ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.01.2022Справа № 755/6060/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №755/6060/18
За позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк»
до фізичної особи ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне підприємство «Компанія Енерджи»
про стягнення 1788052,16 грн
та зустрічним позовом фізичної особи ОСОБА_1
до Акціонерного товариства «ОТП Банк»
про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017
Представники учасників справи:
від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Ігнатенко М.В. ;
від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Яценко С.А. ;
від третьої особи: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (правонаступником якого є АТ «ОТП Банк») (далі - позивач) звернулося до Дніпровського районного суду міста Києва із позовною заявою до фізичної особи - ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 1788052,16 грн заборгованості по овердрафту за договором про надання банківських послуг.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Приватним підприємством «Компанія Енерджи» (далі - третя особа) був укладений договір банківських послуг №CR 17-099/28-2 від 16.05.2017, зобов'язання за яким забезпечені договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017 з відповідачем, за яким Приватне підприємство «Компанія Енерджи» отримало кредитні кошти. Однак в порушення взятих на себе зобов'язань третя особа не повернула отримані кредитні кошти у встановлений договором термін, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з поручителя заборгованості по тілу овердрафту в сумі 1499035,99 грн, заборгованості по відсоткам за користування овердрафтом в сумі 175941,65 грн та заборгованості по пені у розмірі 113074,52 грн.
05.12.2018 до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання відсутнім права щодо стягнення грошових коштів.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором на підставі відповідного застереження в договорі, а отже стягнення заборгованості по овердрафту за договором банківських послуг №CR 17-099/28-2 від 16.05.2017 є неправомірним, так як виконання солідарного обов'язку одним із боржників, у відповідності до ч.4 ст.543 ЦК України, припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20.12.2018 було прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ "ОТП Банк" та об'єднано в одне провадження з первісним позовом АТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у справі №755/6060/18.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30.05.2019 у справі №750/6060/18 у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 28.10.2019 апеляційну скаргу АТ "ОТП Банк" задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30.05.2019 скасовано в частині відмови у задоволенні позову АТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову.
Постановою Верховного Суду від 16.12.2020 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30.05.2019 та постанову Київського апеляційного суду від 28.10.2019 в частині вирішення позовних вимог АТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасовано, провадження у справі закрито, в іншій частині судові рішення залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2021 справу №755/6060/18 за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано для розгляду до Господарського суду м. Києва.
03.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №755/6060/18.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи №755/6060/18 між суддями справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №755/6060/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
22.04.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач заперечує проти позовних вимог, з підстав того, що вимоги банку до Приватного підприємства «Компанія Енерджи» були частково визнані в межах справи про банкрутство третьої особи, що може призвести до подвійного стягнення з поручителя та боржника, так як банк, як заставний кредитор, має можливість задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна в межах справи про банкрутство, тоді як подвійне стягнення не допускається. Також вказує про те, що направлення банком досудової вимоги від 31.01.2018 про дострокове повернення позичальником коштів за банківською послугою овердрафту є зміною умов основного зобов'язання за ініціативою кредитора щодо строку дії договору, періодичності платежів та порядку сплати процентів за користування кредитом, а відтак після пред'явлення такої вимоги банк не вправі здійснювати нарахування процентів за користування кредитом за договором.
При цьому, заявлено клопотання про зупинення провадження у справі у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, оскільки Конституційним Судом України відкрито провадження у справі №3-188/2020(455/20) про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України згідно з яким, якщо позичальник своєчасно не повернув позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
22.04.2021 через відділ діловодства суду надійшла зустрічна позовна заява фізичної особи ОСОБА_1 (далі - позивач за зустрічним позовом) до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акціонерним товариством «ОТП Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором на підставі відповідного застереження в договорі, а отже стягнення заборгованості по овердрафту за договором банківських послуг №CR 17-099/28-2 від 16.05.2017 є неправомірним, так як виконання солідарного обов'язку одним із боржників, у відповідності до ч.4 ст.543 ЦК України, припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. При цьому, зауважує на тому, що поновлення основного зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за банком, не спростовує того факту, що зобов'язання за договором поруки вже припинено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» у справі №755/6060/18 відмовлено, з підстав того, що фізична особа ОСОБА_1 вже реалізувала своє право на подання зустрічного позову в межах даної справи щодо даного первісного позову, за результатом розгляду якого в даній справі №755/6060/18 прийнято рішення суду, яке набрало законної сили, а Верховний Суд направив дану справу №755/6060/18 до Господарського суду міста Києва лише в межах первісних позовних вимог для їх розгляду за встановленою юрисдикцією.
