Головуючий суду 1 інстанці - Овчаренко О.Л.
Доповідач -Луганська В.М.
Справа № 425/123/21
Провадження № 22-ц/810/865/21
12 січня 2022 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:
головуючого Луганської В.М.
суддів: Коновалової В.А., Лозко. Ю.П.
за участю секретаря: Кузьменко А.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Комунальне підприємство «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку справу,
а апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2021 року, яке ухвалене судом у складі судді Овчаренко О.Л.,
за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області про зміну формулювання причини звільнення,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області про зміну формулювання причини звільнення, в обґрунтування якого зазначила, що 09 грудня 2019 року позивача було прийнято на посаду інженера (по роботі зі споживачами) КП «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області. З 23 березня 2020 року позивача переведено на посаду начальника відділу (по роботі зі споживачами).
Відповідач протягом серпня - грудня 2020 року порушував строки виплати заробітної плати та її розмір.
30 вересня 2020 року відповідачем видано наказ № 127 «Про попередження про заплановане вивільнення» та запропоновано позивачу переведення на іншу посаду, на що остання 28 жовтня 2020 року погодилася. Проте, факт систематичного порушення відповідачем законодавства про працю, спонукав позивача до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а саме 15 грудня 2020 року позивачем подано заяву про звільнення з 15 грудня 2020 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Отримавши 15 грудня 2020 року трудову книжку, позивачем з'ясовано, що підставою для звільнення слугувало скорочення чисельності у штатному розписі (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Крім того, 14 грудня 2020 року позивачу виплачено заробітну плату за грудень 2020 року при звільненні та вихідну допомогу, проте фактично 14 грудня 2020 року позивача звільнено не було, а наказ про її звільнення виданий 15 грудня 2020 року. Вважає, що відповідач свідомо намагався звільнити позивача у будь-який спосіб, проігнорувавши заяву про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з тим, що власник та уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, та згоду на переведення на посаду інженера. Просила змінити формулювання причини звільнення з КП «Муніципальний сервіс» з «по ст. 40 п. 1 КЗпП України (за скороченням чисельності в штатному розписі) 15.12.2020», що вказано у наказі № 477-к від 15.12.2020 та в трудовій книжці позивача, на «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 15.12.2020».
Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області про зміну формулювання причини звільнення відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем 14 грудня 2020 року виплачено позивачу заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку у період перебування з відповідачем у трудових правовідносинах, тоді як наказ про звільнення позивача та датою звільнення є 15 грудня 2020 року. Звільняючи позивача на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач проігнорував заяву позивача про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та її згоду на переведення на посаду інженера.
Посилається на те, що відповідач повинен був звільнити позивача на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а у випадку незгоди - звернутися до суду з позовною заявою про зміну формулювання причини звільнення. Таким чином, позивач вважає наказ про звільнення № 477 -к від 15 грудня 2020 року незаконним, а дії відповідача протиправними.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася у визначеному законом порядку.10 січня 2022 року від скаржника на адресу Луганського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області з 09.12.2019 року, прийнята на посаду інженера (по роботі зі споживачами), 23 березня 2020 року було переведено на посаду начальника відділу (по роботі зі споживачами).
15 жовтня 2020 року позивачку було ознайомлено з наказом Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області № 127 від 30.09.2020 «Про попередження про заплановане звільнення».
Відповідно до повідомлення про вивільнення з посад № 1 від 28 жовтня 2020 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (наказ №114 від 22.09.2020) ОСОБА_1 запропоновано перелік вивільнених посад, на які вона може бути переведена. Напроти посади «інженер» позивач поставила свій підпис і зазначила «згодна».
15 грудня 2020 року позивача звільнено наказом №477-к від 15 грудня 2020 року на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності у штатному розписі та 15 грудня 2020 року була ознайомлена з даним наказом.
15 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій остання просила звільнити її з 15 грудня 2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з тим, що власник та уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Суд встановив, що позивачем заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України було подано після її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.
Суд також встановив, що у період з 07.08.2020 року по 14.12.2020 року заробітна плата відповідачем виплачувалася з порушенням встановлених строків. 14.12.2020 року відповідач виплатив позивачу заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористану відпустку. На дату подання позивачем заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України станом на 15.12.2020 року відповідач не мав перед позивачем заборгованості по заробітній платі, самостійно усунувши порушення умов колективного договору в частині оплати праці. Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗПП України та про відсутність підстав для звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації та вживає заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
У частині першій статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України).
Судом встановлено, що 15 жовтня 2020 року позивача було ознайомлено з наказом Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області № 127 від 30.09.2020 «Про попередження про заплановане звільнення» вбачається.
Відповідно до повідомлення про вивільнення з посад № 1 від 28 жовтня 2020 року, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників (наказ №114 від 22.09.2020) ОСОБА_1 запропоновано перелік вивільнених посад, на які вона може бути переведена.
15 грудня 2020 року позивача звільнено наказом №477-к від 15 грудня 2020 року на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України за скороченням чисельності у штатному розписі та 15 грудня 2020 року була ознайомлена з даним наказом.
15 грудня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій остання просила звільнити її з 15 грудня 2020 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з тим, що власник та уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року в справі № 686/10718/17 (провадження № 61-6185св19) зроблено висновок, що «при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України».
У справі, що переглядається, суд першої інстанції установив, що у період з 07.08.2020 року по 14.12.2020 року відповідачем порушувалися умови колективного договору, заробітна плата виплачувалася із затримкою і не в повному обсязі. 14.12.2020 року позивачу в повному обсязі відповідачем виплачена заборгованість по заробітній платі. На час подання заяви позивачем - 15.12.2020 року про звільнення з 15.12.2020 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, роботодавець не мав перед позивачем заборгованості по заробітній платі, тобто самостійно усунув порушення умов колективного договору в частині оплати праці. Враховуючи, що на момент подання працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України» не мало місця порушення трудового законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду, що до відсутності підстав для звільнення позивача за ч.3 ст.38 КЗпП України.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що відповідач проігнорував заяву позивача про її звільнення за ч.3 ст.38КЗПП України, оскільки судом було встановлено, що позивачем заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України було подано після того, як остання була ознайомлена з наказом про її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем була проігнорована заява позивача про переведення на посаду інженера не заслуговують на увагу, оскільки предметом розгляду даної справи є вимоги позивача про зміну формулювання причини звільнення з КП «Муніципальний сервіс» з «по ст. 40 п. 1 КЗпП України (за скороченням чисельності в штатному розписі) 15.12.2020», що вказано у наказі № 477-к від 15.12.2020 та в трудовій книжці позивача, на «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 15.12.2020». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів виходить з того, що позивач звернулася в суд з позовом про зміну формулювання причини звільнення і вимог про визнання наказу про її звільнення незаконним, про поновлення її на роботі не ставила.
З урахуванням викладеного, прийнявши до уваги обраний позивачкою спосіб захисту, а також установивши відсутність з боку роботодавця порушень норм законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору на момент подання ОСОБА_1 заяви про звільнення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 01 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови 17 січня 2022 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді В.А. Коновалова
Ю.П. Лозко