Справа № 495/7430/21
№ провадження 2/495/2622/2021
10 грудня 2021 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді: Мишко В.В.
при секретарі судового засідання: Охримчук А.В.
за участю представників сторін:
від позивачки: не з'явилася
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явилася
розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу № 495/7430/21
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Старокозацької сільської ради
про визначення місця проживання дитини,
08.09.2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Старокозацької сільської ради (далі по тексту - третя особа) про визначення місця проживання дитини (а.с.1-4).
Так, позивачка просить суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.09.2021 року відкрито загальне позовне провадження по справі № 495/7430/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Старокозацької СР про визначення місця проживання дитини. По справі призначено підготовче судове засідання (а.с.24-25).
Позивачка - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, алеїї представник - адвокат Портна У.О. подала до суду заяву, згідно із якою заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити та розглянути справу без її участі (а.с.47).
Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву, згідно із якою зазначив, щоз позовною заявою згоден в повному обсязі, просить її задовольнити та розглянути справу без його участі (а.с.34).
Представник третьої особи органу опіки та піклування Старокозацької СР в судове засідання не з'явився, але подав до суду заяву, згідно із якою зазначив, що з позовною заявою згоден в повному обсязі, просить її задовольнити та розглянути справу за відсутністю представника Старокозацької СР. Зазначив, що згідно із положенням про комісію з прав дітей, неможливо надати висновок, так як відсутній спір між сторонами, про що свідчить наявна в матеріалах справи заява відповідача про згоду з позовними вимогами.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України).
Відповідно до ч.3 ст.211 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судового процесу, на підставі наявних та достатніх для розгляду матеріалів справи.
У відповідності до ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст.200 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно із ч.4 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, з 2011 року ОСОБА_1 проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).
За твердженням позивачки, син - ОСОБА_3 постійно проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Між сторонами цивільно-шлюбні відносини фактично припинені, спільний побут не ведеться, домовленість про добровільну сплату аліментів не досягнута.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області постановлено стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень до досягнення сином повноліття (а.с.11-12).
04.07.2020 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с.9).
Позивачка зазначила, що вона разом з її чоловіком - ОСОБА_4 придбали на спільні кошти житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 09.06.2021 року (а.с.15), де і проживають на теперішній час разом з сином позивачки - ОСОБА_3 .
На даний час позивачка має намір зареєструвати своє місце проживання та свого малолітнього сина - ОСОБА_3 у вказаному вище будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Між тим, Органом реєстрації Старокозацької Сільської ради позивачці було відмовлено у реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , так як батько дитини (відповідач) не надав згоду на реєстрацію місця проживання дитини, що підтверджується заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини від 06.08.2021 року (а.с.13).
Дані обставини і стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідною позовною заявою до суду.
Згідно із ч.4 ст.29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно із ч.ч. 8, 9 ст.7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства та з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно із ст.3 «Конвенції про права дитини», прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (набрала чинності для України 27.09.1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, на даний час малолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є батьком свого малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на даний час не заперечує проти визначення місця проживання свого сина разом із матірю, про що свідчить наявна в матеріалах справи його заява про визнання позовних вимог (а.с.34).
Частинами першою та другою статті 161 Сімейного кодексу України визначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 27 лютого 1991 року, в яких зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю.
Статтею 27 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини.
Так, згідно із п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як у державній, так і в приватній сфері.
Розкриваючи зміст цього принципу і підходи до його реалізації, Комітет ООН з прав дитини у своїх зауваженнях загального порядку № 14 (2013) [4] про право дитини на приділення першочергової уваги як найкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) сформулював такі підходи:
«Найкраще забезпечення інтересів дитини» це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, у конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права. Комітет вважає, що доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, є такі елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтриманні відносин, піклування, захист і безпека дитини; вразливе положення, право дитини на здоров'я, право дитини на освіту. Цей підхід використовує ЄСПЛ у своїх рішеннях по аналогічних справах( рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України).
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 Цивільного процесуальногокодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 76-77 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку прозаконність, обґрунтованість та правомірність позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Білгород-Дністровської РДА та органу опіки та піклування ВК Мологівської СР ОТГ про визначення місця проживання малолітніх дітей, у зв'язку з чим такий позов підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, а також з огляду на те, що відповідач позов визнав, суд за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку прозаконність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Старокозацької СР про визначення місця проживання дитини, у зв'язку з чим такий позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.
Керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст. 7, 150, 151, 152, 155, 161, Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 12, 13, 76-77, 81, 141, 206, 211, 247, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору органу опіки та піклування в особі Старокозацької сільської радипро визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд позовної заяви в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.В. Мишко