17.05.2021 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій Банк заперечує проти доводів відповідача з підстав того, що порука не припинила своєї дії, оскільки наявність невиконаного рішення господарського суду по справі №910/2723/18 про стягнення на користь банку з основного позичальника заборгованості за кредитним договором, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. При цьому, наголошує на тому, що задоволення у судовому порядку вимог банку за дійсним основним зобов'язанням одночасного із стягненням боргу з фінансового поручителя не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки і договором поруки, і цивільним законодавством передбачено, що і позичальник, і поручитель відповідають як солідарні боржники. Крім цього, вказує на безпідставність посилань відповідача щодо можливості задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, оскільки забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не є альтернативою основному, і враховуючи, що вимоги банку за рахунок предмета іпотеки не задоволенні, його вартість не відома, з урахуванням чинності договору поруки, має право стягнути заборгованість з фінансового поручителя, як солідарного боржника.
Підготовче засідання, призначене на 18.05.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено підготовче засідання на 17.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 зупинено провадження у справі №755/6060/18 за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 1788052,16 грн до повернення Господарському суду міста Києва матеріалів даної справи з Північного апеляційного господарського суду у зв'язку з оскарженням ухвали суду від 29.04.2021.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №755/6060/18 про відмову у прийнятті зустрічного позову скасовано та матеріали справи передані на розгляд суду першої інстанції.
05.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли від Північного апеляційного господарського суду матеріали справи №755/6060/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2021 поновлено провадження у справі №755/6060/18, прийнято зустрічний позов фізичної особи ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017 до розгляду з первісним позовом у справі №755/6060/18, вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом та призначено підготовче засідання у справі.
02.09.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву в якому відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення зустрічного позову з підстав того, що зобов'язання припиняються у зв'язку з їх виконанням, проведеним належним чином, чого за спірних правовідносин не було, а сама заборгованість за кредитним договором не є погашеною.
В судовому засіданні 07.09.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення Приватного підприємства «Компанія Енерджи» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за первісним позовом у справі та відкладення підготовчого засідання.
Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що Приватне підприємство «Компанія Енерджи» є позичальником за договором банківських послуг №CR 17-099/28-2 від 16.05.2017, зобов'язання за яким забезпечені договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017 укладеним з відповідачем, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі вищевказаної особи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.
В судовому засіданні 28.09.2021 відповідачем за первісним позовом подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи, оскільки наданий позивачем за первісним позовом розрахунок заборгованості не відповідає умов укладеного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за договором, а тому необхідні знання у сфері іншій, ніж право, без яких не можливо встановити дійний розмір заборгованості.
18.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача за первісним позовом надійшли заперечення щодо призначення у даній справі судової економічної експертизи, оскільки поставлені відповідачем за первісним позовом питання не потребують спеціальних знань, тим більш, що відповідачем за первісним позовом поданий власний контррозрахунок.
В судовому засіданні 19.10.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судової економічної експертизи та оголошення перерви в підготовчому засіданні до 05.11.2021.
Згідно з ч.1-2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
При цьому, приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв'язку всієї сукупності доказів.
Із врахування вище наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи, оскільки не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення дійсного розміру заборгованості.
В судовому засіданні 05.11.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
Так, приписами пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Вказана норма встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.
При цьому, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Предметом конституційного провадження є відповідність чи невідповідність приписів першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України згідно з яким, якщо позичальник своєчасно не повернув позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позаяк в межах даної справи позивачем, компенсаційні витрати, передбачені приписами статті 625 ЦК України не нараховувались, а відтак це питання не входить до предмету дослідження судом у даній справі.
З огляду на вище викладене, суд не вбачає, визначених статтею 227 Господарського процесуального кодексу України, підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до розгляду в порядку конституційного провадження справи №3-188/2020(455/20).
При цьому, в судовому засіданні 05.11.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
Судове засідання, призначене на 03.12.2021 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 призначено судове засідання на 23.12.2021.
В судовому засіданні 23.12.2021 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.01.2022.
В судовому засіданні 11.01.2022 представник позивача (відповідача за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив, просив відмовити, первісні позовні вимоги підтримав в повному обсязі в первісно поданій позовній заяві, просив задовольнити; представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) проти первісного позову заперечив, просив відмовити, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. При цьому, суд зауважує на тому, що під час нового розгляду справи, позивач за первісним позовом заяв про збільшення/ зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета чи підстав позову не подавав та підтримував позовні вимоги в первісно поданій редакції.
В свою чергу, представник третьої особи взагалі у судові засідання не з'являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень з відмітками про їх отримання, про причини не явки суду не повідомляв і будь-яких клопотань не подавав, як і не скористався своїм правом на подання пояснень щодо позову.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За таких обставин, враховуючи, що третя особа була належним чином повідомлена про розгляд даної справи і не повідомила суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 11.01.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24.03.2017 листом-клопотанням №24/03-02 Приватне підприємство «Компанія Енерджи» звернулося до банку з проханням розглянути можливість надання кредитної лінії в сумі 11500000,00 грн для рефінансування кредитної заборгованості в ПАТ «ПУМБ» та поповнення обігових коштів строком на 3 роки та овердрафту в сумі 1500000,00 грн на поповнення обігових коштів строком на 1 рік.
16.05.2017 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «ОТП Банк», далі - банк) та Приватним підприємством «Компанія Енерджи» (далі - позичальник) укладено договір про надання банківських послуг №CR17-099/28-2 (далі - договір) відповідно до умов пункту 3 якого банк надає на вимогу клієнта банківську послугу, а клієнт приймає банківську послугу та зобов'язується належним чином виконувати зобов'язання, що встановлені в договорі відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку. Кількість банківських послуг, що надаються за договором, необмежена. Якість банківських послуг відповідає стандартам банку. Банківські послуги можуть надаватися в будь-якій валюті, що дозволяється чинним законодавством України та щодо якої сторони письмово дійшли згоди. Ліміт банківської послуги може змінюватися шляхом укладення додаткових договорів про зміну договору. Детальні умови кожної з банківських послуг узгоджені сторонами в пунктах 28-31 договору.
Відповідно до пункту 4 договору, ціна (сума) договору дорівнює генеральному ліміту у випадку визначення генерального ліміту в валюті гривня, або гривневому еквіваленту генерального ліміту - у випадку визначення генерального ліміту в валюті іншій, ніж гривня, із застосуванням валютного курсу НБУ, встановленого на дату визначення.
Умовами пункту 5 договору визначено, що строк дії договору дорівнює генеральному строку за обставини, що відсутній випадок невиконання умов договору. За обставини наявності випадку невиконання умов договору, договір залишається чинним до тих пір, поки всі зобов'язання клієнта перед банком не будуть виконані в повному обсязі. Цей договір не поширюється на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними договору, якщо інше прямо не передбачене ним. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до пункту 7 договору, банк здійснює надання кожної банківської послуги клієнту відповідно до заяви про надання банківської послуги, яка кожного разу надається клієнтом банку в письмовому вигляді.
Умовами пункту 10 договору визначено, що банк зобов'язується надати банківську послугу клієнту відповідно до положень договору за умови відсутності підстав (обставин) для відмови в погодженні (не прийнятті до) виконання заяви про надання банківської послуги, та/або відмови в наданні банківської послуги, та/або вимоги банку щодо виконання боргових зобов'язань.
Згідно пункту 12 договору, клієнт зобов'язаний належним чином (без будь-яких порушень) виконувати боргові зобов'язання у відповідності до положень договору. При цьому, у вказаному пункті викладено застереження, за яким банк має право вимагати від клієнта дострокового виконання боргових зобов'язань, в повному обсязі або у визначеній банком частині.
За умовами пункту 28.1 договору, які визначають умови надання кредиту, сторони погодили умови надання кредиту та овердрафту за видом банківської послуги кредитна лінія та її лімітом 11500000,00 грн з датою припинення чинності 15.05.2020 включно. Строк траншу - 120 календарних днів, якщо інше письмово не домовлено сторонами. Стандартний розмір процентної ставки в гривні становить 21,0%.
