Справа № 495/8236/21
№ провадження 2-з/495/9/2022
про відмову в заяві про забезпечення позову
"18" січня 2022 р. м. Білгород - Дністровський
Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої - одноособово судді Прийомової О.Ю.
за участю секретаря - Саханова О.А.
справа № 495/8236/21
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Білгород - Дністровському Одеської області заяву адвоката Карпової Ольги Вікторівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна, скасування права власності та визнання права власності,-
В провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебуває цивільна справа № 495/8236/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна, скасування права власності та визнання права власності.
14 січня 2022 року від адвоката Карпової Ольги Вікторівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, згідно якої представник позивача вказує, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 161728 від 29.12.2004 року, виданого Затоківською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області, на праві власності належала земельна ділянка площею 0,055 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0067 позивачу - ОСОБА_1 .
Також зазначає, що право власності на вказану земельну ділянку змінювались 5 разів в ході шахрайської схеми певної групи осіб.
На сьогоднішній день вказана земельна ділянка поділена на дві ділянки.
В результаті поділу земельної ділянки утворились нові земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,0234 га кадастровий номер: 5110300000:02:003:0438 та земельна ділянка площею 0,0315 га кадастровий номер: 5110300000:02003:0437.
В останньому ланцюгу попередньої шахрайської схеми, ОСОБА_3 (уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За цим договором ОСОБА_3 продав та передав у власність, а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0234 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02003:0438.
Продаж земельної ділянки здійснено за 23373 (двадцять три тисячі триста сімдесят три) грн. Вказаний договір посвідчено ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Білгород - Дністровського міського нотаріального округу Одеської області.
Також, ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки 09 липня 2020 року.
ОСОБА_3 продав та передав у власність, а ОСОБА_2 купив та прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0315 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02003:0437.
Продаж здійснено за 31463,00 (тридцять одну тисячу чотириста шістдесят три) грн. Вказаний договір посвідчено Чухрай Т.Ю., приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу.
Зазначені земельні ділянки є предметом позову.
Заявник стверджує, що на сьогоднішній день невжиття заходів забезпечення позову, шляхом обмеження розпорядження майном, що є предметом позову (не накладений арешт) на земельні ділянки створює умови для зміни власників, тому існує сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вказані земельні ділянки/безпосередньо предмет позову/знову можуть бути відчужені.
Згідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Суд розглядає заяву за відсутність учасників справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Згідно ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
П. 4 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», наголошує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу позивача та відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження для визначення подальшої долі цього майна.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є земельна ділянка площею 0,0234 га, розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02003:0438 та земельна ділянка площею 0,0315 га, розташовану в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110300000:02003:0437.
Позивачем обраний спосіб захисту шляхом витребування з чужого незаконного володіння та скасування права власності на спірні земельні ділянки.
Між тим, рішення суду на наслідками розгляду вимог про скасування права власності на спірні земельні ділянки не підлягає примусовому виконанню, тож є неспівмірною із заявленою у заяві про забезпечення позову вимоги накладення арешту на земельні ділянки, у відповідності до правового висновку ВС, викладеного у постанові від 10.11.2021 року, справа № 361/6799/14-ц, провадження № 61-16714св21.
Тож, заявником висувається неспівмірна вимога, тобто коли негативні наслідки, що можуть настати від вжиття заходів забезпечення позову переважають над тими, що можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)..
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 вже звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 1 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18).
Більш того, суд звертає увагу, що позивачем заявлені вимоги немайнового характеру щодо предмету спору, а тому суд приходить до висновку, що накладення арешту на вказане нерухоме майно не має на меті забезпечення реального виконання рішення суду.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Відповідні положення узгоджуються з постановою КГС ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 910/7029/21.
При цьому суд керується правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), де вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб.
При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.
Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Разом з тим, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник не надає доказів, які б свідчили про наявність фактичних намірів відповідача розпорядитися об'єктом прав, а також того, що невжиття заявлених ним заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в той час як відповідно до вимог чинного законодавства обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги чи заперечення.
Тому самі лише твердження позивача про можливість утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Саме таких правових позицій дотримується Верховний Суд в Постановах від 17 жовтня 2018 року у справі №183/5864/17-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18, від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17.
Суд також зазначає, що процесуальний порядок арешту майна, в тому числі й нерухомого, полягає у виявленні майна, його описі, опечатуванні та передачі його на зберігання; що застосування такого заходу як накладення арешту на земельні ділянки не може бути застосовано, оскільки виключає можливість їх опечатування.
Вказана позиція узгоджується з висновком Одеського апеляційного суду, викладеного у постанові від 22.09.2020 року, справа №495/7621/19, апеляційне провадження №22-ц/813/6912/20.
Тож, з'ясувавши обсяг позовних вимог, з урахуванням принципів розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та забезпечення збалансованості інтересів сторін, виходячи із неспівмірності таких заходів виниклим відносинам, тому суд приходить до висновків, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити, як в необґрунтованій.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 247, 258, 260 ЦПК України, суд,-
В задоволенні заяви адвоката Карпової Ольги Вікторівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна, скасування права власності та визнання права власності - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Ухвала може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Повний текст ухвали складений 18 січня 2021 року.
Суддя: