Справа № 127/11136/20
Провадження № 2/127/1705/20
11.01.2022 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Романюк Л.Ф.,
при секретарі Курутіній О.В.,
за участі представника позивача - відповідача Шиманського В.М.,
відповідача-позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача-позивача ОСОБА_2 ,
відповідача - позивача ОСОБА_3 ,
представника відповідача-позивача ОСОБА_19
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ) про стягненн боргу та за зустрічними позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 за участі третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання боргу спільним майном подружжя,-
ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, мотивуючи позовні вимоги тим, що в березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 з проханням позичити грошові кошти в сумі 200 000, 00 доларів США, які були необхідні його сім'ї для цілей купівлі нерухомого майна - квартири, оскільки він зі своєю дружиною ОСОБА_6 не мали власного житла та хотіли його придбати.
Крім того, ОСОБА_1 пояснив, що сума яка потрібна була на той час становить 200 000, 00 доларів США з урахуванням приблизної вартості самої квартири та необхідності її ремонту.
Відтак, 19.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 як позичальник отримав від ОСОБА_4 як позикодавця грошові кошти в сумі 200 000, 00 доларів США зі строком повернення до 31.12.2019 року.
Відповідно до п. 2 договору позики передачу грошей було здійснено 19.04.2013 року в момент підписання договору позики, що підтверджується підписом позикодавця та позичальника.
Пунктом 4 договору позики сторони домовились про те, що договір позики є безпроцентним, а повернення отриманої позики повинно бути здійснено в строк до 31.12.2019 року готівкою та у валюті отримання позики - доларах США.
Станом на дату звернення ОСОБА_4 до суду з даним позовом ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, грошові кошти, отримані в борг в розмірі 200 000,00 доларів США не повернув.
Отримавши 19.04.2013 року грошові кошти за договором позики в розмірі 200 000,00 доларів США ОСОБА_1 разом з дружиною ОСОБА_6 придбали квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна № 209903849 від 22.05.2020 року.
Придбання вищевказаної квартири відбулось згідно з договором купівлі - продажу від 24.04.2013 року, що вбачається із інформаційної довідки, тобто через 5 днів після отримання позики.
Разом з тим, згідно інформаційної довідки також вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 13.12.2017 року придбали нежитлове приміщення № 124 загальною площею 33,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
Крім того, відповідно до інформаційної довідки № 209902849 від 22.05.2020 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,0025 га (кадастровий номер 0510100000:01:037:0219) та земельну ділянку площею 0,0025 га (кадастровий номер0510100000:01:037:0214 ).
Отже, отримані позичальником ОСОБА_1 за договором позики від 19.04.2013 року грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, а саме: придбання нерухомого майна, зокрема вищевказаної квартири, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_6 (дружиною ОСОБА_1 ), тому ОСОБА_1 та ОСОБА_6 повинні нести солідарну відповідальність за договором позики від 19.04.2013 року.
3% річних становить 2 202,74 долара США (200 000,00 *134*:365:100= 2 202,74).
Просила суд, стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 202 202,74 доларів США та понесені судові витрати.
13.07.2020 року ОСОБА_3 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , нібито, отримавши в борг грошові кошти у розмірі 200 000, 00 доларів США від ОСОБА_4 діяв не в інтересах сім'ї, оскільки, а ні в самому договорі, а ні в жодних доказах по справі не підтверджується, що ці грошові кошти були отриманні саме для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_3 .
Стосовно даного договору позики ОСОБА_6 за весь час перебування у шлюбі нічого відомо не було, а джерело походження коштів, за які була придбана ця квартира, як вважала і знала ОСОБА_6 це продаж транспортних засобів (у той період і до сьогоднішнього дня ОСОБА_1 займається саме купівлею - продажем транспортних засобів). Тому, навіть якщо дані грошові кошти і були позичені у ОСОБА_4 , то відповідно це було здійснено не в інтересах сім'ї, а для його особистих потреб або для ведення бізнесу.
Крім того, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.06.2020 року у справі № 127/9259/20 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зареєстрований 29.04.2011 року у Відділенні державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 608.
В подальшому ОСОБА_6 звернулась з позовом до суду до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2020 року у справі № 127/11739/20 було відкрито провадження у справі.