Умовами пункту 28.2 договору, сторони визначили надання овердрафту з лімітом 1500000,00 грн та датою припинення чинності 15.05.2018. Сума кожного траншу підлягає поверненню клієнтом протягом 30 календарних днів з дати надання такого траншу за обставини, що на момент надання такого траншу не існувало заборгованості клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт.
Відповідно до пункту 34.1 договору, генеральний ліміт зобов'язань дорівнює 13000000,00 грн зі строком зобов'язання від дати укладення договору до 31.05.2020.
При цьому, 16.05.2017 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) був укладений договір поруки №SR 17/106/28-2 (далі - договір поруки), за умовами пункту 3 якого в силу поруки, створеної відповідно до умов договору поруки, поручитель поручається перед банком за виконання клієнтом боргових зобов'язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання боргових зобов'язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов'язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов'язань. В разі зміни, в тому числі збільшення розміру боргових зобов'язань клієнта за договором після укладення цього договору поруки, виконання таких збільшених боргових зобов'язань забезпечується порукою в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору поруки, а підписання поручителем цього договору поруки вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов договору.
Відповідно до пункту 4 договору поруки, клієнт та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком в тому ж обсязі, що і клієнт, в таких же порядку та строках, що і клієнт. Банк має право вимагати виконання боргових зобов'язань частково або в повному обсязі як від клієнта так і поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Банк, у разі одержання виконання боргових зобов'язань клієнтом та/або поручителем не в повному обсязі, має право вимагати/отримувати неодержані/невиконані боргові зобов'язання від клієнта та/або поручителя. І клієнт, і поручитель залишаються зобов'язаними доти, доки боргові зобов'язання не будуть виконанні в повному обсязі.
Ціна (сума) договору дорівнює генеральному ліміту у випадку визначення генерального ліміту в валюті гривня, або гривневому еквіваленту генерального ліміту - у випадку визначення генерального ліміту в валюті іншій, ніж гривня, із застосуванням валютного курсу НБУ, встановленого на (для) дату (и) визначення (пункт 6 договору поруки)
Пунктом 7 договору поруки визначено, що строк дії договору дорівнює генеральному строку за обставини, що відсутній випадок невиконання умов договору. За обставинами наявності випадку невиконання умов договору, договір залишається чинним до тих пір, поки всі зобов'язання клієнта перед банком не будуть виконанні в повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши Приватному підприємству «Компанія Енерджи» банківську послугу овердрафт у розмірі 1499035,99 грн, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку підприємства та не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.
Позаяк, позичальник свого обов'язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів у порядку та строки, передбачені договором належним чином не виконав.
31.01.2018, у зв'язку з порушенням позивальником взятих на себе зобов'язань за договором про надання банківських послуг, банк направив досудову вимогу №06-73-3-1/381 Приватному підприємству «Компанія Енерджи» про погашення заборгованості по кредитній лінії та овердрафту за кредитним договором у повному обсязі протягом семи банківських днів з дня пред'явлення банком вимоги, яка залишена позичальником без відповіді та задоволення.
Враховуючи, що банківська вимога залишена без відповіді та задоволення позичальником, 15.02.2018 банк звернувся до відповідача, як солідарного боржника, з повідомленням про порушення №06-73-3-1/657 забезпеченого порукою зобов'язання та вимагав від поручителя виконати порушені позичальником кредитні зобов'язання у триденний строк з моменту направлення банком даної вимоги.
Однак, адресоване банком повідомлення про порушення, поручителем залишено без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, як солідарного боржника, заборгованості по тілу овердрафту в розмірі 1499035,99 грн, заборгованості по відсоткам за користування овердрафтом в сумі 175941,65 грн та заборгованості по пені у розмірі 113074,52 грн.
В свою чергу, ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві наголошує на тому, що позивачем за первісним позовом вже звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором на підставі відповідного застереження в договорі, а отже стягнення заборгованості по овердрафту за договором банківських послуг №CR 17-099/28-2 від 16.05.2017 є неправомірним, так як виконання солідарного обов'язку одним із боржників, у відповідності до ч.4 ст.543 ЦК України, припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором, у зв'язку з чим просить визнати припиненим зобов'язання за договором поруки №SR 17-106/28-2 від 16.05.2017.
Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді обставин справи у судовому засіданні в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є кредитним договором, а відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Приписами частини 2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Умовами пункту 28.2.7 договору про надання банківських послуг, сторони визначили, що сума кожного траншу підлягає поверненню клієнтом протягом 30 календарних днів з дати надання такого траншу за обставини, що на момент надання такого траншу не існувало заборгованості клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт, а за обставини, що на момент надання такого траншу існувала заборгованість клієнта перед банком за такою банківською послугою як овердрафт, то такий транш підлягає поверненню протягом 30 календарних днів з дня виникнення такої існуючої заборгованості. В будь-якому випадку, не зважаючи на встановлений строк траншу, сума кожного траншу підлягає поверненню клієнтом не пізніше дати припинення чинності лімітом банківської послуги.
Дата припинення чинності ліміту овердрафту згідно пункту 28.2.6 договору про надання банківських послуг 15.05.2018, а строк виконання зобов'язань за генеральним лімітом становить від дати укладення договору до 31.05.2020.
При цьому, у пункті 12 договору викладено застереження, за яким банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання боргових зобов'язань, в повному обсязі або у визначеній банком частині.
Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи, що позичальник в порушення взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не сплатив належні суми за тілом кредиту та відсотків, банк 31.01.2018 звернувся з досудовою вимогою про дострокове погашення заборгованості, зокрема, за отриманим овердрафтом протягом 7 банківських днів з дня пред'явлення даної вимоги.
Таким чином, у відповідності до приписів статті 530 Цивільного кодексу України, умов договору та змісту досудової вимоги, Приватне підприємство «Компанія Енерджи» зобов'язане було погасити заборгованість за банківською послугою овердрафт протягом 7 банківських днів з дня пред'явлення даної вимоги банком, тобто включно до 09.02.2018.
Однак, зазначене боргове зобов'язання позичальником не було виконане у встановлений банком строк, у зв'язку з чим заборгованість Приватного підприємства «Компанія Енерджи» за основною сумою овердрафту є простроченою у повному обсязі.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту досудової вимоги, строк виконання грошового зобов'язання з повернення кредитних коштів, отриманих за договором про надання банківських послуг №CR17-099/28-2 від 16.05.2017 та погоджених в ньому умов надання овердрафту на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, Приватне підприємство «Компанія Енерджи» погашення заборгованості за договором не здійснило.
Разом з цим, у відповідності до статті 1054 Цивільного кодексу України до зобов'язань позичальника за кредитним договором належить і сплата процентів.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
За змістом пункту 6 договору про надання банківських послуг встановлено, що банк здійснює надання банківських послуг за плату, що має сплачуватися клієнтом банку в порядку та на умовах договору виключно в безготівковій формі. Залежно від виду банківської послуги видами плат можуть бути проценти та/або комісійна винагорода, проте цей перелік не є вичерпним і сторонами можуть бути погоджені інші види плати. Розмір плати визначається сторонами в договорі та/або заявці про надання банківської послуги відносно кожної з банківських послуг, надання якої було письмово погоджене між сторонами. Проценти розраховуються на підставі процентної ставки. Залежно від банківської послуги проценти можуть розраховуватись від розміру боргових зобов'язань, їх частини або будь-якої іншої суми, що погоджена сторонами та/або відома сторонам, оскільки є загальнодоступною (загальновідомою). Розрахунок та нарахування процентів здійснюється на щоденній основі. Проценти розраховуються протягом строку, що обчислюється днями та дорівнює кількості днів від дати надання банком банківської послуги, включаючи день надання, до дати виконання клієнтом всіх зобов'язань щодо такої банківської послуги (день припинення/ закінчення строку дії банківської послуги, інше) не включаючи останній день такого виконання (день припинення/ закінчення строку дії банківської послуги, інше). Проценти щодо такої банківської послуги як кредит та/або кредитна лінія, виконання зобов'язань відносно якої здійснюється клієнтом вчасно, без будь-яких порушень, нараховані станом на день нарахування процентів, повинні сплачуватися клієнтом банку протягом 1 (першого) банківського дня наступного за таким днем нарахування процентів. Проценти щодо такої банківської послуги як овердрафт, виконання зобов'язань відносно якої здійснюється клієнтом вчасно, без будь-яких порушень, мають сплачуватись клієнтом банку щомісячно протягом останнього банківського дня поточного місяця, в якому клієнт користувався такою банківською послугою як овердрафт, з урахуванням процентів, нарахованих станом на останній календарний день поточного місяця.
Умовами пункту 28.2 договору про надання банківських послуг, сторони визначили стандартний розмір процентної ставки в гривні 21,0 % річних та визначили підвищений розмір процентної ставки в валюті UAH, зокрема, діюча процентна ставка помножена на 2 за умови настання випадку невиконання умов та, у разі, якщо збільшення процентної ставки здійснюється шляхом помноження діючого розміру процентної ставки на 2 (два), то збільшення розміру плати за надання банківської послуги передбаченої пунктом 28.2 договору проводиться без направлення повідомлення про підвищення плати та застосовується з дати настання випадку невиконання умов договору.
Відтак, у відповідності до умов договору, позивачем нараховано відсотки за користування овердрафтом згідно пункту 28.2 договору у період з 01.11.2017 по 20.11.2017 зі стандартним розміром ставки (21%) та у період з 21.11.2017 по 20.02.2018 зі збільшеним розміром процентної ставки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість, оскільки нарахування позивачем відсотків за користування овердрафтом після пред'явленням ним до позичальника досудової вимоги про дострокове повернення отриманих коштів за банківською послугою є безпідставним.
Так, як вже було зазначено судом, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини перша та друга статті 1054 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зауважила на тому, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відтак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/23028/17, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13 та від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Отже, зважаючи на вищенаведені приписи чинного законодавства, які обмежують нарахування відсотків, після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, обґрунтованим є нарахування відсотків лише до дати реалізації банком свого права на дострокове повернення кредиту, що, за розрахунком суду, становить 141443,29 грн.
При цьому, суд відхиляє доводи банку про можливість нарахування процентів за договором після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, оскільки вони суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, а відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягнуть за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені.
Пунктом 15 договору про надання банківських послуг визначено, що за невиконання та/або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором, клієнт несе відповідальність у порядку та на умовах, обумовлених у договорі, а саме: за порушення будь-яких із взятих на себе платіжних (грошових) зобов'язань в обумовлені договором строки, клієнт зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діє на момент такого порушення, від суми таких порушених зобов'язань за кожний день прострочення. Вказана пеня сплачується додатково до процентів та комісійних винагород, що підлягають сплаті відповідно до договору.
Відтак, оскільки позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 15 договору, Банком нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у період з 20.11.2017 по 20.02.2018 у загальному розмірі 113074,52 грн.
Перевіривши наданий Банком розрахунок пені суд дійшов висновку про його часткову обґрунтованість, виходячи з вище викладених висновків суду про наслідки пред'явлення вимоги про дострокове повернення коштів та безпідставності нарахування процентів після 31.01.2018, у зв'язку з чим належний розмір пені, який підлягає сплаті за порушення строків повернення тіла кредиту та сплати відсотків, становить 86487,59 грн.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, належно доведеною є заборгованість за кредитним договором в сумі 1726966,87 грн, з якої борг за овердрафтом складає 1499035,99 грн, борг за відсотками складає 141443,29 грн та пеня - 86487,59 грн.
При цьому, позивач заявив первісні позовні вимоги про стягнення суми заборгованості з ОСОБА_1 , як солідарного поручителя, з огляду на те, що 16.05.2017 між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки №SR 17/106/28-2, за умовами пункту 3 якого в силу поруки, створеної відповідно до умов договору поруки, поручитель поручається перед банком за виконання клієнтом боргових зобов'язань. Поручитель відповідає перед банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов'язань клієнтом. Порукою забезпечується виконання боргових зобов'язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов'язок поручителя перед банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов'язань. В разі зміни, в тому числі збільшення розміру боргових зобов'язань клієнта за договором після укладення цього договору поруки, виконання таких збільшених боргових зобов'язань забезпечується порукою в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору поруки, а підписання поручителем цього договору поруки вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов договору.
Відповідно до п. 4 договору поруки, клієнт та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком в тому ж обсязі, що і клієнт, в таких же порядку та строках, що і клієнт. Банк має право вимагати виконання боргових зобов'язань частково або в повному обсязі як від клієнта так і поручителя разом, так і від будь-якого з них окремо. Банк, у разі одержання виконання боргових зобов'язань клієнтом та/або поручителем не в повному обсязі, має право вимагати/отримувати неодержані/невиконані боргові зобов'язання від клієнта та/або поручителя. І клієнт, і поручитель залишаються зобов'язаними доти, доки боргові зобов'язання не будуть виконанні в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За умовами ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку і відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).
Пунктом 15 договору поруки визначено вимогу банку, за якою банк вимагає від поручителя як солідарного боржника за борговими зобов'язаннями, виконувати боргові зобов'язання в порядку та строки, передбаченні договором. Сторони підтверджують, що положення цього пункту є достатньою підставою для цілей здійснення поручителем виконання боргових зобов'язань згідно договору без необхідності направлення банком поручителю будь-якої додаткової вимоги, так само як без необхідності наявності будь-якого порушення договору.
В той же час, банк звернувся до відповідача за первісним позовом з повідомленням від 15.02.2018 про порушення Приватним підприємством «Компанія Енерджи» взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим вимагав сплатити боргові зобов'язання останнього у триденний строк з моменту її направлення поручителю.
Втім, ОСОБА_1 , як поручитель, погашення заборгованості за договором не здійснила.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що ані позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, ані поручителем своїх зобов'язань за договором поруки, не виконано, доказів зворотного суду під час розгляду справи не надано, суд дійшов висновку про наявність у відповідача за первісним позовом, як солідарного боржника, обов'язку сплатити боргові зобов'язання позичальника, втім в сумі, яка є доведеною, про що судом встановлено вище.
Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають задоволення частково в сумі 1499035,99 грн заборгованості за овердрафтом, 141443,29 грн заборгованості за відсотками та 86487,59 грн пені за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків; в іншій частині первісних позовних вимог належить відмовити.
В той же час суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог з огляду на наступне.
Частина четверта статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовує припинення поруки після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц.
При цьому, судом не приймаються до уваги висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), оскільки суди під час вирішення спору у подібних правовідносинах мають враховувати саме останню правову позицію. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/109447/17.
Під час розгляду справи, позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних належних та допустимих доказів у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України наявності договірної чи визначеної законом підстави для припинення зобов'язань за договором поруки.
При цьому, суд відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом про припинення правовідносин за договором поруки в силу приписів частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки постановою Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №910/8635/18 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2018 №42068138, прийняте приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Колейчиком В.В., відповідно до якого було зареєстровано право власності за АТ «ОТП Банк» на нежитлові приміщення загальною площею 3 959, 2 кв.м, що знаходяться за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 172 та зобов'язано приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Колейчика Володимира Вікторовича вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон запис про право власності № 27049884, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.07.2018 № 42068138. Отже, оскільки право власності на предмет іпотеки за Банком скасовано в судовому порядку, тобто є таким, що відсутнє з моменту його реєстрації, суд дійшов висновку, що позасудове врегулювання не відбулось, а відтак правовідносини за договором поруки продовжують існувати і у Банка наявне право на стягнення заборгованості з поручителя.
На даний час, позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних доказів у підтвердження погашення наявної заборгованості за кредитними зобов'язаннями позичальником чи поручителем у належному розмірі чи задоволення вимог банку за рахунок предмета іпотеки, а отже зобов'язання за кредитним договором діють і відповідно підстави для припинення правовідносин за договором поруки відсутні.
Частина 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
При цьому, в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Позаяк, під час розгляду справи ОСОБА_1 суду не доведено наявності визначених законом чи договором підстав для не виконання взятих на себе за договором поруки зобов'язань.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог та часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а в частині зустрічних позовних вимог на позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом).
Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісні позовні вимоги Акціонерного товариства «ОТП Банк» до фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 1788052,16 грн задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; ідентифікаційний код 21685166) заборгованість за овердрафтом у розмірі 1499035 (один мільйон чотириста дев'яносто дев'ять тисяч тридцять п'ять) грн 99 коп., заборгованість по відсоткам за користування овердрафтом у розмірі 141443 (сто сорок одна тисяча чотириста сорок три) грн 29 коп., пеню у розмірі 86487 (вісімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят сім) грн 59 коп. та судовий збір у розмірі 25904 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот чотири) грн 50 коп.
3. Видати наказ позивачу за первісним позовом після набрання рішенням суду законної сили.
4. В решті первісних позовних вимог відмовити.
5. У задоволенні зустрічних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання припиненим зобов'язання за договором поруки відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2022.
Суддя Т.В. Васильченко