номер провадження справи 12/161/21
08.11.2021 Справа № 908/2521/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,
розглянувши матеріали справи № 908/2521/21
за позовом: Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 70 327,80 грн.
Без виклику представників сторін
Фізична особа-підприємець Ємець Станіслав Володимирович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 30.08.2021 до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни про стягнення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 57837,15 грн., трьох процентів річних в сумі 4029,21 грн. та інфляційних витрат в сумі 8461,44 грн. за договором поставки № 12/к від 24.05.2018, що разом складає 70 327,80 грн.
Разом з тим, в пункті 1 прохальної частини позовної заяви позивач просить суд розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2021 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 06.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2521/21, присвоєно справі номер провадження 12/161/21, клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін задоволено, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; проте не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
На адресу суду від відповідача надійшло повідомлення пошти з позначкою "за закінченням терміну зберігання".
Так, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003).
Відповідно до наявної у відкритому доступі інформації на сайті Міністерства юстиції України Безкоштовний запит https://usr.minjust.gov.ua/ з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача відповідає адресі, на яку направлялись ухвала господарським судом у даній справі, а саме: 69097, м. Запоріжжя, проспект Радянський, буд. 1/2, кв. 72.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 242 ГПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Частиною 6 (пунктами 4, 5) ст. 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 08.11.2021.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що 24.05.2018 між Фізичною особою-підприємцем Тіщенко Світланою Валеріївною, далі Продавець, та Фізичною особою-підприємцем Ємець Станіславом Володимировичем, далі Покупець, був укладений договір поставки № 12/к, далі Договір, відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується виготовити 100 тон брикетів з власних матеріалів та передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію у відповідності з Додатком (Специфікаціями) до даного договору, кожна із яких має свій порядковий номер та є невід'ємною частиною договору.
Згідно із п. 2.1. - 2.2. Договору Покупець зобов'язується оплачувати рахунки на продукцію згідно підписаних специфікацій шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 2 робочих днів. Відвантаження брикетів здійснюється зі складу продавця.
Відповідно до п. 3.3. Договору Продавець зобов'язується виконати замовлення до 1 вересня 2018 року.
Умовами п. 4.1., 4.2. Договору сторони визначили, що Покупець оплачує Продавцю продукцію, яка поставляється за ціною, узгодженою сторонами. Загальна сума договору складає 185000 грн. (сто вісімдесят п'ять тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ.
Пунктом 5.3. Договору передбачено, що жодна із сторін не вправі передати свої права та зобов'язання за даним договором третій стороні без письмової згоди на це іншої сторони.
Згідно із п. 8.1. Договору договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
До вказаного Договору між сторонами була підписана Специфікація № 1, яка передбачає постачання продукції - брикети паливні з лигніну у кількості 54 тони на загальну суму без ПДВ 99900,00 грн.
Матеріали справи свідчать, що відповідач виписав позивачу на оплату вартості брикетів паливних з лигніну наступні рахунки-фактури на загальну суму 119940,70 грн., а саме:
- рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 24.05.2018 на суму 9990,00 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000002 від 24.05.2018 на суму 40000,70 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 24.05.2018 на суму 49950,00 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000004 від 08.06.2018 на суму 20000,00 грн.
Докази у справі свідчать, що позивач здійснив оплату вищевказаних рахунків-фактур на загальну суму 119940,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів та прибуткових касових ордерів, а саме:
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 1 від 24.05.2018 на суму 9990,00 грн.;
- квитанцією № 0.0.1045478907.1 від 24.05.2018 на суму 40000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 від 25.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 28.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4 від 29.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 5 від 30.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 6 від 31.05.2018 на суму 9950,00 грн.;
- прибутковим касовим ордером № 7 від 08.06.2018 на суму 10000,00 грн.;
- прибутковим касовим ордером № 8 від 11.06.2018 на суму 10000,00 грн.
Позивач в позові зазначає, що зобов'язання відповідачем не виконане в повному обсязі, в тому числі таке зобов'язання не виконане в чітко обумовлений строк - до 01.09.2018 року згідно із п. 3.3. Договору, у вказаний строк відповідач не виготовив вказану у Договорі кількість брикетів.
