смт Новомиколаївка
Іменем України
14 січня 2022 рокуСправа № 322/1019/21
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Губанова Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області (КЗ ДЮК ФП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Комунальна установа «Центр фінансово-господарського обслуговування закладів освіти» Новомиколаївської селищної ради (КУ «ЦФГОЗО» НСР)
про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,
встановив,
короткий зміст позовних вимог і рух справи:
10 листопада 2021 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшла зазначена позовна заява, в якій позивач просив суд:
- визнати незаконним наказ Комунального закладу «Дитячо-юнацького клубу фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області та поновити його, ОСОБА_1 на роботі завідувача господарством;
- зобов'язати Комунальний заклад «Дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області виплатити на його, ОСОБА_1 користь середній заробіток за час незаконного вимушеного прогулу з 08.11.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
З 01.06.2008 позивач працює на посаді завідувача господарством у КЗ ДЮК ФП.
04.11.2021 він отримав повідомлення №18 від 04.11.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». У повідомленні зазначалось, що на підставі наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 та п.41-6 Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2» №1236 від 09.12.2020, позивач має надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19. Якщо до 05.11.2021 документ не буде надано, то 08.11.2021 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Після ознайомлення з повідомленням 08.11.2021 позивачем було складене та направлене директору Комунального закладу «Дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області заперечення, щодо незаконності такого відсторонення.
Наказом №15 від 08.11.2021 «Про дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України №1096 від 20.10.2021 він був відсторонений від роботи.
Відсторонення позивач вважає незаконним, таким, що грубо порушує його права (зокрема право на працю, ст.43 Конституції України). Пункт 41-6 Постанови КМУ №1236 позивач вважає таким, суперечить ст.ст.8, 19, 43, 64 Конституції України, тому він не підлягає правозастосуванню.
В контексті порушення права на працю позивач посилається на ст.ст.2, 21, 147 КЗпП України, ст.23 Загальної декларації прав людини, ст.1 Європейської соціальної хартії, ст.6 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.
Крім цього звертає увагу на те, що Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено підстав для відсторонення працівника від роботи через відсутності у нього щеплення від COVID-19.
Ухвалою судді від 15.11.2021 було відкрито провадження у справі.
Ухвалою судді від 26.11.2021 позовну заяву залишено без руху на підставі ч.11 ст.187 ЦПК України.
30.11.2021 недоліки позовної заяви було усунуто.
Ухвалою суду від 10.01.2022 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача залучено Комунальну установу «Центр фінансово-господарського обслуговування закладів освіти» Новомиколаївської селищної ради.
Відповідачем відзив на позовну заяву не подано.
Третьою особою не надано пояснень.
Будь, яких заяв, клопотань від учасників справи не надходило.
Згідно з ч.2 ст.279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За змістом ст.13 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
При цьому, частиною 1 статті 275 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Виходячи з наведених норм ЦПК України, враховуючи відсутність будь-яких клопотань сторін, судом вирішено продовжити розгляд цієї справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
З огляду на вказане, суд також не вбачає підстав, передбачених ч.4 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК України, для заочного розгляду справи, який може проводитися лише у випадку розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Фактичні обставини встановлені судом,
мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права:
З 01.06.2008 позивач обіймає посаду робітника з комплексного обслуговування за сумісництвом завідувача господарством КЗ ДЮК ФП.
04.11.2021 позивачем отримано повідомлення №18 від 04.11.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19».
Повідомлення обґрунтовано наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням»; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ст.46 КЗпП.
Із цим повідомленням позивач ознайомився під підпис того ж дня, зазначивши про свою незгоду із ним. 08.11.2021 подав заперечення.
Наказом №15 від 08.11.2021 «Про дотримання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1096 від 20.10.2021, виданим директором КЗ ДЮК ФП Дранком В.Г., позивач був відсторонений від роботи.
Підставою для видання наказу є набуття чинності п.41-6 Постанови КМУ №1236, повідомлення ОСОБА_1 від 04.01.2021, а також те, що останній відмовився від обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, як такий що не має абсолютного протипоказання до проведення такого профілактичного щеплення проти COVID-19 та не надав медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, до усунення причин відсторонення.
З наказом позивач ознайомлений під підпис.
Відповідно до довідки КУ «ЦФГОЗО» НСР від 5 листопада 2021 року загальна сума доходу за період з 01.05.2021 по 31.10.2021 становить 49960,37 грн (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят гривень 37 коп).
Предметом спору в справі є законність наказу КЗ ДЮК ФП від 8 листопада 2021 року №15 про відсторонення позивача від роботи.
Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Фактично при видачі оспорюваного наказу відповідач, керувався положеннями ст.46 КЗпП України і ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.
У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
За змістом ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року №90) Положенням про Міністерство охорони здоров'я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України (далі МОЗ).
Відповідно до пункту 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.
Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.
Наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).
Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.
Відповідно до Переліку №2153 з доповненнями обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів (п.5).
Відповідно до примітки до Переліку №2153 обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 08 листопада 2021 року) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020 року №641.
Пунктом 41-6 вказаної постанови, який введений в дію з 8 листопада 2021 року, визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. №2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу;
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Отже, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадках, передбачених законодавством.
Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Позивач не надав доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.
Також суд зазначає, що усі наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.
Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказав, якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
У вказаному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.
В контексті вказівок позивача, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, порушує його право на працю, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.3 КЗпП України). За приписами ст.8-1 КЗпП України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 передбачено, що суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Верховний Суд у своїй постанові у справі №682/1692/17 зазначив, що Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Отже, такі втручання цілком припустимі.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у виді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Отже, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону здоров'я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Відсторонення від роботи має несприятливі наслідки для позивача у виді відсутності збереження заробітної плати. Однак позивач свідомо, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене ст.43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людей.
Право на медичну таємницю закріплене ст.39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», а також ст. 286 ЦК України.
Зі змісту положень вказаними законів забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Таким чином, на підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.
З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у решті заявлених позивачем позовних вимог щодо поновлення у виконанні трудових обов'язків і стягнення моральної шкоди також належить відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.
Отже, судом не встановлені підстави для задоволенні позову у повному обсязі.
У зв'язку із таким рішенням понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
вирішив:
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу «Дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу, відмовити повністю.
Реквізити учасників справи:
- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;
- відповідач: Комунальний заклад «Дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, 70101, Запорізька область, Запорізький район, смт Новомиколаївка, вул. Українська, буд. 41, ідентифікаційний код 36508286;
- третя особа: Комунальна установа «Центр фінансово-господарського обслуговування закладів освіти» Новомиколаївської селищної ради, 70101, Запорізька область, Запорізький район, смт Новомиколаївка, вул. Космічна, буд. 3, ідентифікаційний код 43956807.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду через Новомиколаївський районний суд Запорізької області.
Повне судове рішення складено 14.01.2022.
Суддя Р.О. Губанов