Справа № 490/8574/15-ц
нп 6/490/454/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
10 січня 2022 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Павленко Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Миколаєві справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вердикт Капітал" про заміну стягувача з примусового виконання рішення суду у справі №490/8574/15-ц за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2021 року заявник ТОВ "Вердик Капітал" звернувся до суду з завою про заміну сторони стягувача з примусового виконання рішення суду у справі №490/8574/15-ц за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що 21.10.2015 року Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалив рішення у справі №490/8574/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Альфа Банк" заборгованості за кредитним договором №500962099 від 14.10.2014 року.
21.06.2016 року між ПАТ "Альфа Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено договір факторингу №1, відповідно до умов якого ТОВ "Кредитні ініціативи" набуло право вимоги за договором кредиту №500962099 від 14.10.2014 року.
26 грудня 2018 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "ФК "Веста" укладено договір факторингу №2019-1КІ/Веста, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Веста" набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту №500959690 від 12.09.2014 року.
16 січня 2019 року ТОВ "ФК "Веста" та ТОВ "Вердикт капітал" укладено договір про відступлення прав вимоги №16-01/19/1, відповідно до умов якого ТОВ "Вердикт капітал" набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором №500962099 від 14.10.2014 року.
У зв'язку з вищевикладеним, просив замінити стягувача ПАТ "Альфа Банк" на правонаступника ТОВ "Вердикт капітал"у справі № 490/8574/15-ц за позовом ПАТ "Альфа Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №500962099 від 14.10.2014 року.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 20.12.2021 року прийнято до розгляду вказану заяву.
В судове засідання учасники процесу не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, сторона заявника клопотала про розгляд справи у відсутність свого представника, інші учасники процесу поважності причин неявки суду не повідомили, відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України, їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що заява про заміну сторони виконавчого провадження підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Заочним рішенням Центрального районного суду від 21.10.2015 року позов ПАТ "Альфа-Банк" - задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №500962099 від 14.10.2014 в розмірі 68731,73 грн., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 52274,24 грн., заборгованість по відсотках у розмірі 5965,67 грн., заборгованість по комісії у розмірі 8891,82 грн., штраф у розмірі 1600,00 грн. та судовий збір в розмірі 687,32 грн.
21 червня 2016 року між ПАТ "Альфа-Банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" укладено Договір факторингу №1, відповідно до якого право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, укладеними з ПАТ "Альфа-Банк" відступлено ТОВ "Кредитні ініціативи", в тому числі за Договором кредиту №500962099 від 14.10.2014 року.
26 грудня 2018 року між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ТОВ "Фінансова компанія "Веста" укладено договір факторингу №2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за Договором кредиту №500962099 від 14.10.2014 року, відступлено ТОВ "ФК "Веста".
16 січня 2019 року між ТОВ "Фінансова компанія "Веста" та ТОВ "Вердикт Капітал" укладено договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, відступлено ТОВ "Вердикт Капітал", зокрема і по Договору кредиту №500962099 від 14.10.2014 року з ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку 1-1 до Договору №16-01/19/1.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні(крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язаннівін замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку з чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч. 5ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження»,статті 442 ЦПК України,за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і за відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.
Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України «Про виконавче провадження».
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13 та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10.
Такі ж висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 2-3627/09.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 14 ЦПК України і статті 18 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення ст. ст. 124 та 129 Конституції України були розглянуті Конституційним Судом України, який у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своємурішеннівід 26.06.2013 зазначив, що право на судовийзахист є конституційноюгарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинено тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене підсумнів ("Брумареску проти Румунії").
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однакце право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судоверішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, щосуперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаю чи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Враховуючи, що рішення суду фактично не виконано, а також те, що ТОВ «Вердикт Капітал» прийняло право вимоги, що належали первісному кредитору, тим самим, ставши новим кредитором за вищезазначеним кредитним договором одержало право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань, то суд приходить до висновку, що дані обставини є підставою для задоволення заяви.
Керуючисьст. 442 ЦПК України, суд,
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Вердикт Капітал" про заміну стягувача з примусового виконання рішення суду у справі №490/8574/15-ц за позовом Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Замінити стягувача Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749) з примусового виконання заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.10.2015 року у справі № 490/8574/15-ц за позовом ПАТ "Альфа Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №500962099 від 14.10.2014 року.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Н.П. Черенкова