Позивач в позові зазначає, що відповідачем 01.08.2018 року було передано позивачу 555 кг (0,555 т. ) товару, 06.08.2018 року було передано товару 555 кг (0,555 т.), 10.08.2018 року передано 444 кг. (0,444 т), 20.08.2018 року передано 2553 кг (2,553 т), 31.08.2018 року передано 555 кг (0,555 т), 01.09.2018 року передано 1147 кг товару (1,147 т), 21.09.2018 року передано 592 кг (0,592 т), 27.09.2018 року передано 629 кг товару (0,629 т), 05.10.2018 року передано 629 кг (0,629 т), 11.10.2018 року передано 629 кг (0,629 т), 16.10.2018 року передано 629 кг (0,629 т), 24.10.2018 року передано 629 кг (0,629 т), 03.11.2018 року передано 960 кг товару (0,960 т), 04.12.2018 року передано товару 540 кг (0,540 т), 26.12.2018 року передано 555 кг товару (0,555 т), 13.02.2019 року передано 960 кг (0,960 т), 07.07.2019 року передано 200 кг (0,200 т), 09.08.2019 року передано 700 кг (0,700 т). Пояснює, що даний товар було передано у зв'язку із сплатою позивачем коштів згідно прибуткового касового ордеру № 8 від 11.06.2018 року, прибуткового касового ордеру № 7 від 08.06.2018 року, та частково квитанцією до прибуткового касового ордеру № 6. Вказує, що невиконаними залишилися зобов'язання, за які було позивачем сплачено згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 1, з квитанцією Таврійського відділення Запорізького РУ КБ «Приватбанк» 0.0.1045478907.1 ЕЦП bр 2053299311, квитанціями до прибуткового касового ордеру № 2 - 5 та частково квитанцією до прибуткового касового ордеру № 6. Зазначає, що відповідач передав позивачу товару 13,461 т. на суму 24 902,85 грн. (13,461 т (кількість виготовленого товару) х 1850 грн. (ціна за 1 тону) = 24902,85 грн., хоча було сплачено суму у розмірі 119 940,00 грн. Також позивач вказує, що жодного первинного бухгалтерського документу, який би підтверджував факт господарської операції з передання товару, відповідачем не було надано позивачу на підпис, зі слів відповідача, первинна бухгалтерська документація ним не велася. Позивач стверджує, що неодноразово наполягав на підписанні двома сторонами Договору накладних, однак відповідач категорично відмовляв у цьому. Вказує, що під час останньої передачі товару в серпні 2019 року відповідач повідомив що не має змоги передати залишок товару взагалі, і позивач вимагав повернути йому суму коштів, які були сплачені, однак на які товар не було виготовлено. Зазначає, що відповідач погодився із такою вимогою, і почав повертати позивачу грошові кошти на картковий рахунок.
Позивач в позовній заяві вказує, що з вересня 2019 року відповідач почав повертати йому грошові кошти шляхом зарахування поповнення його карткового рахунку, а саме 17.09.2019 року відповідач повернув грошові кошти у сумі 3000,00 грн., 07.10.2019 року у сумі 3000,00 грн., 03.11.2019 року в сумі 2000,00 грн., 27.11.2019 в сумі 2000,00 грн., 18.12.2019 в сумі 1500,00 грн., 21.12.2019 року у сумі 1200,00 грн., 20.12.2019 року у сумі 1500,00 грн., 28.12.2019 року у сумі 2000,00 грн., 27.01.2020 року у сумі 2500,00 грн., 28.01.2020 року у сумі 2500,00 грн., 29.01.2020 року у сумі 3000,00 грн., 30.01.2020 року у сумі 2500,00 грн., 05.02.2020 року 2000,00 грн., 27.02.2020 року у сумі 2000,00 грн., 03.03.2020 року у сумі 2000,00 грн. (даний платіж вчинено за дорученням відповідача її чоловіком), 27.03.2020 року у сумі 1500,00 грн., 07.09.2020 року у сумі 3000,00 грн. (призначення платежу: повернення грошових коштів). Зазначає, що разом було повернуто відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 37200,00 грн., вказане підтверджується банківською випискою з рахунку позивача. Вважає, що суму коштів, які відповідач зобов'язаний повернути позивачу становить: 119 940, 00 грн. (сума сплачених відповідачу коштів) - 24902,85 грн. (сума, на яку відповідачем було передано позивачу товар) - 37 200,00 грн. (сума коштів, повернутих позивачу відповідачем) = 57 837,15 грн. Вказує, що заявляє позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 57837,15 грн.
З посиланням на приписи статті 625 ЦК України позивач вказує на прострочення грошового зобов'язання з боку відповідача в зв'язку з чим просить стягнути з нього три проценти річних за загальний період з 10.08.2019 по 24.08.2021 в сумі 4029,21 грн. та інфляційні витрати за загальний період з 10.08.2019 по 24.08.2021 в сумі 8461,44 грн.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладений договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну та суму договору, порядок приймання товару, умови поставки товару, порядок здійснення оплати, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, договір вважається укладеним, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 1 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.
Приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Матеріали справи свідчать, що відповідач виписав позивачу на оплату вартості брикетів паливних з лигніну наступні рахунки-фактури на загальну суму 119940,70 грн., а саме:
- рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 24.05.2018 на суму 9990,00 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000002 від 24.05.2018 на суму 40000,70 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000003 від 24.05.2018 на суму 49950,00 грн.;
- рахунок-фактуру № СФ-0000004 від 08.06.2018 на суму 20000,00 грн.
Докази у справі свідчать, що позивач здійснив оплату вищевказаних рахунків-фактур на загальну суму 119940,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів та прибуткових касових ордерів, а саме:
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 1 від 24.05.2018 на суму 9990,00 грн.;
- квитанцією № 0.0.1045478907.1 від 24.05.2018 на суму 40000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 від 25.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 3 від 28.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 4 від 29.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 5 від 30.05.2018 на суму 10000,00 грн.;
- квитанцією до прибуткового касового ордеру № 6 від 31.05.2018 на суму 9950,00 грн.;
- прибутковим касовим ордером № 7 від 08.06.2018 на суму 10000,00 грн.;
- прибутковим касовим ордером № 8 від 11.06.2018 на суму 10000,00 грн.
При цьому оплату вищевказаних рахунків-фактур позивач здійснив до настання строку поставки товару, тобто здійснив передоплату.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно із ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Умовами п. п. 2.2., 3.3. Договору визначено, що відвантаження брикетів здійснюється зі складу продавця. Продавець зобов'язується виконати замовлення до 1 вересня 2018 року.
Пунктом 3.2. Договору визначено, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється згідно інструкції П-6, П-7.
Умовами п. 12 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П-6 визначено, що приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними супровідними документами (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам та ін.) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті зазначається, які документи відсутні.
Позивач в позові зазначає, що відповідач передав йому товару 13,461 т. на суму 24 902,85 грн. (13,461 т (кількість виготовленого товару) х 1850 грн. (ціна за 1 тону) = 24902,85 грн., хоча було сплачено суму у розмірі 119 940,00 грн. Також позивач вказує, що жодного первинного бухгалтерського документу, який би підтверджував факт господарської операції з передання товару, відповідачем не було надано позивачу на підпис, зі слів відповідача, первинна бухгалтерська документація ним не велася.
Втім, будь-які докази виконання відповідачем обов'язку з поставки товару на користь позивача (підписані обома сторонами у справі видаткова накладна, товарно-транспортна накладна або акт прийому-передачі товару) за Договором суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
Однак, оскільки позивач самостійно визнає обставини щодо поставки йому відповідачем товару за Договором на загальну суму 24902,85 грн., а відповідач стосовно вищевказаних обставин не заперечував, суд враховує дані обставини під час розгляду даної справи.
Докази у справі свідчать про те, що відповідач в період з 17.09.2019 по 07.09.2020 повернув позивачу грошові кошти за непоставлений ним товар на загальну суму 37200,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, які міститься в матеріалах справи.
Фактичні обставини свідчать про те, що позивач здійснив попередню оплату за товар на підставі виписаних відповідачем рахунків-фактур на загальну суму 119940,00 грн., позивач самостійно визнає, що йому був поставлений товар відповідачем на суму 24902,85 грн., докази у справі свідчать, що відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів позивачу на суму 37200,00 грн.
Як вказано вище, згідно із п. 3.3. Договору визначено, що Продавець зобов'язується виконати замовлення до 1 вересня 2018 року.
Втім, відповідач обов'язок з поставки товару у строк, встановлений умовами п. 3.3. Договору, в повному обсязі не виконав, чим порушив умови Договору.
Отже, зобов'язання з боку відповідача останнім не виконано, товар на адресу покупця в повному обсязі не поставлено, що свідчить про невиконання умов договору з боку постачальника.
Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Позивач в позовній заяві зазначив, що під час останньої передачі товару в серпні 2019 року відповідач повідомив його що не має змоги передати залишок товару взагалі, і позивач вимагав повернути йому суму коштів, які були сплачені, однак на які товар не було виготовлено. Зазначає, що відповідач погодився із такою вимогою, і почав повертати позивачу грошові кошти на картковий рахунок.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Відповідач прострочив своє грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
Зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 3.3. Договору строку поставки (1 вересня 2018 року), який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином, у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 2 вересня 2018 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Враховуючи сплачені позивачем кошти за товар (попередня оплата) в сумі 119940,00 грн., вартість поставленого відповідачем товару в сумі 24902,85 грн., здійснене часткове повернення відповідачем грошових коштів позивачу на суму 37200,00 грн., розмір неповернутої позивачу передоплати складає 57837,15 грн.
Втім, відповідач обов'язок з повернення перерахованої йому попередньої оплати за товар в розмірі 57837,15 грн. не виконав, грошові кошти на користь позивача не перерахував.
