Справа № 643/4274/20
Провадження № 2/643/333/22
13.01.2022 Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого Поліщук Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Новакової Т.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Маслової О.Г.,
представника відповідача адвоката Романченка О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 в особі представника адвоката Романченка Олексія Михайловича до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою, -
З позовною заявою до суду звернулась ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1 на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 11.02.2005 постійно зареєстрована і мешкає в 2-х кімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Вказану квартиру отримала для проживання її бабуся ОСОБА_3 зі своїм чоловіком ОСОБА_4 , де вони проживали разом з матір'ю позивача ОСОБА_5 . Окрім бабусі і матері позивача в квартирі також проживав брат позивача ОСОБА_6 . ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 помер у 2014 році, та в квартирі залишились проживати позивач зі своєю матір'ю. Також, у цій квартирі зареєстрований брат позивача ОСОБА_2 . За все життя позивача в спірній квартирі відповідач ОСОБА_2 ніколи не мешкав, у спірній квартирі відсутнє його місце для сну, будь-які побутові предмети та особисті речі, на проживання в квартирі відповідач не претендував, гроші на оплату комунальних послуг не надавав. Під час хвороби їх спільної з відповідачем матері весь догляд за нею здійснювала позивач, відповідач ні фізично, ні матеріально не допомагав. Після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач залишилась проживати в квартирі сама та несе всі витрати по утриманню квартири, сплачує комунальні послуги. Позивач зазначає, що відповідач не проживає за місцем реєстрації більше 20 років, тобто понад шість місяців, без поважних причин, участі в утриманні спірного житла, сплати комунальних послуг не приймає.
Відповідач в особі представника адвоката Романченка О.М. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість, зазначив, що викладені у позові обставини не відповідають дійсності, оскільки відповідач з 01.07.1998 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 та періодично перебуває у вказаній квартирі, де знаходяться його особисті речі, одяг та меблі. Останній раз відповідач перебував у квартирі у березні 2020, та у зв'язку з запровадженням на території України карантину з 12.03.2020, відповідач перебував на самоізоляції, дотримувався карантину і не з'являвся до квартири з березня 2020. Вказав, що позивач з березня 2020 незаконно чинить відповідачу перешкоди у користуванні спірним житловим приміщенням, а саме, змінила замки на вхідних дверях, не надає відповідачу комплект ключів від вхідних дверей, внаслідок чого у ОСОБА_2 відсутній доступ до квартири та він обмежений у можливості нею користуватись.
Відповідач ОСОБА_2 в особі представника адвоката Романченка О.М. звернувся до суду зі зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 комплект ключів від вхідних дверей до квартири.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 з 01.07.1998 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , та ОСОБА_1 з березня 2020 незаконно чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_2 вищевказаною квартирою, а саме, змінила замки на вхідних дверях, не надає ОСОБА_2 комплект ключів від вхідних дверей, внаслідок чого у нього відсутній доступ до квартири та він обмежений у можливості нею користуватись. В той же час, у спірній квартирі знаходяться особисті речі, одяг та меблі ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 09.12.2020 зустрічна позовна заява ОСОБА_2 в особі представника адвоката Романченка О.М. до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та об'єднана в одне провадження.
Відповідачем в особі представника адвоката Романченка О.М. надані до суду письмові пояснення, в якій останній зазначає, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності понад встановлених ст. 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Відповідач просить врахувати правові висновки Верховного Суду, а також той факт, що в спірній квартирі відповідач не проживає через конфлікт з позивачем, протягом останнього часу він неодноразово приходив до спірної квартири, однак потрапити до неї не міг, оскільки двері були зачинені, а замки були змінені. Крім того, ОСОБА_2 іншого власного житла не має, інтерес до спірної квартири не втратив, однак йому чиняться перешкоди у користуванні нею, отже, відповідач має поважні підстави для збереження за ним права користування спірною квартирою.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі, наполягали на їх задоволенні, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечували. Позивач вказала, що відповідач з 2005 року не мешкає у спірному житловому приміщенні, у цій квартирі постійно проживала позивач разом з матір'ю ОСОБА_5 , братом ОСОБА_6 та бабусею ОСОБА_3 , до їх смерті. За комунальні послуги сплачував брат ОСОБА_6 , який помер у 2014 році, мати отримувала пенсію та утримувала їх усіх, мати померла у грудні 2018, після чого позивач залишилась проживати в квартирі сама. Відповідач в квартирі не проживав, матеріально не допомагав під час хвороби їх спільної матері, самоусунувся. У спірній квартирі відсутнє спільне місце відповідача та його особисті речі, перешкоди у користування житловим приміщенням відповідачу не чинились.
