номер провадження справи 33/115/21
18.01.2022 Справа № 908/3270/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.
при секретарі судового засідання Хилько Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 908/3270/21
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м.Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” (пр. Д.Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038, ідентифікаційний код 40081237)
до відповідача: Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (вул. Центральна, буд. 192, смт. Кушугум, Запорізький район, Запорізька область, 70450, ідентифікаційний номер 03193241)
про стягнення 320712,80 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” з позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 320712,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що законодавчі акти встановлюють безумовний обов'язок підприємств залізничного транспорту надавати пільги визначеним категоріям громадян, у зв'язку з чим органи державної влади і місцевого самоврядування у порядку, встановленому законодавством, зобов'язані відшкодовувати збитки підприємств від застосування пільг незалежно від наявності укладених договорів про відшкодування відповідних втрат. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надане законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359 «Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян». Відповідно до пунктів 4, 5, 7, 9, 10 вказаного Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії проїзду та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів. Сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм. Між сторонами було укладено договір від 22.04.2019 №ПР/ДН-3-19319НЮдч «Про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні», за умовами якого відповідач здійснює компенсаційні виплати за рахунок коштів районного бюджету та бюджетів об'єднаних територіальних громад в межах асигнувань, передбачених на відповідні цілі. Відповідно до розрахунку-довідки про відшкодування збитків від перевезень пільгових категорій громадян у приміському сполученні за 2019 рік збитки від здійснених перевезень пасажирів пільгової категорії протягом січня-грудня 2019 року склали 361659,28 грн. Відповідачем компенсовано лише 40946,48 грн., заборгованість складає 320712,80 грн., яка пред'явлена позивачем до стягнення з відповідача у даному позові як збитки. Позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих громадян в повному обсязі.
Позов заявлено на підставі ст. ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 526, 610, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст. 91 Бюджетного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт».
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.11.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.
24.11.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з доказами на виконання вимог суду.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3270/21 за правилами спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 33/115/21, судове засідання призначено на 21.12.2021.
14.12.2021 від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи. Відповідно до відзиву відповідач вважає, що спір у даній справі підлягає вирішенню судом адміністративної юрисдикції, на підтвердження чого послався на відповідну судову практику Верховного Суду. По суті спору вказує, що з урахуванням ст. 48 Бюджетного кодексу України відповідач позбавлений можливості оплачувати послуги без укладання відповідних письмових правочинів відповідно до погодженої ціни. Також зауважує, що в позовній заяві позивач не зазначає, який саме вид збитку йому заподіяно в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Вказує, що, продаючи пільговий квиток, залізниця вже зазначає певних збитків, на виникнення яких відповідач ніяк не впливає і не вчиняє жодних протиправних дій, які задають позивачу цих збитків. В подальшому позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезення пільгових категорій громадян. Тобто ще до подання відповідачу облікових форм позивач вже має збитки. У зв'язку з цим відповідач вважає, що в його діях відсутній склад цивільного правопорушення, який може бути підставою для стягнення збитків, та просить суд відмовити в задоволенні позову.
20.12.2021 від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, яку судом долучено до матеріалів справи. Відповідно до відповіді на відзив позивач не погодився із запереченнями відповідача. Зауважив, що зобов'язання відповідача компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані позивачем кошти за перевезення пільгових категорій громадян виникають безпосередньо з норм законодавства і виконання цих зобов'язань не може залежати від наявності або відсутності бюджетних асигнувань. Вказує, що у спірних правовідносинах відповідач виступає як боржник за цивільними зобов'язаннями, а не як суб'єкт владних повноважень, тому спір у даній справі підвідомчій господарському суду. Крім того, позивач зауважив, що відзив підписано неповноважним представником, тому підстав для прийняття відзиву до розгляду немає.
В судовому засіданні 21.12.2021 були присутні представники обох сторін.
Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.
Присутні в судовому засіданні 21.12.2021 представники сторін надали пояснення по суті спору та відповіли на питання суду.