В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договором, а саме невиконання останнім в повному обсязі обов'язку з поставки товару та неповернення на вимогу позивача суми сплаченої передоплати за товар в розмірі 57837,15 грн., в т.ч., що строк виконання відповідачем зобов'язання з повернення суми попередньої оплати настав.
Відповідач не довів суду належними доказами факт виконання обов'язку з поставки товару на користь позивача (не надав підписані обома сторонами у справі видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, які засвідчують факт вручення товару позивачу), а також заявлених до нього позовних вимог не спростував.
За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни про стягнення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 57837,15 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача три проценти річних за загальний період з 10.08.2019 по 24.08.2021 в сумі 4029,21 грн. та інфляційні витрати за загальний період з 10.08.2019 по 24.08.2021 в сумі 8461,44 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Вказану правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Дослідивши викладений позивачем розрахунок трьох процентів річних суд дійшов висновку про їх перерахунок у зв'язку з допущенням позивачем помилок, а саме нарахуванням трьох відсотків річних у більшому розмірі на суму боргу 57837,15 грн. за період з 07.09.2020 по 24.08.2021.
Відповідно до п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Відтак, судом з власної ініціативи здійснено перерахунок трьох процентів річних на суму боргу 57837,15 грн. за період з 07.09.2020 по 24.08.2021.
Три проценти річних розраховані судом наступним чином:
- за період з 07.09.2020 по 24.08.2021 (352 дні прострочення) від суми боргу 57837,15 грн. три проценти річних складають 1671,81 грн.
Розрахунок трьох процентів річних в іншій частині виконаний позивачем у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Так, з врахуванням викладеного за розрахунком суду загальний розмір трьох процентів річних складає 4010,20 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню частково в сумі 4010,20 грн.
Дослідивши викладений позивачем розрахунок інфляційних витрат суд дійшов висновку про їх перерахунок у зв'язку з допущенням позивачем помилок, а саме позивачем не враховано, що інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць.
Згідно із п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відтак, судом з власної ініціативи здійснено перерахунок інфляційних витрат.
Інфляційні витрати розраховані судом наступним чином:
1) з урахуванням сплачених позивачем коштів на суму 119940,00 грн. та поставленого відповідачем (з 01.08.2018 по 09.08.2019) товару на суму 24902,85 грн., борг з неповернутої частини передоплати станом на 10.08.2019 складав 95037,15 грн.
- за серпень 2019 від суми боргу 95037,15 грн. інфляційні витрати складають 0,00 грн.;
- за вересень 2019 від суми боргу 95037,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця у зв'язку з поверненням відповідачем 17.09.2019 позивачу коштів в сумі 3000,00 грн.;
2) на суму боргу 89037,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів;
3) на суму боргу 87037,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів;
4) на суму боргу 85037,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів;
6) за січень 2020 від суми боргу 78837,15 грн. інфляційні витрати складають 157,67 грн.;
7) на суму боргу 66337,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів;
8) на суму боргу 62337,15 грн. інфляційні витрати не підлягають нарахуванню, оскільки прострочення її сплати складало менше місяця з врахуванням часткового повернення відповідачем коштів;
9) за період з квітня 2020 по серпень 2020 від суми боргу 60837,15 грн. інфляційні витрати складають 301,38 грн.;
10) за період з вересня 2020 по липень 2021 від суми боргу 57837,15 грн. інфляційні витрати складають 6046,16 грн.
Так, з врахуванням викладеного за розрахунком суду загальний розмір інфляційних витрат складає 6505,21 грн.
За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни про стягнення інфляційних витрат підлягають задоволенню частково в сумі 6505,21 грн.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
В тексті позовної заяви позивач в орієнтовному розрахунку судових витрат, окрім судового збору, зазначив також витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які складатимуть 15000,00 грн.
Суд не здійснює розподіл витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн., про які позивач зазначив в орієнтовному розрахунку судових витрат, оскільки позивач не надав суду докази надання йому послуг з правової допомоги, докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, докази понесення вказаних витрат, та детальний опис таких витрат.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 4 ст. 240, 247-252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь:
- Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) попередню оплату в сумі 57837 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 15 коп., три проценти річних в сумі 4010 (чотири тисячі десять) грн. 20 коп., інфляційні витрати в сумі 6505 (шість тисяч п'ятсот п'ять) грн. 21 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 2206 (дві тисячі двісті шість) грн. 24 коп., видавши наказ.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог Фізичної особи-підприємця Ємець Станіслава Володимировича до Фізичної особи-підприємця Тіщенко Світлани Валеріївни відмовити.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 10.01.2022 року.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.