Справа № 127/16262/21
Провадження №2/148/132/22
19 січня 2022 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі: судді Штифурко Л.А.,
секретаря Лиженко Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим представником - адвокатом Пунько Іриною Валеріївною, до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договорами позики,-
встановив:
Адвокат Пунько І.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договорами позики. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 25.06.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики грошей в сумі 6000 доларів США. На підтвердження факту передачі грошей за даним договором відповідач власноруч написав розписку, згідно якої отримав від позивача грошові кошти у розмірі 6000 доларів США. Для розвитку бізнесу у відповідності до договору про наміри було прийнято рішення про розподіл витрат в рівних частинах та відповідно відповідач зобов'язався повернути позивачу суму позики у розмірі 3000 доларів США. Даною розпискою також було визначено, що, починаючи з 01.08.2018, відповідач зобов'язується повертати борг позивачу рівними частинами по 100 доларів США в місяць. При написанні відповідачем розписки, позивачем також було написано розписку, згідно якої позивач підтвердив факт передачі відповідачу в борг 6000 доларів США, а також те, що відповідач зобов'язаний повернути йому 3000 доларів США. Однак взяті на себе за договором зобов'язання відповідач не виконав і позичених коштів не повернув.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом, у якому він просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти за договором позики в сумі 3000 доларів США, а також судові витрати.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. До суду надійшла заява представника позивача, згідно якої вона просить розглянути справу у її відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомив, у встановлений судом строк відзив не подав.
За таких обставин, у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність відповідача на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки позивач та її представник не заперечили проти такого порядку вирішення спору.
У відповідності до ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до оригіналу розписки від 25.06.2018, написаної російською мовою, позивач ОСОБА_1 позичив відповідачу ОСОБА_2 , а відповідач ОСОБА_2 отримав в борг у позивача ОСОБА_1 6000 доларів США. Для розвитку бізнесу у відповідності до договору про наміри було прийнято рішення про розподіл витрат в рівних частинах та відповідно відповідач зобов'язався повернути позивачу суму позики у розмірі 3000 доларів США. Даною розпискою також було визначено, що починаючи з 01.08.2018 відповідач зобов'язується повертати борг позивачу рівними частинами по 100 доларів США в місяць згідно поточного курсу. З даної розписки також встановлено, що позивач в ній письмово підтверджує обовязок відповідача повернути йому 3000 (три тисячі) доларів США (а.с. 68 ).
За правилами статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Правова позиція з цього приводу викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, постанові від 13.12.2017 у справі № 309/3458/14-ц.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-50цс16.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, боргові розписки чи договори позики, мають справжню правову природу укладеного договору між сторонами, незалежно від найменування документа.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором .
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить, а отже, у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Великої палати Верховного Суду України від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16.
В ході судового розгляду судом встановлено, що між сторонами укладено договір позики в іноземній валюті (доларах США). Даний договір укладено належним чином та у відповідності до норм діючого законодавства. Встановлено судом і те, що взятих на себе за договором позики зобов'язань відповідач не виконав та не повернув позивачеві у визначений договором строк таку ж саму суму коштів в іноземній валюті.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та вважає, що вони підлягають задоволенню, оскільки на їх спростування відповідачем не подано жодного доказу.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 908 грн. ( а.с. 8).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 204, 207, 524, 526,533, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 76-81, 141, ст.ст. 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , поданий представником - адвокатом Пунько Іриною Валеріївною, до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договорами позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 28.12.2009 Ленінським РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , грошові кошти за договором позики в сумі 3000 (три тисячі) доларів США та судовий збір в сумі 908.00 (дев'ятсот вісім) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 21.01.2022.
Суддя Л.А. Штифурко