З метою всебічного, повного та об'єктивного встановлення всіх обставин справи в їх сукупності, в судовому засіданні 21.12.2021 оголошено перерву до 18.01.2022 об 11 год. 30 хв.
В судове засідання 18.01.2022 сторони своїх представників не направили, причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представників усіх сторін фіксація судового процесу технічними засобами відповідно до ч. 3 ст.222 ГПК України не здійснювалася.
30.12.2021 від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, відповідно до яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що відносини сторін щодо відшкодування вартості пільгових перевезень регулювалися договором і тому, на думку відповідача, відносини сторін мають регулюватися виключно договором, а не актами законодавства. Вказує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку органу влади перебирати на себе функції щодо перевищення повноважень в частині здійснення оплати за послуги, які не обумовлені договірними відносинами. Крім того, відповідач вважає, що спір у даній справі не підвідомчій господарському суду, оскільки в позові відповідач визначений як орган державної влади, що неналежним чином здійснює свої владні управлінські функції. Також відповідач визнав безпідставними доводи позивача про відсутність повноважень на підписання відзиву у Коробчук О.В., оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявна інформація про те, що Коробчук О.В., заступник начальника УСЗН ЗРДА Запорізької області, тимчасово виконує обов'язки за вакантною посадою начальника за її згодою, з 08.12.2021 і до 08.03.2022 або до призначення начальника УСЗН ЗРДА Запорізької області, та значиться як керівник, який має вчиняти дії від імені юридичної особи. На підтвердження цих доводів відповідач надав виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Копію заперечень відповідач надіслав позивачу. У зв'язку з цим суд ухвалив прийняти заперечення до розгляду.
13.01.2022 від позивача надійшли письмові пояснення про те, що відповідач невірно трактує підстави позову в даній справі, оскільки спір у даній справі виник не з приводу невиконання умов договору від 22.04.2019 №ПР/ДН-3-19319НЮдч відповідачем, а внаслідок невиконання відповідачем з приписів законодавства у зобов'язальних правовідносинах, в яких відповідач виступає боржником, тому цей спір підлягає вирішенню господарським судом.
В судовому засіданні 18.01.2022 судом прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, суд
12.04.2019 між Управлінням соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (платник, відповідач у справі) та Акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі структурного підрозділу “Запорізька дирекція залізничних перевезень” регіональної філії “Придніпровська залізниця” (перевізник, позивач у справі) укладено договір №ПР/ДН-3-19319 НЮдч про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у приміському сполученні (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник зобов'язався надавати послуги з перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства мають право на пільговий проїзд, а платник зобов'язався здійснювати компенсаційні виплати за рахунок коштів районного бюджету та бюджетів об'єднаних територіальних громад в межах асигнувань на відповідні цілі (п.1.1).
В абзаці 2 пункту 3.1 Договору визначено, що сума договору на 2019 рік складає 28000,00 грн.
04.07.2019 сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою у зв'язку зі збільшенням суми витрат, виділених для відшкодування вартості фактично наданих послуг перевізнику, сторони погодили внесення змін до абз. 2 п.п. 3.1 договору та викладено його в редакції, відповідно до змісту якої сума договору на 2019 рік склала 55000,00 грн.
СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” РФ “Придніпровська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” складено облікові форми про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету за період з січня по грудень 2019 року (копії містяться в матеріалах справи), в яких вказано суми недоотриманих коштів з урахуванням ПДВ, а саме:
- за січень 2019 року - 1856 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 18456,80 грн.;
- за лютий 2019 року - 1897 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 18492,97 грн.;
- за березень 2019 року - 2039 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 20798,54 грн.;
- за квітень 2019 року - 2486 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 24604,75 грн.;
- за травень 2019 року - 2669 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 32675,29 грн.;
- за червень 2019 року - 2580 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 34342,42 грн.;
- за липень 2019 року - 2727 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 38021,16 грн.;
- за серпень 2019 року - 2589 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 34158,39 грн.;
- за вересень 2019 року - 2372 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 30578,37 грн.;
- за жовтень 2019 року - 2673 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 35296,71 грн.;
- за листопад 2019 року - 2305 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 30027,27 грн.;
- за грудень 2019 року - 3407 оформлених пільгових проїзних документів на загальну суму 44206,61 грн.,
загалом на суму 361659,28 грн.
Відповідачу були виставлені позивачем відповідні рахунки згідно облікових форм №71 за січень 2019 року на суму 18456,80 грн.; №72 за лютий 2019 року на суму 18492,97 грн.; №118 за березень 2019 на суму 20798,54 грн.; №152 за квітень 2019 року на суму 24604,75 грн.; №194 за травень 2019 року на суму 32675,29 грн.; №229 за червень 2019 року на суму 34342,42 грн.; №276 за липень 2019 року на суму 38021,16 грн.; №319 за серпень 2019 року на суму 34158,39 грн.; №361 за вересень 2019 року на суму 30578,37 грн.; №391 за жовтень 2019 року на суму 35296,71 грн.; №440 за листопад 2019 року на суму 30027,27 грн.; №4 за грудень 2019 року на суму 44206,61 грн., загалом на суму 361659,28 грн.
Станом на 01.01.2020 сторонами підписано Акт звіряння розрахунків за надані населенню послуги проїзду у приміському сполучені (форма № 3 - пільга), відповідно до якого за даними СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” РФ “Придніпровська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” відображено наявну заборгованість (без урахування грудня 2019 року) в розмірі 317452,67 грн., оплата за 2019 рік за даними обох сторін склала 40946,48 грн. Сума оплати в розмірі 40946,48 грн. підтверджується копіями платіжних доручень №2124 від 26.09.2019 на суму 1575,90 грн., №2354 від 24.10.2019 на суму 1082,95 грн., №3185 від 20.11.2019 на суму 2633,48 грн., №3478 від 17.12.2019 на суму 1160,44 грн., №1885 від 22.08.2019 на суму 1245,31 грн., №1634 від 23.07.2019 на суму 1403,13 грн., №1446 від 09.07.2019 на суму 24507,88 грн., №1633 від 23.07.2019 на суму 2492,12 грн., №1378 від 24.06.2019 на суму 1126,83 грн., №1136 від 28.05.2019 на суму 723,98 грн., №883 від 26.04.2019 на суму 2994,46 грн.
Звідси за даними акту звіряння заборгованість станом на 01.01.2020 склала за даними СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень” РФ “Придніпровська залізниця” ПАТ “Українська залізниця” 276506,19 грн. (без урахування грудня 2019 року). За даними Управління соціального захисту населення Запорізької райдержадміністрації - заборгованість відсутня.
Відповідно до облікової форми за грудень 2019 року витрати на пільгові перевезення склали за грудень 2019 року суму 44206,61 грн., звідси загальна сума невідшкодованих витрат складає за період з січня по грудень 2019 року 320712,80 грн. (276506,19 грн. + 44206,61 грн.), яка пред'явлена позивачем до стягнення з відповідача у даному позові як збитки.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
У частині 1 ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначаються Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” , “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про охорону дитинства”, “ Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України “Про транспорт” підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати, зокрема, права на пільги громадян щодо користування транспортом.
В частині шостій статті 9 зазначеного Закону встановлено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до п.6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1997 № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України.
Норми вказаних Законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку підприємства транспорту надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.
За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок № 256).
Згідно з п. 2 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).
В абзаці першому пункту 6 Порядку № 256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
З наведеного слідує, що відповідач - Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області є розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг, а відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.209 № 1359 (далі - Порядок), облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки).
Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.
Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.
В пунктах 9 - 11 Порядку визначено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.
Згідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
У частині 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Закон України “Про залізничний транспорт” та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27 грудня 2006 року № 1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.
