17 січня 2022 року
м. Харків
справа № 638/15221/21
провадження № 2/638/476/22
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Яковлевої В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Проданової М.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання реєстрації фізичної особи та втрату права користування жилим приміщенням,
01 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про анулювання реєстрації фізичної особи та втрату права користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування квартири від 29 квітня 2009 року, мені ОСОБА_3 належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , де вона фактично проживає та зареєстрована.
В квартирі АДРЕСА_1 також зареєстровані її мати - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_5 , бабуся - ОСОБА_6 та колишній чоловік її матері - ОСОБА_2 , про що свідчить довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.
24 червня 2019 року шлюб між її матір'ю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано.
З червня 2012 року ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . На теперішній час ні її мати, ані вона жодних свідносин та зв'язку з відповідачем не підтримують.
Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає з червня 2012 року, його реєстрація повинна бути анульована. Відповідач не сплачує за комунальні послуги, не підтримує жилий стан квартири АДРЕСА_1 . Особисті речі та майно відповідача у вищевказаній квартирі відсутні.
Таким чином, вважає, що відповідач втратив право користування квартирою і його реєстрація повинна бути анульована.
На даний момент не має можливості розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, чим, на її думку, порушуються її права.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання реєстрації фізичної особи та втрату права користування жилим приміщенням за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України. Призначено судове засідання по справі.
У судове засідання позивачка не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлений своєчасно та належним чином. 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та без фіксації технічними засобами, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити повністю.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог заперечував. Пояснив, що не проживав у вказаній квартирі, не користувався та не має наміру користуватися нею. З 01 листопада 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , де він на даний час фактично проживає, що підтверджується копією паспорта, яку надав у судовому засіданні. До цього часу проживав по АДРЕСА_3 .
Вислухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.
Судом встановлено, що відповідно до договору дарування квартири від 29 квітня 2009 року, ОСОБА_7 на праві приватної належить двохкімнатна квартира АДРЕСА_1 , що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 10 - 11).
Відповідно до доданої до позовної заяви довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29 вересня 2021 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: мати - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_5 , бабуся - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а. с. 15).
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_1 зареєстрована адресою: АДРЕСА_4 (а. с. 16).
З 01 листопада 2021 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією його паспорта.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном.
Частинами першою-третьою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя, в якому вона проживає.
Частиною першою статті 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Також, частиною п'ятою статті 405 Цивільного кодексу України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Виходячи із змісту статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це лише фіксація фактичного місця проживання особи і вона не пов'язана з будь-якими іншими (майновими) правами особи.
Беручи до уваги висновки Верховного Суду України та вимоги статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 138-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення від 21 лютого 1990 року у справі «Powell and Rayner v. the U.K.»). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).
Відповідно до вимог частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою вказаної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частинами першою - другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються визначені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, виходячи з яких вбачається, що власнику житлового приміщення належить право володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до чинного законодавства України для захисту своїх порушених прав у праві володіння, користування чи розпорядженням житла можна звернутися до суду з позовом про:
- усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням;
- виселення особи, яка не є власником житлового приміщення;
- визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням;
- визнання право користування житлом;
- усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити із його ефективності (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Виходячи зі змісту зазначених правових норм, саме позивач визначає предмет та підстави позову, суд позбавлений права самостійно змінювати їх. Невідповідність обраного позивачем способу його захисту є підставою для прийняття судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Слід зазначити, що припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє колишнього члена сім'ї права користування ним.
Припинення права користування житлом - це крайній захід, який може застосований судом при зверненні до суду власника такого приміщення у разі невизнання чи оспорювання прав останнього. Припинення права користування особою житловим приміщенням реалізується зняття особи з реєстрації.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Крім того, у випадку, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до п. 2 частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, тощо.
Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідача з реєстрації місця проживання можливо лише за умови втрати ним права користування цим житлом чи у зв'язку з його виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).
Рішення суду по справам даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації особи, яка визнана за рішенням суду такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Таким чином, у разу порушення прав позивача, його невизнання чи оспорення звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим (житловим) приміщенням, є підставою для зняття особи з місця реєстрації. В подальшому рішення, яке набрало законної сили, виконується компетентними органами державної влади, які виконають процедуру зняття особи з місця реєстрації.
Як на підставу позовних вимог позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 і його реєстрація за цією адресою повинна бути анульована.
Вважає, що не має можливості розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд, чим, на її думку, порушуються її права.
Водночас, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з 01 листопада 2021 року, тобто на момент ухвалення судового рішення у справі, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
В судовому засіданні ОСОБА_2 також зазначив про те, що з 01 листопада 2021 року він зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією його паспорта. У квартирі АДРЕСА_1 він не проживав, не користувався та не має наміру користуватися нею.
Оскільки за вказаною адресою він не зареєстрований, той факт, що ОСОБА_2 не має права користування квартирою АДРЕСА_1 у судовому засіданні відповідач не заперечував.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходить з того, що на час ухвалення рішення, а саме, з 01 листопада 2021 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 , він не має, що підтверджено відповідачем у судовому засіданні.
Отже, з 01 листопада 2021 року ОСОБА_2 набув право користування іншим житло за місцем державної реєстрації, де і фактично проживає, відповідно, на час ухвалення судового рішення у справі права користування квартирою АДРЕСА_1 він не має.
При цьому обставин того, що відповідач проживає у квартирі та чинить перешкоди у користуванні чи розпорядженні позивачкою належним їй житлом судом також не встановлено.
Особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд зауважує, що зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_5 не зареєстрований, а відтак права користування цією квартирою він не має, обставин того, що відповідач на даний час проживає у цій квартирі або чинить перешкоди у користуванні чи розпорядженні позивачкою належним їй майно судом також не встановлено, порушеного права позивачки, яке б підлягало захисту у судовому порядку шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що у свою чергу, є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання, судом не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За частин и першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд враховує вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи, що на даний час порушеного права позивачки судом не встановлено, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням та зняття особи з реєстрації місця проживання, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про анулювання реєстрації фізичної особи та втрату права користування жилим приміщенням - залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Повний текст судового рішення складено 21 січня 2022 року.
Суддя В. М. Яковлева