вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
24.01.2022м. ДніпроСправа № 904/161/22
розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця КАЛДАЄВА Анатолія Васильовича
про забезпечення позову
у справі
за позовом фізичної особи-підприємця КАЛДАЄВА Анатолія Васильовича
до В-1 Департаменту по роботі з активами управління з питань комунальної власності Дніпровської міської ради
до В-2 Комунального некомерційного підприємства "МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ № 4" ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
про визнання договору оренди від 05.09.2019 №548-ДРА/19 продовженим на тих самих умовах; про визнання рішення відповідача-1 від 06.12.2021 №167-АП/21 «Про прийняття рішення про відмову в продовження договору оренди» недійсним,
Суддя Дупляк С.А.
Фізична особа-підприємець КАЛДАЄВ Анатолій Васильович (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 11.01.2022 за вих. №б/н до Департаменту по роботі з активами управління з питань комунальної власності Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1) та до Комунального некомерційного підприємства "МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ № 4" ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (далі - відповідачем-2), у якій просить суд: визнати продовженим на тих самих умовах договір оренди від 05.09.2019 №548-ДРА/19; визнати недійсним рішення відповідача-1 від 06.12.2021 №167-АП/21 «Про прийняття рішення про відмову в продовжені договору оренди».
Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/161/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2022.
Ухвалою від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.02.2022.
20.01.2022 через відділ документального забезпечення від позивача надійшла заява від 20.01.2022 за вих. №б/н про забезпечення позову, у якій позивач просить суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачу-1 та відповідачу-2 передавати нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення, які розташовані на 1-му поверсі 9-ти поверхової будівлі, загальною площею - 180,0 кв.м, розміщені за адресою: м. Дніпро, вул. Ближня, 31, що перебувають на балансі відповідача-2, в оренду будь-яким особам та/або підприємствам, установам, організаціями будь-яких форм власності, та/або укладати будь-які інші договори, предметом яких є вказане нерухоме майно, до вирішення справи по суті.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвала постановлена у нарадчій кімнаті за результатами оцінки фактичних обставин справи.
ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА.
Позивач звертає увагу суду, що має обґрунтовані підстави вважати, що приміщення, які розташовані на 1-му поверсі 9-ти поверхової будівлі, загальною площею - 180 кв. м, розміщені за адресою: м. Дніпро, вул. Ближня, 31, можуть бути передані в оренду іншим особам і вказане в подальшому зробить неможливим виконання судового рішення у разі його задоволення.
В якості доказів на підтвердження існування обставин, які свідчать про необхідність забезпечити позов, позивач посилається на лист від 10.06.2021 за № 836, в якому в.о. генерального директора відповідача-2 Бут Н.О. звертається до відповідача-1 із проханням щодо поділу об'єкта оренди в межах площі задля надання в оренду окремих її частин іншим орендарям.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).
Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Господарський суд встановив, що позивач у поданій заяві посилається на наявність обґрунтованих підстав вважати, що приміщення, які розташовані на 1-му поверсі 9-ти поверхової будівлі, загальною площею - 180 кв. м, розміщені за адресою: м. Дніпро, вул. Ближня, 31, можуть бути передані в оренду іншим особам і вказане в подальшому зробить неможливим виконання судового рішення, у разі його задоволення.
При цьому, позивач не конкретизує підстави, які має на увазі та не доводить існування обставин, з якими пов'язує неможливість виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, належними доказами.
В якості доказу існування обставин, які свідчать про необхідність забезпечити позов позивач надав лист від 10.06.2021 за вих. № 836, який є частково нечитабельним, а тому господарський суд позбавлений можливості у повній мірі надати йому оцінку.
Проте, з листа від 10.06.2021 за вих. № 836 (який є єдиним доказом, з котрим позивач пов'язує необхідність забезпечити позов) слідує, що орендодавець займає об'єкт оренди площею 180,0 кв.м. При цьому, в.о. генерального директора відповідача-2 Бут Н.О. зазначає, що фактично позивач для здійснення своєї господарської діяльності використовує набагато меншу площу, а тому надання в оренду об'єкта площею 180,0 кв. м одній особі є недоцільним. У зв'язку з цим в.о. генерального директора відповідача-2 Бут Н.О. просить відповідача-1 розглянути питання поділу об'єкта оренди в межах вказаної площі задля надання в оренду окремих її частин окремим орендарям.
Господарський суд встановив, що вхідною датою листа від 10.06.2021 за вих. №836 є 15.06.2021. Тобто в.о. генерального директора відповідача-2 Бут Н.О. у червні 2021 поставив питання перед відповідачем-1 щодо можливого поділу об'єкта оренди в межах вказаної площі задля надання в оренду окремих її частин окремим орендарям, однак жодних доказів вчинення інших дій щодо поділу об'єкта оренди матеріали справи не містять.
Вказане дає підстави для визнання наданого позивачем доказу (листа від 10.06.2021 за вих. №836) таким, що сам по собі не свідчить про те, що щодо об'єкта оренди вчиняються фактичні дії щодо передачі його в оренду іншим особам. У справі відсутні відомості та докази на підтвердження того, що у третіх осіб наявні наміри і ними вчиняються конкретні дії, спрямовані на укладення договорів оренди зазначеного об'єкта оренди чи певної його частини.
Відтак, позивач не довів наявність недобросовісних дій з боку відповідачів, які були б спрямовані на створення потенційних труднощів для виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог.
Крім того, заявник жодним чином не обґрунтував, як саме будуть порушені його права у разі ймовірної передачі спірного майна в оренду та/або укладання будь-яких інших договорів щодо спірного майна.
Водночас, саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав належних доказів того, що майно (об'єкт нерухомого майна) на момент пред'явлення позову до відповідачів, може зникнути або зменшитись.
Дослідивши надані суду докази та обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає їх необґрунтованими, оскільки заявник не надав доказів на підтвердження того факту, що невжиття запобіжних заходів порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, що є підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.
При цьому, суд звертає увагу заявника на те, що у разі виникнення реальної, підтвердженої загрози неможливості чи утруднення виконання судового рішення заявник не позбавлений в будь-який час повторно заявити про необхідність забезпечення позову з поданням суду відповідних доказів.
З огляду на викладене, враховуючи, що заявник не надав суду належних та допустимих доказів існування обставин, які в розумінні ст.ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України можуть бути підставами для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, заява Фізичної особи-підприємця КАЛДАЄВА Анатолія Васильовича задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 136 - 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця КАЛДАЄВА Анатолія Васильовича від 20.01.2022 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (24.01.2022) та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.А. Дупляк