Справа № 428/4333/21
Провадження № 22-ц/810/1037/21
18 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.
за участю секретаря судового засідання Сінько А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - Сєвєродонецька міська військово-цивільна адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Кордюкової Ж.І., в м. Сєвєродонецьк, Луганської області, за позовною заявою ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю
Короткий зміст позовних вимог
Адвокат Хорольський Ігор Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що в грудні 2010 року позивач уклав зі своїм знайомим ОСОБА_3 попередній договір у вигляді розписки, згідно з яким останній продав позивачу будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за 5500 доларів США разом із землею, який нібито належав родичці ОСОБА_4 . Зазначена розписка не зберіглась. В грудні 2010 року позивач заселився до будинку та став проживати в ньому, 15.01.2013 року він зареєстрував у спірному будинку своє місце проживання. В процесі оформлення правовстановлюючих документів на спірний будинок стало відомо, що його власником на момент його придбання позивачем, була ОСОБА_5 , яка з 25.11.2010 року знаходилась в Сватівському обласному будинку-інтернаті для громадян похилого віку та інвалідів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. На сьогоднішній день позивач проживає в спірному будинку, добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується цим будинком, доглядає за ним та утримує в належному стані, оплачує усі комунальні послуги. Просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що позивач та його представник не надали суду жодних доказів того, на якій правовій підставі особа, яка нібито продала спірний будинок позивачу, розпоряджалась цим будинком, власником якого на той момент була ОСОБА_5 , при тому, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути договір, що опосередковує передання майна особі у власність. Суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності в нього правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності добросовісності такого володіння. Доводи представника позивача та надана копія довідки від 25.09.2020 року про фактичне проживання позивача у спірному будинку з грудня 2010 року зазначених висновків суду не спростовують на думку суду першої інстанції. Також суд вважає довідку від 25.09.2020 року недопустимим доказом, оскільки підтвердження факту проживання ОСОБА_1 не може підтверджуватись довідкою, виданою уповноваженою особою селищної ради, оскільки відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, що діяла станом на 25.09.2020 року - на день складання довідки) органи місцевого самоврядування не можуть засвідчувати такі факти, оскільки ст. 26 та ст. 42 зазначеного Закону не віднесла вирішення цього питання до компетенції селищної ради та голови цієї ради. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що має наслідком відмову в їх задоволенні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_1 01 грудня 2021 року звернувся з апеляційною скаргою до Луганського апеляційного суду, відповідно до якої просить скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник виходив з того, що не можна погодитись з доводами суду першої інстанції. Зазначені норми Закону, на які посилається суд першої інстанції, не забороняли селищним радам посвідчувати довідки складені депутатами цих селищних рад, в зв'язку із чим довідка складена депутатом Борівської селищної ради Агафоновою Л.Н., посвідчена секретарем Борівської селищної ради Грибінчук Є.І. 25.09.2020 р. є законною на думку скаржника. Таким чином вказана довідка, як і технічний паспорт на будинок, зареєстроване місце проживання за цією адресою, доводить факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.
Позиція інших сторін
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходило, що не заважає апеляційному розгляду справи відповідно до ст. 360 ЦПК України.
Явка сторін
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання з'явились позивач і його представник, заяв, клопотань від відповідача, щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
17.12.2009 року за ОСОБА_5 було зареєстровано право приватної власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» від 17.12.2009 року №24827375.
15.01.2013 року ОСОБА_1 був зареєстрований у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією домової книги.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, про що 18.02.2019 року Сватівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області був складений актовий запис про смерть.
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України).
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ст.344 ЦК України).
При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.05.2019 року по справі №910/17274/17 за подібними правовідносинами.
Так Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
В судовому засіданні з пояснень позивача було встановлено, що в грудні 2010 року позивач уклав зі своїм знайомим ОСОБА_3 попередній договір у вигляді розписки, згідно з яким останній продав позивачу спірний будинок за 5500 доларів США разом із землею, який нібито належав родичці ОСОБА_6 , проте зазначена розписка не зберіглась.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, який відзначав, що позивач та його представник не надали суду жодних доказів того, на якій правовій підставі особа, яка нібито продала спірний будинок позивачу, розпоряджалась цим будинком, власником якого на той момент була ОСОБА_5 , при тому, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути договір, що опосередковує передання майна особі у власність.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, який вважав, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності в нього правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності добросовісності такого володіння.
Доводи апелянта та надана копія довідки від 25.09.2020 року про фактичне проживання позивача у спірному будинку з грудня 2010 року зазначених висновків суду не спростовують. Судова колегія погоджується з судом першої інстанції та вважає довідку від 25.09.2020 року недопустимим доказом, оскільки підтвердження факту проживання ОСОБА_1 не може підтверджуватись довідкою, виданою уповноваженою особою селищної ради, оскільки відповідно до Закону України «Про міцеве саморядування в Україні» (в редакції, що діяла станом на 25.09.2020 року - на день складання довідки) органи місцевого самоврядування не можуть засвідчувати такі факти, оскільки ст. 26 та ст. 42 зазначеного Закону не віднесла вирішення цього питання до компетенції селищної ради та голови цієї ради.
Судова колегія погоджується з судом першої інстанції, щодо висновку про необґрунтованість позовних вимог, що має наслідком відмову в їх задоволенні. Крім того звертає увагу на положення Закону відповідно до якого, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367,п.1ч.1ст.374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 02 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 січня 2022 року.
Головуючий
Судді