Провадження № 22-ц/803/1023/22 Справа № 171/49/21 Суддя у 1-й інстанції - Семенова Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
12 січня 2022 року м.Кривий Ріг
справа № 171/49/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Кислиця І.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року, яке ухвалено суддею Семеновою Н.М. у м. Апостолове Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять, -
В січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується Договором дарування житлового будинку від 18.01.2002 року, посвідченим приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, Оксамитною Н.В., зареєстрованим в реєстрі за № 143.
У зазначеному вище будинку зареєстровано відповідача - колишнього чоловіка позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Даний факт підтверджується Актом на підтвердження фактичного місця проживання, б/н від 16.11.2020 року, складеного комісією Зеленодольської міської ради.
Позивач зазначає, що відповідач більше року не проживає за вказаною адресою, не утримує цей будинок в належному стані, не виконує у ньому поточного ремонту, не сплачує рахунків за комунальні послуги. Всю заборгованість з комунальних платежів, що нараховується на ім'я відповідача, доводиться сплачувати позивачу, як власнику нерухомого майна. Реєстрація відповідача у будинку, створює позивачу перешкоди вільно володіти та користуватися ним.
Тому позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи.
Позивач зауважує, що відповідач більше ніж два роки не проживає у будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві приватної власності, не утримує цей будинок в належному стані, не виконує у ньому поточного ремонту, не сплачує рахунків за комунальні послуги. Всю заборгованість з комунальних платежів, що нараховується на ім'я відповідача, доводиться сплачувати позивачу, як власнику нерухомого майна. Реєстрація відповідача у будинку створює позивачу перешкоди вільно володіти та користуватися ним.
Позивач зауважує на тому, що вона, як власник будинку, має право вимагати від осіб, які не є членами її сім'ї, усунення порушень її права у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном.
При цьому позивач наголошує, що вона знята з реєстраційного обліку у будинку АДРЕСА_1 з метою продажу вказаного будинку, однак не може розпорядитися належим їй майном з тих підстав, що в будинку зареєстрований відповідач, у зв'язку з чим вважає що її права, як власника будинку, порушуються.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позовних вимог позивача, відповідача ОСОБА_2 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, за договором дарування житлового будинку від 18.01.2002 року, ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами (а.с.7).
Сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 18.04.2003 року, який було розірвано рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2020 року (а.с.8,9-10).
Згідно Акту на підтвердження фактичного місця проживання б/н від 16.11.2020 року, складеного комісією Зеленодольської міської ради, ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте з вересня 2019 року за вказаною адресою не проживає (а. с. 11).
Згідно Акту, складеного сусідами, що мешкають в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає з вересня 2019 року, фактичне місце проживання ОСОБА_2 невідоме (а. с. 12).
Крім того судом встановлено, що відповідно до виписок із акту огляду у МСЕК відповідач ОСОБА_2 є інвалідом першої групи (а.с.33).
Згідно довідки № 133 від 23.03.2021 року, відповідач ОСОБА_2 , 1968 року знаходиться на лікуванні у відділенні діалізу з 07.11.2016 року по теперішній час. ОСОБА_2 рекомендовано: Довічна замісна терапія програми гемодіалізом 3 рази на тиждень по 4 год. (а.с.35)
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що відповідач по справі більше ніж рік не проживає в будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову позивача, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.
За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї регулюються положеннями статей 405 ЦК України, статей 150,156 ЖК України.
Статтею 156 ЖК України визначені права і обов'язки членів сім'ї власника жилого будинку (квартири). Відповідно до положень указаної норми закону члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, діти і батьки.
Особливістю вирішення спорів у справах про усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном між колишніми членами сім'ї є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Подібні висновки викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18 та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 колишній чоловік позивача та зареєстрований у будинку, як член її сім'ї.
Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07 лютого 2014 року №5, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71,72,109,110,116 ЖК України.
Статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання, чи є конкретне приміщення житлом, яке захищається п.1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Стаття 8 Конвенції захищає право особи на повагу до її існуючого житла.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є Конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України, згідно якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Однак, в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин з власної волі та втратив інтерес до цього будинку.
Натомість, в матеріалах справи наявні докази того, що починаючи з серпня 2019 року ОСОБА_2 перебуває на стаціонарному лікуванні за рекомендаціями лікарів, що є поважною причиною відсутності члена сім'ї у спірному житлі.
У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову позивача про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що відповідач більше ніж два роки не проживає у будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві приватної власності, оскільки матеріалами справи встанволено, що відповідач по справі не проживає у вказаному будинку з поважних причин через перебування з серпня 2019 року на стаціонарному лікуванні.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не утримує будинок в належному стані, не виконує у ньому поточного ремонту, не сплачує рахунків за комунальні послуги. Всю заборгованість з комунальних платежів, що нараховується на ім'я відповідача, доводиться сплачувати позивачу, як власнику нерухомого майна. Реєстрація відповідача у будинку створює позивачу перешкоди вільно володіти та користуватися ним, оскільки вказані обставини не є достатньою правовою підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що позивач, як власник будинку, має право вимагати від осіб, які не є членами її сім'ї, усунення порушень її права у користуванні, володінні та розпорядженні нерухомим майном не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки в матеріалах даної справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин з власної волі та втратив інтерес до цього будинку, що є обов'язковою умовою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про те, що позивач знята з реєстраційного обліку у будинку АДРЕСА_1 з метою продажу вказаного будинку, однак не може розпорядитися належим їй майном з тих підстав, що в будинку зареєстрований відповідач, у зв'язку з чим вважає що її права, як власника будинку, порушуються не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача, оскільки вказані обставини не свідчать про неможливість користування чи розпорядження позивачем належною їй нерухомістю.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текс постанови складено 12 січня 2022 року.
Головуючий:
Судді: