Провадження № 22-ц/803/457/22 Справа № 210/3876/21 Суддя у 1-й інстанції - Ступак С. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
12 січня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 210/3876/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Барильської А.П.,
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
секретар судового засідання - Кислиця І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені позивача ОСОБА_1 , на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року, яке ухвалено суддею Ступаком С.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», треті особа Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Дениса Олеговича, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. посвідчено виконавчий напис № 49459 щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 10161,00 грн. з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Довіра та гарантія».
Позивач вважає, що виконавчий напис № 49459 від 25.09.2020 року вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами і, як наслідок, відкрито неправомірне виконавче провадження щодо виконання вказаного виконавчого напису про звернення стягнення на грошові кошти позивача.
Так, матеріали виконавчого провадження, а саме виконавчий напис з додатками, не містить відомостей належного укладання (підписання) Анкети-заяви АG6111088 від 27.08.2018 року, на ній відсутній власноручний підпис позичальника, а також відсутній протокол підписів ЕЦП, де було б зазначено, що дійсно ОСОБА_1 своїм електронним ключем шляхом введення паролю до ключа ЕЦП підписав саме цей документ, окрім того, матеріали виконавчого напису не містяться платіжного доручення, що саме на банківський рахунок позивача була перерахована сума позики. Позивач не був належним чином повідомлений ні про будь-яке відступлення права грошової вимоги за Кредитним договором, ні про відступлену суму вимоги, ні про фактор, якому має бути здійснений платіж, а про зміну кредитора він дізнався з відкритого виконавчого провадження № 63947106, а тому, мав законне, передбачене частиною 2 статті 517 ЦК України, право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Крім того, у нотаріальному виконавчому написі № 49459 від 25.09.2020 року зазначено, що строк за який проводиться стягнення становить з 06.11.2018 року по 11.03.2020 року, однак приватний нотаріус не лише стягує кошти після спливу терміну дії договору, коли фактично договірні відносини припинились, але й поза межами спеціальної позовної давності щодо неустойки, що є грубим порушенням Закону. Більше того, приватний нотаріус, всупереч нормам Закону, стягує незрозуміле тіло кредиту у розмірі 4000 грн., хоча, згідно Анкети-заяви позивача йому ніби-то надавався кредит у розмірі 3200 грн.
Також позивач зазначає, що в Анкеті-заяві АG6111088 від 27.08.2018 року зазначено, що проценти за користування позикою за 30 діб (термін дії договору) становлять 1056 грн., однак нотаріус у виконавчому написі стягує 1381 грн., що також є не зрозумілим, разом із тим матеріали виконавчого напису не містять розрахунку заборгованості, платіжних доручень, що підтвердили б факт надання кредиту або виписки по рахунку боржника, як наслідок, є грубим порушення ст. 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Позивач зазначає, що виконавчий напис про стягнення з нього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню як з підстав порушення процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача в частині розмірі заборгованості.
На підставі наведеного вище позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 49459, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. від 25.09.2020 року щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 10161 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором №АG 6111088 від 27.08.2018 року, стягнути з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 11 671,10 грн. та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та сплачені витрати на правничу допомогу.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №49459, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. від 25.09.2020 року щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 10161,00 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором №АG 6111088 від 27.08.2018 року.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів в розмірі 11 671,10 грн. та постановити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог посилаючись на те, що судом першої інстанції, на думку апелянта, невірно застосовані положення ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідно до вказаної норми матеріального права особа зобов'язана повернути майно тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, та про причини своєї неявки суд не повідомили.
Пунктами 10, 11 частини 2 статті 2 ЦПК України визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з нормами ст. 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.
Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції не оскаржено позивачем в частині задоволення позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, який зареєстрований в реєстрі за №49459, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. від 25.09.2020 року щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 10161,00 грн. з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором №АG 6111088 від 27.08.2018 року, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 908 грн. та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн., тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 25.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. посвідчено виконавчий напис № 49459 щодо звернення стягнення на грошові кошти у сумі 10161 грн. з ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Довіра та гарантія», який, як встановлено судом першої інстанції, вчинено з порушенням вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п.п. 3.1 п.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, у зв'язку з наявністю спору в частині заборгованості та його розміру.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині про відмову в стягненні з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів в розмірі 11 671,10 грн., суд першої інстанції виходив з того, що обставини щодо відсутності боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед ТОВ "ФК «Довіра та Гарантія" не підтверджені належними та допустимими доказами.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідокнабуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ
є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким,
що не підлягає виконанню за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у сумі 10 161 грн., що стягнуті з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 10 161 грн. підлягають поверненню позивачу, відповідно до статті 1212 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що обставини щодо відсутності боргових зобов'язань ОСОБА_3 перед ТОВ "ФК «Довіра та Гарантія" не підтверджені належними та допустимими доказами, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису, на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача, таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.
При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду.
В оскаржуваній частині судового рішення суд першої інстанції не врахував висновків про застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, викладених у Постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та Постанові від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення спірних грошових коштів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення по справі про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 11 671 грн. 10 коп.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 грн., що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в оскаржуваній частині.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені позивача ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про стягнення безпідставно набутих кошів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 11 671 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят одна) грн. 10 коп.
Стягнути з з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 січня 2022 року.
Головуючий:
Судді: