Справа № 149/529/21
Провадження №2/149/287/21
Номер рядка звіту 38
іменем України
21.01.2022 р. Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Войнаревича М. Г.,
при секретарі Паламарчук Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмільник цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
В березні 2021 року позивач звернувся до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.01.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір (розписка), у відповідності до якої позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 99 000 грн та 5000 доларів США за те, що останній зобов"язується надати в оренду ОСОБА_2 паї, які переоформляє на себе від інших осіб його дружина. Разом із тим відповідачем не було виконано своїх зобов'язань згідно умов договору.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму основного боргу в розписці в розмірі 239 000 грн, 3 % річних в розмірі 13 404, 67 грн, суму індексу інфляції в розмірі 37 888,50 грн., а всього 290239,17 грн..
Позивач в судове засідання не з"явився. Представник позивача суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, просить задовольнити позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та наявних у справі доказів та поданого через канцелярію суду клопотання про приєднання доказів, а саме розписок позивача та відповідача від 17 січня 2022 року про часткове відшкодування боргу.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з"явився. Суду надав відзив, в якому зазначив, що ним дійсно було власноруч написано текст розписки, відповідно до якої він домовився із позивачем, що його дружина переоформить спадщину після померлої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в яких було по одній земельній ділянці, та після переоформлення спадщини мали б передати позивачу вказані земельні ділянки в оренду на строк 49 років. За вказані дії ОСОБА_1 сплатив йому 99 000 грн та 5000 доларів США. Однак умови договору було змінено, оскільки після смерті ОСОБА_3 , спадщину прийняла тітка ОСОБА_1 - ОСОБА_5 і відповідно до договору оренди землі від 15.11.2020 року передала в оренду строком на 49 рків ТОВ "ВАЯР ХОРТУС" в особі керівника ОСОБА_6 (батька позивача ОСОБА_1 ). Переоформленням земельної ділянки займався ОСОБА_2 , а тому частину свого зобов'язання, а саме щодо переоформлення земельної ділянки, яка належавла ОСОБА_3 він виконав, а в частині переоформлення спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , то це питання на стадії виконання. Твердження позивача, що у 2017 році, він звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів є неправдиві та такими що не заслуговують на увагу. Крім того просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Зарічнюк О.П. в судове засідання не з"явився, суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, вказуючи на необґрунтованість позовних вимог.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Суд, дослідивши докази у їх сукупності приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак про відмову в задоволенні позову виходячи з наступних підстав.
У відповідності до розписки від 23.01.2017 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 99 000 грн та 5000 доларів США, за те, що після переоформлення дружиною відповідача спадщини, після померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , спадкове майно, у вигляді земельних ділянок, буде передано позивачу в оренду на строк 49 років. (а.с.6)
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у певний строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року N 6-1967цс15.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки, суд для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України повинен виявити справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа.
Зокрема, як убачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи N 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Разом з тим, надані позивачем на підтвердження укладення договору позики розписку, оригінал якої досліджено судом, не можє бути підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки з їх змісту відсутня фіксація факту передачі грошових коштів від позивача ОСОБА_1 , в якості позики із зобов'язанням відповідача ОСОБА_2 їх повернення, а також відсутня інформація про умови договору, зокрема строк та умови її повернення.
Таким чином, з огляду на те, що розписка може підтверджувати факт укладення договору позики, однак лише в тому випадку, коли в ній вказані умови договору, відомості про передачу у власність другій стороні (позичальникові) грошових коштів або інших речей, які визначені родовими ознаками, зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у визначені строки та у визначеному порядку, надані ж позивачем розписки, не підтверджують в розумінні положень ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України існування укладеного у письмовій формі між сторонами саме договору позики.
Відповідно до змісту ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до частини 1 та частини 2 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Враховуючи встановлені вище фактичні обставини справи та зазначені норми закону, оскільки не було доведено факту укладення між сторонами договору позики, та відповідно факту існування боргового зобов'язання, суд вважає, що позов про стягнення боргу за розпискою є неоґрунтованним, й за цих підстав в задоволенні позову слід відмовити.
Надійшовше, 21.01.2022 року, через канцелярію суду клопотання представника позивача про приєднання доказів, а саме розписок позивача та відповідача від 17.01.2022 року у відповідності до яких відповідач повернув позивачу частину заборгованості в сумі 5000 грн., не може вважатися як доказом того, що часткове повернення вказаних коштів у відповідності до розписок від 17.01.2022 року, є відшкодування боргу за договором позики від 23 січня 2017 року, в зв"язку з відсутністю самого договору позики.
Щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.
На підставі викладеного, ст. ст. 1046,1047,1049 ЦК України та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 260, 354-355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголощення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Войнаревич М. Г.