Таким чином, обов'язок надання послуг зв'язку певним категоріям громадян на пільгових умовах, як і загальні засади фінансування витрат пов'язаних з наданням таких пільг, встановлені безпосередньо законодавчими актами України.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання права щодо користування транспортом визначеним пільговим категорії громадян є обов'язком позивача. Чинним законодавством передбачено відшкодування транспортним підприємствам витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян. При цьому зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх волевиявлення.
Отже, перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано Залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
За приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справ керуються принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа “Броньовський проти Польщі”, заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004, п. 184) .
Європейським судом також засвідчено, що безпідставним є посилання держави на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отримання бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Оскільки таке право деклароване державою та відповідно держава через створювані нею органи несе обов'язок щодо своєчасно та повної виплати саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі (справа “Кичко проти України”, заява № 63134/00, рішення від 08.11.2005).
В рішеннях Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом в рішення по справі “Рисовський проти України” від 20.11.2011 щодо принципу “Належного урядування”, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, норми чинного законодавства, що визначають порядок надання пільг з оплати послуг за перевезення залізничним транспортом, не ставлять надання таких пільг в залежність від наявності чи відсутності бюджетного фінансування. Відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення від обов'язку оплатити надані послуги та від відповідальності за порушення зобов'язання.
Твердження відповідача про те, що даний спір не належить до підвідомчості господарських судів, з посиланням на судову практику Верховного Суду спростовуються наступним.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19 зазначено, що у відносинах щодо розрахунку із Залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних господарських правовідносинах. Отже, правовідносини у цій справі не є публічно-правовими, а тому спір має розглядатися за правилами господарського судочинства (п. 6.41 Постанови).
У пунктах 6.32, 6.40 вказаної постанови також зазначено, що законодавством не передбачена залежність відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов'язання, оскільки зобов'язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.
Як слідує із змісту позовної заяви та відповіді на відзив, оскільки пільгові категорії громадян було перевезено на суму більшу, ніж відповідачем прийнято до сплати згідно із укладеним сторонами договором, позовні вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів у даній справі заявлені не на підставі договору (в межах суми якого відповідач здійснив відшкодування), а в силу прямої норми закону. Сума збитків за наданні позивачем послуги перевезення залізничним транспортом заявлена позивачем до стягнення у відповідності до фактичної кількості окремих категорій громадян згідно кількості оформлених у спірний період пільгових проїзних квитків, які відображено у відповідних облікових формах.
Отже, з урахуванням положень ст. 20 Господарського процесуального кодексу України розгляд даного спору відноситься до юрисдикції господарського суду.
Згідно зі ст.ст. 13, 14, 526 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки здійснюються та виконуються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правами. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.
Як встановлено судом вище, матеріалами справи підтверджується, що позивачем складено облікові форми про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету за січень - грудень 2019 року, в яких вказані категорії пільговиків, що користувались послугами у відповідний період, кількість оформлених проїзних документів та суми недоотриманих коштів.
Загальна сума недоотриманих коштів за фактичну кількість перевезених пільгових категорій громадян згідно з вказаними обліковими формами склала 320712,80 грн., яка заявлена до стягнення.
Подання облікових форм відповідає Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16.12.2009 №1359, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму збитків за пільгові перевезення громадян у розмірі 320712,80 грн.
За таких обставин, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 4810,69 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 191, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області (вул. Центральна, буд. 192, смт. Кушугум, Запорізький район, Запорізька область, 70450, ідентифікаційний номер 03193241) на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м.Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії “Придніпровська залізниця” (пр. Д.Яворницького, буд. 108, м. Дніпро, 49038, ідентифікаційний код 40081237) збитки за пільгові перевезення громадян у розмірі 320712,80 грн. (триста двадцять тисяч сімсот дванадцять грн. 80 коп.) та витрати на оплату судового збору в сумі 4810,69 грн. (чотири тисячі вісімсот десять грн. 69 коп.).
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24.01.2022..
Суддя М.В. Мірошниченко