "Асва" (02002, м. Київ, вул. Флоренції, буд. 12-Б, кв. 103; ідентифікаційний код 16399501) основний борг в розмірі 71 455 (сімдесят одну тисячу чотириста п'ятдесят п'ять) грн 00 коп., 3 % річних в розмірі 1 022 (одну тисячу двадцять дві) грн 39 коп., інфляційних втрат в розмірі 2 008 (дві тисячі вісім) грн 95 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 900 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 10.01.2022
Суддя Д.О. Баранов