І в цей же час, ОСОБА_4 звертається з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , про стягнення боргу за нібито договором позики, який підписав ОСОБА_1 , як позичальник. ОСОБА_4 є рідною тіткою ОСОБА_1 , крім того, важливим моментом є джерело походження коштів, які ОСОБА_4 позичила ОСОБА_1 , оскільки на час позики грошових коштів а ні вона, а ні її родина не декларувала наявність таких коштів.
Грошові кошти, які ОСОБА_1 міг отримати від ОСОБА_4 могли бути витрачені на зовсім інші цілі, наприклад купівлі квартир для свого батька ОСОБА_7 , який станом на 2013 рік працював у школі і не міг мати грошові кошти для придбання 3 квартир за адресою: АДРЕСА_6 , в тому самому будинку де проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
Так, у відповідності до інформаційної довідки від 06.07.2020 року, 23.05.2014 року за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на 3 квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 .
Крім того, є сумнівними, на її думку, твердження ОСОБА_4 з приводу того, що кошти, які нібито були надані ОСОБА_1 для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_3 , були потрачені на її придбання, оскільки у відповідності до договору купівлі - продажу від 24.04.2013 року вартість вказаної квартири становить 342 207, 00 грн., що еквівалентно 42 829, 00 доларів США, а не 200 000, 00 доларів США.
В самому договорі позики чітко вказано, що кошти, які позичаються потрібні саме для купівлі квартири в м. Вінниці і твердження ОСОБА_4 щодо того, що сума, яка потрібна була на той час становить 200 000,00 доларів США з урахуванням приблизної вартості самої квартири та необхідності здійснення ремонту в такій квартирі є безпідставними твердженнями.
Всі викладені вище обставини свідчать про недійсність договору позики внаслідок його фіктивності.
Просила суд, визнати недійсним договір позики від 19.04.2013 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_3 за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання боргу спільним майном подружжя, позов мотивований тим, що 29.04.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 608.
В шлюбі народилися діти, а саме: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
В подальшому сімейне життя не склалось, постійні сварки та відсутність ОСОБА_6 дома призвели до того, що сторони роз'їхались.
ОСОБА_1 разом з дітьми залишився проживати за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_6 переїхала до свого знайомого.
15.06.2020 року згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано.
За час спільного проживання ОСОБА_6 фактично ніде не працювала, весь тягар матеріального забезпечення родини повністю знаходився на ОСОБА_1 . З метою придбання для родини квартири і проведення у ній ремонту, за відсутності на той момент власних обігових коштів в березні 2013 року ОСОБА_1 змушений був звернутися до ОСОБА_4 з проханням позичити грошові кошти в сумі 200 000,00 доларів США.
Про необхідність придбання житла достеменно було відомо ОСОБА_6 , більш того вона також розуміла, що наявних обігових коштів на той момент в родинні не було. Тому, це могли бути лише позичені кошти.
На момент придбання квартири, проведення в ній ремонту, а також протягом спільного життя у ОСОБА_6 не виникало питання походження даних грошових коштів і лише після того як роз'їхалися, розлучилися, вона звернулася до суду про розподіл майна подружжя, а ОСОБА_4 звернулася до суду про стягнення боргу.
Вважає, що незалежно від того, що договір позики було укладено лише ОСОБА_1 , він діяв в інтересах сім'ї і дані кошти є спільним боргом подружжя.
Просив суд, визнати позику у розмірі 200 000,00 доларів США спільним боргом ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
В судовому засіданні представник позивача - відповідача ОСОБА_11 , позовні вимоги підтримав просив суд їх задовольнити. Позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, просив суд залишити їх без задоволення.
В судовому засіданні відповідач - позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , кожен окремо, позовні вимоги визнали, свої зустрічні вимоги підтримали, зустрічні вимоги ОСОБА_3 просили залишити без задоволення.
Відповідачка - позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_12 , в судовому засіданні, кожна окремо, позовні вимоги ОСОБА_4 та зустрічні вимоги ОСОБА_1 не визнали, заперечували щодо їх задоволення, свої вимоги підтримали.
Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показала, що причиною купівлі квартири була її друга вагітність третьою дитиною, третя дочка народилась коли вони ще проживали в будинку її матері. Оскільки з останньою в них склались неприязні, конфліктні стосунки, їм з чоловіком негайно потрібно було вирішити питання з житлом. Придбана квартира була великогабаритною та без ремонту, в квартирі був технічний поверх. Придбали приблизно за 40-42 тис. доларів США, для придбання квартири не вистачало 20 тис. доларів США, які були подаровані її батьком. Ремонт у квартирі робився близько року, ремонт не був дизайнерським, хоча дизайнери до ремонту залучались, кухня купувалась в Епіцентрі. Зазначила, що з 2008 року була оформлена ПП, працювала в салоні краси, потім працювала в кав'ярні. Ремонт у квартирі робився за дохід колишнього чоловіка, він займався автомобілями, які купував з Америки, а до цього приганяв автомобілі з Молдавії. Під час придбанні квартири була присутня у нотаріуса, факт передачі грошей за квартиру продавцеві не бачила. А тому про вартість квартири судить з експертної оцінки.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду показав, що є троюрідним братом ОСОБА_1 , тісно почав з ним спілкуватись ще в 2012 році, на той час ОСОБА_1 разом з дружиною проживали в будинку її матері на ОСОБА_14 . Потім через сварки і конфлікт з тещею змушені були переїхати в село до батьків ОСОБА_1 , з цих підстав ОСОБА_1 вирішив позичити гроші у родичів для того щоб придбати житло для своєї сім'ї. Гроші позичив у своїх родичів Онопенків в м. Києві. Був присутній під час поїздки за грошима та їх передачі в кабінеті Онопенків, гроші були в доларах США купюрами по 100. Квартиру придбали чорнову за 80-82 тис. доларів США на ремонт було витрачено більше 120 тис. доларів США, ремонт робився під ключ, високої якості, швидкими темпами, близько року. На час придбання квартири, у ОСОБА_1 було мало замовлень на автомобілі, бізнес йшов по тихеньку, своїх грошей на придбання квартири у нього не було.
Вислухавши думку учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підлягають до задоволення. Позов ОСОБА_3 слід залишити без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
29.04.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 608 (а.с.8).
Судом встановлено, що 19.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 як позичальник отримав від ОСОБА_4 як позикодавця грошові кошти в сумі 200 000, 00 доларів США зі строком повернення до 31.12.2019 року.
Відповідно до п. 2 договору позики передачу грошей було здійснено 19.04.2013 року в момент підписання договору позики, що підтверджується підписом позикодавця та позичальника.
Пунктом 4 договору позики сторони домовились про те, що договір позики є безпроцентним, а повернення отриманої позики повинно бути здійснено в строк до31.12.2019 року готівкою та у валюті отримання позики - доларах США (Т.1 а.с.7).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 209903849 від 22.05.2020 року ОСОБА_6 придбано квартиру АДРЕСА_3 .
Придбання вищевказаної квартири відбулось згідно з договором купівлі - продажу від 24.04.2013 року, що вбачається із інформаційної довідки, тобто через 5 днів після отримання позики, де титульним власником вказана- ОСОБА_6 (Т.1 а.с.9а).
Разом з тим, згідно інформаційної довідки також вбачається, що ОСОБА_6 13.12.2017 року придбала нежитлове приміщення № 124 загальною площею 33,1 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (Т.1 а.с.9).
Крім того, відповідно до інформаційної довідки № 209902849 від 22.05.2020 року ОСОБА_1 придбав земельну ділянку площею 0,0025 га (кадастровий номер 0510100000:01:037:0219) та земельну ділянку площею 0,0025 га (кадастровий номер0510100000:01:037:0214 ) (Т.1 а.с.11).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.07.2020 року, 23.05.2014 року за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на 3 квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 (а.с.124-125).
15.06.2020року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області ( Справа №127/9259/20).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.07.2021 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_15 (Т.2а.с.56 зворот).
Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
19.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_1 як позичальник отримав від ОСОБА_4 як позикодавця грошові кошти в сумі 200 000, 00 доларів США зі строком повернення до 31.12.2019 року.
Відповідно до інформаційної довідки № 209903849 від 22.05.2020 року, 24.04.2013 року, тобто рівно через п'ять днів на ОСОБА_6 оформила право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 225,2 кв.м., житлова площа 165 кв.м.
У вище зазначеному договір позики, а саме п.3 вказано, що метою отримання позики є придбання квартири в м. Вінниці.