Сторона відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала, зустрічні позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні. Відповідач вказав, що під час хвороби їх спільної з позивачем матері він допомагав останній, приїздив два рази в неділю до матері, привозив продукти харчування, інколи у 2006, 2007, 2009 роках раз в три місяці приїзжав до спірної квартири та ночував в ній в залі на спільному дивані. Також, приїзжав до квартири вісною 2019 року, та у березні і вересні 2020 роках, але не міг увійти до квартири, оскільки в ній були змінені замки. Під час його приїзду з квартири вийшла незнайома йому дівчина, яка повідомили, що позивача нема вдома, а вона знімає у квартирі кімнату. До поліції щодо усунення йому перешкод у користуванні квартирою не звертався. В спірній квартирі є його особисті речі та меблі, що він придбав у 1999-2000 році - стінка, також у квартиру він придбав шафу, сервант, санвузол, у квартирі знаходиться його армійська форма, фотоальбоми, також ще з бабусею він клеїв шпалери у квартирі. За комунальні послуги він не сплачував з 2018 року, оскільки позивач ні з ким не спілкується. З 2000 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі, та інколи проживає з дружиною та дитиною, з 2016 року мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач зазначив, що він намагався потрапити до квартири та не втратив до неї інтерес.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що знає позивача з її народження, допомагала разом зі своїм чоловіком їх родині, відповідача знає з 1990-х років, вона погано ставиться до відповідача. Спірна квартира має дві кімнати та вона часто буває у цій квартирі, заходила спочатку до бабусі сторін, а потім до їх матері, коли вона хворіла. У квартирі знаходяться старі меблі, які ставив відповідач ще у 1990-х роках та його старі особисті речі. Після смерті бабусі і брата, які померли у 2005 році, позивач проживала разом з матір'ю, яка померла у 2018 році, потім позивач проживала у квартирі сама. Відповідач інколи дуже рідко приходив до квартири, нічого в квартирі не робив. Відповідач приходив до квартири, вибивав двері у тамбурі, сказав їй, що в нього нема ключів, вона повідомила йому, що позивача немає вдома.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показала, що вона знає позивача та є її сусідкою з 2004 року, їх квартири знаходяться на одній сходовій клітці, у спірній квартирі проживали позивач, її мати та брат ОСОБА_9 , мати позивача хворіла, та за нею доглядала позивач і брат позивача ОСОБА_9 , зі слів матері позивача вона знає, що відповідач зареєстрований у спірній квартирі, але не проживає, до квартири свідок не заходила, оскільки мати і брат позивача хворіли на туберкульоз, і позивача перебуває не медичному обліку.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що вона знайома з позивачем та є її сусідкою з 2001 року, відповідача вона не знає. У спірній квартирі проживали позивач, її мати, брата позивача ОСОБА_9 вона погано пам'ятає, у квартирі вона була п'ять років тому та квартира перебувала у жахливому стані через бідність, зі слів сусідів вона дізналась, що в минулому році до квартири приходив відповідач, та його не пустили до квартири.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав, що він знає відповідача з дитинства, протягом 1998-2005 років приходив у гості до спірної квартири, інколи ночував в ній, відповідач там жив. Свідок бачив, що відповідач намагався брати участь у благоустрою квартири, п'ять років тому брав кредит для цих цілей, встановив лічильника на воду та придбав до них сантехніку, про що він дізнався зі слів відповідача у 2014-2016 роках. Згодом лічильники у труби змінені були за рахунок сусідки ОСОБА_7 . Також свідок знає, що відповідача не пускають до спірної квартири. Відповідач зареєстрував шлюб у 2001 році, після чого проживав з дружиною у бабусі, у 1999 році в квартирі знаходилась його форма та особисті речі. Квартира має дві кімнати, та відповідач спав на дивані, позивача у квартирі не було, мати і бабуся проживали в іншій квартирі.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що відповідач є її чоловіком, у 2001 році вони зареєстрували шлюб, до укладення шлюбу відповідач жив у спірній квартирі на ОСОБА_13 , а після реєстрації шлюбу вони жили у смт. Солоніцівка. Відповідач після 2001 року приїзжав до спірної квартири, завозив овочі та залишався там ночувати у матері, у позивача з відповідачем були дружні відносини, коли їх спільна мати померла у 2018 році, відповідач за власні кошти організував її поховання. Квартира перебувала у жахливому стані, а позивач відмовилась спілкуватися з ними. Через півроку після смерті матері вона разом з відповідачем приїхали до квартири, проте на дзвінки квартиру ніхто не відчинив, сусідка до тамбуру їх не пустила, сказала, що позивача немає вдома. Протягом 2018-2020 років вони приїжджали до квартири, виходила дівчина та повідомили їм, що вона є квартиранткою, в подальшому позивач не відчиняла їм двері. Свідок вказала, що у спірній квартирі знаходяться меблі, а саме, стінка, диван, що придбані відповідачем, а також його фотоальбоми. Відповідач допомагав матері продуктами, у 2001 році надавав гроші на оплату комунальних послуг, а потім за комунальні послуги за квартиру не сплачували.
Також, в судовому засідання досліджений наданий стороною відповідача відеозапис розмови відповідача з позивачем, з якого вбачається, що позивач не заперечує проти того, що змінила замки на дверях до квартири, проте відповідач не прохав позивача надати йому ці ключі.
Суд, заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом, за адресою: АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 11.02.2005 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, що не заперечується сторонами.
Відповідач у спірній квартирі постійно проживав до укладення шлюбу з ОСОБА_12 у 2001 році, на теперішній час постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по утриманню спірної квартири відповідач не несе, за комунальні послуги не сплачує. Раніше, до своєї смерті у цій квартирі проживали бабуся сторін ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати сторін ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та брат позивача ОСОБА_6 , який помер у 2014 році.
Згідно Акту, складеного 11.03.2020 за участю мешканців будинку АДРЕСА_4 ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_10 , в квартирі АДРЕСА_5 вищезазначеного будинку з 2000 року постійно проживає ОСОБА_1 . З 1998 року у зазначеній квартирі зареєстрований, але не проживає з 1998 року ОСОБА_2 , його особисті речі в квартирі відсутні, після смерті своєї матері ОСОБА_5 . ОСОБА_19 почав періодично приїжджати до квартири та вчиняти своїй сестрі ОСОБА_20 сварки.
Згідно повідомлення Московського ВП ГУНП в Харківській області від 26.03.2020, згідно наявних облікових даних Московського ВП ГУНП в Харківській області інформація від ОСОБА_2 з приводу перешкоджання у користуванні житлом в квартирі АДРЕСА_1 у період з 01.01.2018 по 25.03.2020 в Московський ВП не надходила.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».
Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст.10). При цьому, як вбачається із п.1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.
Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, та враховувати принцип пропорційності втручання у право на повагу до житла, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про права людини 1950 року.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
У справах про наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вказано, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Згідно ст. 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 Житлового кодексу Української РСР особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил щодо оцінки доказів.
Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім'ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.
Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно положень ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Розглядаючи справу, суд має враховувати інтереси всіх сторін і вирішувати спір залежно від установленого та на підставі закону, а також враховуючи, що внаслідок визнання особи такою, що втратила право користування житлом, порушується право особи на житло.
Як встановлено судом, після смерті у 2018 році матері сторін ОСОБА_5 між позивачем і відповідачем виникли суперечки з приводу користування квартирою АДРЕСА_1 , позивачем змінені замки на вхідних дверях квартири, що унеможливлює відповідачу доступ до спірного житла, у спірній квартирі знаходяться меблі та особисті речі, що належать відповідачу, що не заперечується сторонами та підтверджується показами свідків.
Суд зауважує, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач у даній справі не довела.
При цьому, належних доказів на підтвердження факту непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин матеріали справи не містять і таких обставин під час розгляду справи стороною позивача не доведено, як і обставин, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного житла.
Відповідач зареєстрованийу спірній квартирі, іншого житла у власності не має, що не заперечується сторонами, а його тривале непроживання в спірній квартирі пов'язане з об'єктивними причинами, та не може бути підставою для визнання його таким, що втратив право користування вказаним жилим приміщенням.
Суд дійшов до висновку, що установлені обставини є поважними причинами непроживання ОСОБА_2 у спірному житловому приміщенні.
Окрім того, пред'явлення відповідачем зустрічного позову свідчить про невтрату ним інтересу до спірного житла.
Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи стороною позивача не доведено.
Враховуючи вищевикладене, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням.
Разом з цим, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про усунення відповідачу перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням шляхом зобов'язання позивача надати відповідачу комплект ключів від вхідних дверей до квартири.
Відповідно до ч. 4 ст. 816 ЦК України, порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 не вчиняв активних дій на відновлення свого порушеного права, не прохав позивача надати йому ключі від вхідних дверей квартири, факт чинення відповідачу позивачем перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом не надання ключів від вхідних дверей до квартири не встановлений, та матеріали справи доказів на підтвердження даної обставини не містять.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням визначеного стороною відповідача способу захисту порушеного права, відсутності належних, достатніх та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог відсутні.
Приймаючи до уваги наслідки розгляду спору судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України, й понесені позивачем судові витрати покласти на позивача, а понесені відповідачем судові витрати - покласти на відповідача, відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 90, 92, 95, 141, 229, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 в особі представника адвоката Романченка Олексія Михайловича до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовити.
Позивач ОСОБА_1 - АДРЕСА_6 .
Відповідач ОСОБА_2 - АДРЕСА_6 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 21.01.2022.
Суддя: Т. В. Поліщук