Справа № 645/3906/21
Провадження № 2/645/293/22
24 січня 2022 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Шарка О.П., за участю секретаря судових засідань Христенко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку зочного розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звернулось до Фрунзенського районного суду м.Харкова з позовом, яким просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML702/291/2007 від 10.09.2007 у загальному розмірі 344909 грн. 67 коп., з яких 270024 грн. 76 коп. сума заборгованості за тілом кредиту, 63907 грн. 72 коп. - сума заборгованості за відсотками, 10977 грн. 19 коп. - пеня за прострочення виконання зобов'язань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, UA 56 300528 0000026000455046387, р/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», ЄДРПОУ 36789421, МФО 300528) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 29 січня 1999 року №6657, зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 березня 1999 року та записано в реєстрову книгу за №П-8-18694 шляхом проведення прилюдних торгів.
В обґрунтування позовної заяви посилається на те, що 10 вересня 2007 року між Закрити акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № ML702/291/2007. Згідно з Кредитним договором, а також на підставі Кредитної заявки Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 37590 доларів США. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.6. Кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором. В порушення зазначених вище умов Кредитного договору, а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України відповідачем не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачені відсотки. ОСОБА_1 умови договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість за Кредитним договором. 17.02.2014 року Фрунзенським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по справі № 2033/2-161/11 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML702/291/2007 від 10.09.2007 у загальному розмірі 344909 грн. 67 коп. 10.09.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PСL-702/291/2007, відповідно до умов якого останні зобов'язалися відповідати перед Кредитором за повне та своєчасне виконання за Кредитним договором позичальника. Відповідно до п.3.1 Договору іпотеки, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 29 січня 1999 року №6657, зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 березня 1999 року та записано в реєстрову книгу за №П-8-18694. 28.05.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст. ст.512,514,1077 - 1079,1082,1084 Цивільного кодексу Українибуло укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги. Згідно з вищевказаним договором Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором № МL-702/291/2007 від 10.09.2007 року. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Боржника та Іпотекодавця за вищевказаними договорами. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності.
В судове засідання представник позивача в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги просила задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, відзиву на позов не надали, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином шляхом направлення повісток за місцем проживання, однак судові повістки повернуті суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявник не виявив належної зацікавленості у розгляді його справи, що, зокрема, свідчить про те, що він протягом тривалого часу не звертався до суду за інформацією щодо стану розгляду його заяви.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини «Каракуця проти України».
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи наведені положення, згідно зіст. 280 ЦПК Українисуд вважає можливим постановити заочне рішення у справі.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, 10 вересня 2007 року між Закрити акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № ML702/291/2007.
Згідно з Кредитним договором, а також на підставі Кредитної заявки Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 37590 доларів США. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.6. Кредитного договору, з підпунктами), а також сплатити відповідну плату за користування Кредитом, в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором. В порушення зазначених вище умов Кредитного договору, а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України відповідачем не погашено належні до сплати суми кредиту та не сплачені відсотки. ОСОБА_1 умови договору не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість за Кредитним договором. 17.02.2014 року Фрунзенським районним судом м. Харкова було ухвалено рішення по справі № 2033/2-161/11 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № ML702/291/2007 від 10.09.2007 у загальному розмірі 344909 грн. 67 коп.
10.09.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки № PСL-702/291/2007, відповідно до умов якого останні зобов'язалися відповідати перед Кредитором за повне та своєчасне виконання за Кредитним договором позичальника. Відповідно до п.3.1 Договору іпотеки, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 29 січня 1999 року №6657, зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 березня 1999 року та записано в реєстрову книгу за №П-8-18694
28.05.2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у відповідності до ст. ст.512,514,1077 - 1079,1082,1084 Цивільного кодексу Українибуло укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю № б/н та договір відступлення права вимоги.
Згідно з вищевказаним договором Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло на себе зобов'язання за кредитним договором № МL-702/291/2007 від 10.09.2007 року. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до Боржника та Іпотекодавця за вищевказаними договорами.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності.
Відповідно до п. 6.2. договору іпотеки, Іпотекодержатель (Позивач) має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: несплати Боржником (Відповідачем) Позивачу будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; порушення Відповідачем будь-якого із зобов'язань за ст.5 договору іпотеки; інших обставин, передбачених чинним законодавством України.
Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством, що випливає із змісту нормист.593 ЦК України, ст.ст.7,33 Закону України «Про іпотеку».
Згідно до умов договору іпотеки від 10 вересня 2007 року, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені іпотекодавцем, в тому числі заборгованість по овердрафту, вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором. Іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої з таких обставин, зокрема, несплати іпотекодавцем будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, порушення іпотекодавцем будь-якого з його зобов'язань за ст.5 цього договору. Жодне положення цього договору не може тлумачитися як таке, що обмежує права іпотекодержателя звернутися до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку встановленому чинним законодавством.
Частиною 1ст.1054 ЦК Українипередбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1ст.546 ЦКвиконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч.1ст.575 ЦКіпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно дост.1 закону «Про іпотеку» від 5.06.2003 №898-IVіпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.
За змістом ч.1ст.575 ЦКтаст.1 закону «Про іпотеку»іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим законом.
Відповідно дост.589 ЦК, ч.1ст.33 закону «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установленихст.12 цього закону «Про іпотеку».
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене уст.590 ЦКй передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбаченозаконом «Про іпотеку».
Згідно з ч.3ст.33 закону «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно дост.39 Закону «Про іпотеку».
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеним у постановах ВСУ від 18.03.2015 у справі №6-39цс15, від 2.09.2015 у справі №6-1049цс15, від 30.09.2015 у справі №6-1892цс15, від 21.12.2016 у справі №6-1731цс16.
Отже, позовні вимоги про звернення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості згідно з наведеним розрахунком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1ст.35 Закону України "Про іпотеку"у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовувимогу про усунення порушення.В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденнийстрок та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягомвстановленогостроку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотекишляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2 ст.35 Закону).
В постанові від 29.05.2019р. справа № 310/11024/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала: "п. 40 що за змістом припису ч. 2ст. 35 Закону України "Про іпотеку"визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору(яка передуєприйняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору)не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами:1)про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону)- незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні ); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону, не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону).
Згідност. 41 Закону України "Про іпотеку"встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченоїЗаконом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цьогоЗакону.
Згідност.39 Закону України "Про іпотеку"в редакціїЗакону № 2478-VIII від 03.07.2018р., у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, за умови подання будь-якою із сторін клопотання про необхідність визначення такої ціни (крім реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах). У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Отже, керуючись положеннямист.39 Закону України "Про іпотеку", суд при визначенні способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведенню прилюдних торгів, в рішенні суду не зазначає початкову ціну вартості майна.
За змістомст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідност.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.4,89,141,259,263- 268 ЦПК України, суд,-
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - задовольнити.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ML702/291/2007 від 10.09.2007 у загальному розмірі 344909 грн. 67 коп.,з яких 270024 грн. 76 коп. сума заборгованості за тілом кредиту, 63907 грн. 72 коп. - сума заборгованості за відсотками, 10977 грн. 19 коп. - пеня за прострочення виконання зобов'язань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, UA 56 300528 0000026000455046387, р/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», ЄДРПОУ 36789421, МФО 300528) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 29 січня 1999 року №6657, зареєстровано в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 04 березня 1999 року та записано в реєстрову книгу за №П-8-18694 шляхом проведення прилюдних торгів.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28-Д, UA 56 300528 0000026000455046387, р/р НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк», ЄДРПОУ 36789421, МФО 300528) у розмірі 1135 грн. (тисяча сто тридцять п'ять гривень) з кожного.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 24.01.2022 року.
Головуючий суддя