Справа № 431/1370/21
Провадження № 22-ц/810/764/21
18 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 05 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Ткач О.В., в м. Старобільськ, Луганської області,
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
Короткий зміст позовних вимог
29 червня 2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 11.11.2013 р. у розмірі 28294,06 грн., стягнення судового збору у розмірі 2270,00 грн., мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписала заяву б/н від 11.11.2013 р. При підписанні анкети - заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідачем не було виконано зобов'язань за кредитним договором, відповідно до чого станом на 14.02.2021 р. заборгованість склала в сумі 28294,06 грн. На підставі чого позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути заборгованість у розмірі 28294,06 грн., стягнення судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 05 липня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.11.2013 року на користь АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 28294 (двадцять вісім тисяч двісті дев'яносто чотири) гривні 06 копійок та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривні 00 копійок.
Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 10.2017 року (а.с. 14). Позивач же звернувся до суду з позовом до Відповідача 05.03.2021 року - до спливу строку позовної давності. У зв'язку з цим, обставини, на які Відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності Позивачем дотримано при зверненні до суду. Враховуючи викладене, суд вважав, що позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 16 серпня 2021 року звернулась з апеляційною скаргою до суду першої інстанції, відповідно до якої просить скасувати рішення Старобільського районного суду Луганської області від 05 липня 2021 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник виходив з того, що задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Станом на 14.02.2021 р. відповідач має заборгованість у сумі 28294,06 грн. Анкета-заява позичальника від 11 листопада 2010 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Під час розгляду справи судом позивачка зверталася до суду з заявою про застосування строків позовної давності. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк перевипущеної картки до останнього дня 10.2017 року (а.с. 14).
Позиція інших сторін
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений строк до Луганського апеляційного суду не надійшло, що не заважає апеляційному розгляду справи відповідно до положень ст.360 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості у розмірі 28 294,06 грн, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2270*100 = 227 000 грн.), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.
Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Позивач повідомлений про розгляд справи засобами електронного суду (а.с.124-125)
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним договором належним чином та не повернув суму отриманого тіла кредиту.
З матеріалів справи встановлено, що згідно з копією анкети-заяви б/н від 11.11.2013 року відповідач виявив бажання оформити на своє ім'я в ПАТ КБ «Приватбанк» кредитну картку. У вказаній заяві назва кредитної картки не зазначена. Розмір кредитного ліміту не зазначений, будь-який розмір відсотків за користування кредитом відсутній.
Як вбачається з копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку б/н від 11.11.2013 року, підписаної відповідачем, вона підписала анкету- заяву без визначення умов кредитування
Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано кредитну картку № НОМЕР_1 , дата відкриття - 30.12.2013, термін дії - 10/17.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором б/н від 11.11.2013 року, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» станом на 14.02.2021 року становить 28294, 06 грн., яка складається з: 7822,86 грн. - заборгованість за кредитом, 20471, 20 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 0,00 грн. -заборгованість за комісією; 0.00 грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 11.11.2013 р. (а.с.15)процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту, заборгованість за відсотками за користування кредитом.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Умови розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем будь-яких кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
При цьому під час розгляду в суді першої інстанції не було встановлено, що саме з доданими до позовної заяви Умовами та правилами надання банківських послуг ознайомився відповідач ОСОБА_1 і погодилась з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Не було встановлено і того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме такі умови щодо порядку нарахування, сплати і розміру процентів за користування кредитними коштами.
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що надані позивачем Витяг з Тарифів та Умов та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору.
Суд вважає, що АТ КБ «Приватбанк» в порушення приписів ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не повідомив ОСОБА_1 про умови кредитування і не узгодив їх з нею.
Отже, між сторонами був безпосередньо укладений кредитний договір б/н від 11.11.2013 року у вигляді заяви, підписаної сторонами, яка не містить строку повернення кредиту (користування ним), не встановлює розміру відсотків за користування кредитом.
Доводи, викладені представником позивача у позовній заяві не спростовують висновків, зробленим Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду справи № 342/180/17 за аналогічними правовідносинами.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятій 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між сторонами АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII (в редакції станом на січень 2013 року) про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Отже, на думку судової колегії, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 20471, 20 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом слід відмовити з наведених вище підстав.
Щодо позовних вимог про стягнення фактично отриманих відповідачем коштів, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначено, що так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ КБ «Приватбанк», яка надана позивачем, відповідач фактично отримав в АТ КБ «Приватбанк» і використала на власний розсуд грошові кошти у сумі 7822,86 грн.
Доказів на підтвердження протилежного відповідачем ні суду першої ні суду апеляційної інстанції не надано.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що зазначені грошові кошти відповідачка банку не повернулла, що порушує права позивача та за змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України надає йому право вимагати виконання боржником свого обов'язку в будь-який час шляхом звернення до суду з позовом про повернення фактично отриманої суми лише кредитних коштів у розмірі 7822,86 грн.
З урахуванням наведеного вище, судова колегія вважає позовні вимоги про стягнення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 7822,86 грн. такими, що підлягають задоволенню.
В іншій частині рішення слід скасувати через необґрунтованість рішення суду першої інстанції, через порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказане неправильне застосування норм матеріального права норм процесуального права у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовної заяви.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненнюз АТ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 різниця зі сплати судових витрат за подання позовуу та апеляційної скарги у розмірі 319 гривень 71 копійоку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.141, 367, 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Старобільського суду Луганської області від 05 липня 2021 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Приватбанк» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсотками за користування кредитом у сумі 20 471,20 грн.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Приватбанк» в частині стягнення заборгованості по відсотками за користування кредитом у сумі 20 471,20 грн з ОСОБА_1 .
В іншій частині залишити без змін.
Стягнути з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (місце знаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) різницю судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ) у розмірі 319 гривень 71 копійоку.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 18 січня 2022 року.
Головуючий
Судді