Отримання ОСОБА_1 коштів в борг у своїх родичів, для придбання квартири для своєї сім'ї, в судовому засіданні, також підтвердив свідок ОСОБА_13 . Останній зазначив, що бачив факт передачі коштів, також йому відомо, що за вказану позику була придбана двоярусна квартира і робився дорого вартісний ремонт, який він в свою чергу допомагав робити, оскільки має відповідну будівельну освіту та був головний прорабом на будівництві.
Твердження свідка ОСОБА_3 , що вищевказана квартира була придбана за майже 40 тис. доларів США, суд оцінює критично, виходячи з площі квартири та ринкової вартості на нерухоме майно станом на 2013 рік, пояснень ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_13 , які зазначили, що квартира була придбана за майже 80 тис. доларів США, а ціна в договорі була занижена з метою сплати менших податків.
Згідно частини 3 статті 61 Сімейного кодексу України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 4 статті 61 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до частини 2 статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Отже, за загальним правилом майно, придбане подружжям за договором позики, є спільною власністю чоловіка та дружини.
Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №381/4434/17 (Постанова від 10.04.2019 року):
«31. Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об'єктивний підхід, оскільки він не пов'язує виникнення обов'язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов'язаною особою, якщо об'єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім'ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім'ї.»
Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №734/2887/17 (Постанова від 20.03.2019 року):
«За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з - сім'єю інтереси одного з подружжя.»
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України в справі №6-2830цс16 (Постанова від II. 11.2017):
'' Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір позики, який укладено одним з подружжя створює обов'язок для іншого з подружжя, оскільки кошти, отримані за вказаним договором, використані в інтересах сім'ї, а саме на купівлю та утримання жилого будинку, який є об'єктом права власності в рівних частинах за кожним з подружжя».
Як зазначила в судовому засіданні сама ОСОБА_3 , в них дійсно разом з колишнім чоловіком ОСОБА_1 виникли конфліктні, неприязні стосутки з тещою, матір"ю відповідачки, в домі якої вони проживали і в них виникла негайна потреба в придбанні житла. Також свідок ОСОБА_3 зазначила що під час торгів та переговорів за ціну придбаної квартири вона присутньою не була, як і не була присутньою при передачі коштів під час самого договору купівлі-продажу. Вона не заперечувала факту що коштів на придбання квартири не вистачало і їх потрібно десь було взяти. Разом з тим її покази що частина коштів належала самому ОСОБА_1 , а частину дав її батько ОСОБА_16 спростовуються показами решти учасників судового процесу, показами свідка ОСОБА_13 , дослідженими матеріалами справи, та самими ж показами ОСОБА_3 , яка за весь час розгляду справи давала протиречиві покази, і дана версія про позику коштів її батька з"явилась лише в останньому судовому засіданні під час її допиту в якості свідка. А тому дані покази суд оцінює критично, як такі що є непослідовними та спростовуються рештою матеріалами справи.
Також в совокупності досліджених в судовому засіданні матеріалів справи судом було встановлено, що придбана квартира є великогабаритним об"єктом в новобудові, який потребував комплексних ремонтних робіт. Даний ремон робився за невеликий пробіжок часу та потребував значних грошових вкладень. Покази ОСОБА_3 що ремонт робився за особисті кошти ОСОБА_1 не знайшов свого підтвердження під час судового слідства, як і наявність будь- якого заробітку сім"ї. А тому дані обставини в совокупності підтверджують факт отримання позики для придбання житла, а факт реєстрації її на дружину - ОСОБА_17 - наміри чоловіка що дана квартира придбавалась в інтересах сім"ї для її блага.
Аналізуючи встановлені обставини та наведені норми закону, слідує, що при отриманні позичальником ОСОБА_1 за договором позики від 19 квітня 2013 року грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, а саме: придбання нерухомого майна, зокрема, вищевказаної квартири, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_3 (колишньою дружиною ОСОБА_1 ).
Відповідно до частини 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно частини 2 ст. 60 СК України передбачено, що вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, отримані грошові кошти під час укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_18 , є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а відтак, зобов'язання, які виникають в майбутньому в зв'язку з розпорядженням такими коштами є солідарними.
Оскільки за договором позики позикодавець передає позичальникові грошові кошти у власність, а останні згідно з положеннями ст. 60 СК України стають об'єктом спільної сумісної власності подружжя, на спірні правовідносини поширюється правила солідарної відповідальність подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 543 ЦК України У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Таким чином, оскільки грошові кошти були передані ОСОБА_4 у позику ОСОБА_1 з подальшою метою придбання квартири, яка була зареєстрована за ОСОБА_6 та іншої нерухомості, очевидним є те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повинні нести солідарну відповідальність за Договором позики від 19 квітня 2013 року.
За викладених обставин, на підставі ст. 509 та частини 1 ст. 1049 ЦК України у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникла солідарна відповідальність по зобов'язанню щодо повернення грошових коштів в сумі 200 000,00 доларів США (двісті тисяч доларів США 00 центів).
Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Однак, в порушення норм ст. 526, 530 ЦК України, ОСОБА_1 взяте на себе зобов'язання не виконав, грошові кошти не повернув, що у відповідності до ст. 16 ЦК України є підставою для звернення ОСОБА_18 до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду викладеної у постанові № 373/2054/16-ц від 16.01.2019 року Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на -.г;«торії України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України».
Згідно договору позики ОСОБА_1 зобов'язався повернути позивачеві взяті в борг грошові кошти до 31 грудня 2019 року. Дане зобов'язання не виконав. Станом на дату звернення до суду, ОСОБА_1 грошові кошти отримані в борг, ОСОБА_4 не повернув.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина перша статті 527 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має - встати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частина перша статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, станом на 31 грудня 2019 року, тобто на дату повернення суми заборгованості зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 складає 200 000, 00 доларів США, сума 3% річних складає 2 202,74 долара США (200 000,00 *134*:365:100= 2 202,74).
Враховуючи вище викладене, позови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, слід зазначити наступне.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обоз'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до Постанови Касаційного цивільного суду від 12 червня 2020 року у справі № 333/324/18 передбачається, що статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не те суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встаноовлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 судам роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним;
Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та.5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 21.01.2015 року у справі № 6- 197цс 14, від 19.10.2016 року у справі № 6-1873 цс 16.
Позивачем ОСОБА_3 не надано суду доказів, що договір позики від 19.04.2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 є фіктивним, оскільки в учасників правочину був відсутній намір створення юридичних наслідків. Як і не доведено належними та допустимими доказами наявність сімейних коштів для придбання даного житла та здійснення дороговартістного ремонту, що виключало необхідність у здійсненні позики для даних цілей коштів.
Крім того, сама позивач ОСОБА_3 в зустрічній позовній заяві, вказує, що грошові кошти, які ОСОБА_1 міг отримати від ОСОБА_4 могли бути витрачені, наприклад, для купівлі квартир для свого батька, тобто незаперечуючи на ймовірний факт отриманні позики ОСОБА_1 від ОСОБА_18 .
Судом для сприяння сторонам в доведенні своєї позиції було задоволено клопотання ОСОБА_17 щодо призначення техніко-криміналістичної експертизи для встановлення часу підписання спірного договору позики, яка поряд з іншими обставинами не була проведена в зв"язку з фінансовою неможливістю ОСОБА_17 її оплатити.
А тому суд критично розцінює твердження захисника відповідачки ОСОБА_6 - ОСОБА_12 , щодо застосування до наслідків даної експертизи вимоги ст. 109 ЦПК України, оскільки дана експертиза не була проведена не лише виключно з незгодою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_11 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у вирізанні експертами штрихів рукописних записів та підписів з договору позики, укладеного між ОСОБА_4 ю та ОСОБА_1 19.04.2013року, а і в зв"язку з її непроплатою ОСОБА_17 .
Таким чином ОСОБА_3 не було доведено в судовому засіданні належними та допустимими доказами недійсності договору позики від 19 квітня 2013 року.
Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним задоволенню не підлягає.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 60, 61, 65 СК України, ст.ст. 2, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 16, 203, 215,234, 509, 512 - 519, 526, 530,533, 612, 1046 - 1049 ЦК України суд, -
Позови ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати позику в розмірі 200 000 ( двісті тисяч ) доларів США, відповідно до Договору позики від 19.04.2013 року, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , спільним боргом подружжя: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 202 202 ( двісті дві тисячі двісті два ) долари США, 74 центи.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витраити в розмірі 10903,40 грн.
Стягнути с ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн.
В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним- відмовити.
Судові витрати за даним позовом в розмірі 840,80 грн. залишити за рахунок ОСОБА_3 .
Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено 20.01.2022 року.
Суддя: