Справа №639/222/22
Провадження №2-з/639/16/22
21 січня 2022 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Труханович В.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
В провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
19 січня 2022 року від ОСОБА_1 надійшла до суду заява про забезпечення позову у цивільній справі №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, відповідно до якої він просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме квартиру в ЖК «Околиця-4» за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна - 22736532, та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо такого нерухомого майна.
В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова із позовною заявою до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. Однак існує ризик унеможливлення виконання рішення суду, ускладнення ефективного захисту та відновлення порушених майнових прав позивача.
Попередньо, позивач намагався врегулювати спір між ним та ОСОБА_2 і Товариством з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія» у досудовому порядку.
Втім, заяви та вимоги, направлені позивачем у досудовому порядку були проігноровані.
Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_2 не здійснено жодних дій на відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 .
З метою подальшого забезпечення виконання в подальшому прийнятого рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, необхідним є вжиття заходів щодо забезпечення позову.
Позивачу відомо, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира в ЖК «Околиця-4» за адресою: АДРЕСА_1 .
Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_2 «DaewooNexia», д.н.з. НОМЕР_1 , зазнав механічних пошкоджень, внаслідок чого втратив свою вартість.
Жодних інших об'єктів рухомого або нерухомого майна за ОСОБА_2 не зареєстровано.
За таких обставин, враховуючи те, що ОСОБА_2 після спливу майже двох років після дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої він є, не вчинив жодних дій, спрямованих на відшкодування шкоди ОСОБА_1 , є обґрунтовані підстави вважати, що навіть після винесення Жовтневим районним судом м. Харкова рішення за вищевказаними обставинами, ОСОБА_2 намагатиметься уникнути виконання такого рішення, в тому числі шляхом відчуження наявного у нього майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, ОСОБА_1 стало відомо про наявність оголошень про продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що за описовими характеристиками схожа на квартиру, власником якої є ОСОБА_2
ОСОБА_1 також просив розглядати заяву про забезпечення позову за його участю та участю його представника - адвоката Нагорної М.Р.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Враховуючи те, що виклик сторони у судове засідання для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, є правом, а не обов'язком суду, а також те, що в матеріалах наданих ОСОБА_1 достатньо доказів для розгляду заяви, суд приходить до висновку про розгляд заяви про забезпечення позову у цивільній справі №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, без повідомлення учасників справи.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З аналізу положень статті 149 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Тобто, за замістом частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Системний аналіз положень статей 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов'язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи №639/222/22, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування необхідності забезпечення позову позивач посилається на те, що існує ризик унеможливлення виконання рішення суду, ускладнення ефективного захисту та відновлення його порушених майнових прав.
Попередньо, позивач намагався врегулювати спір між ним та ОСОБА_2 у досудовому порядку. Однак, заяви та вимоги, направлені позивачем у досудовому порядку були проігноровані.
До заяви про забезпечення позову було додано інформаційну довідку №294980795 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира в ЖК «Околиця-4» за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить свідоцтво про право власності б/н від 01.04.2008, видане Київською районною радою м. Харкова.
Крім того, позивачем надано скріншот оголошення про продаж квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що за описовими характеристиками, на думку позивача, схожа на квартиру, власником якої є ОСОБА_2 .
Так, у вказаному оголошенні, вартість квартири, яка на думку заявника схожа на квартиру ОСОБА_2 , складає 65 000, 00 доларів США, що за курсом НБУ на день звернення до суду становить - 1 846 000, 00 гривень. Тоді як сума, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 за позовом ОСОБА_1 - 170 220, 50 гривень, що значно менше вартості квартири, на яку останній просить накласти арешт.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, серед іншого, з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 , в якості відшкодування заподіяної йому шкоди внаслідок ДТП, у сумі 170 220, 50 гривень.
Разом з тим, з наданих до суду матеріалів, а також з оголошень на сайті OLX.ua про продаж квартир з аналогічними параметрами, вбачається, що вартість майна, а саме квартири площею 70, 1 кв.м. , за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності належить відповідачу і на яку позивач просить накласти арешт, становить 1 846 000, 00 гривень, що значно перевищує суму яку просить стягнути позивач з відповідача ОСОБА_2 .
Виходячи із принципу співмірності, та враховуючи те, що застосуватння заходів забезпечення позову може спричинити порушення прав та законних інтересів відповідача, суд не знаходить підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою.
На підставі викладеного та керуючись ст. 149, 150, 153, 159 ЦПК України, суд, -
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №639/222/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Міжнародна страхова компанія», третя особа - ТОВ «Автокредит Плюс», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою - відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 21.01.2022.
Суддя В.В. Труханович