Справа № 569/17844/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Сидорук Є. І.
Провадження № 22-ц/802/30/22 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
12 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
представника позивача - Пелиха А. Б., ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Поліщук Т. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3% річних,
У жовтні 2013 року АТ «Ощадбанк» звернулося до суду із позовом, в обґрунтування якого послалось на те, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 155, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмір 38 461,54 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10,7 % річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 25 березня 2015 року. Вказаним договором сторони погодили умови повернення кредиту, а саме виплату щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним, шляхом погашення кредиту рівними частинами в сумі 458,00 Євро.
28 березня 2008 року між АТ «Ощадбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 155/1, відповідно до умов якого остання поручилась перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов?язань за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 155 у тому ж обсязі, що і боржник (пункт 3.1 кредитного договору).
Позивачем вказано, що через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 25 вересня 2018 року становить 46 995,75 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро; прострочених процентів -10 911,96 Євро; пені за непогашення кредиту - 2 857,36 Євро; пені за несплату відсотків - 1194,86 Євро; 3 % річних за непогашення кредиту - 2 349,10 Євро; 3 % річних за несплату відсотків - 3 587,85 Євро.
З урахуванням уточнених позовних вимог АТ «Ощадбанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 28 березня 2008 року, яка станом на 25 вересня 2018 року становить 46 995,75 Євро, та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у сумі 30 086,18 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро та сума прострочених процентів в розмірі - 3991,56 Євро. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 3555,70 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, АТ "Державний ощадний банк України", покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило в апеляційній скарзі скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує, що порука не припинилася, так як вимога № 09-12/1082 від 23.03.2011 року не є вимогою про відкликання кредиту, в розумінні ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 3.3.6 кредитного договору. Цим листом банк вимагає сплати простроченої заборгованості, а не відкликає увесь кредит. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Апелянт зазначає, що судом неправильно застосовано правила ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо стягнення з позичальника 3 % річних, оскільки правила цієї статті застосовуються до неустойки, якою є пеня та штраф, тоді як стягнення 3 % річних передбачено ст. 625 ЦК України. Також вказує, що, задовольняючи позов у частині стягнення відсотків за період з 18.01.2011 року по 01.10.2013 року, суд безпідставно відмовив у стягненні решти суми відсотків, оскільки кредитор має право на отримання відсотків за увесь строк кредитування.
ОСОБА_2 також оскаржив рішення суду в апеляційному порядку.
У поданій ним апеляційній скарзі відповідач заперечує належність йому підписів у заяві на переказ готівки №741114 від 04 червня 2009 року, у заяві про видачу готівки №6223871 від 14 травня 2009 року, у заяві про переказ готівки №36729502 від 14 вересня 2011 року. Також заперечує належність його підпису в меморіальному ордері №20162342 від 07 червня 2010 року. Стверджує, що він нікого не уповноважував платити за нього платежі, відповідних доручень нікому не надавав, а останній платіж, який ним був здійснений, датується 30 грудня 2008 року, який був оформлений прибутковим касовим ордером №669104-001 на суму 319,24 євро. У зв'язку з чим вважає, що перебіг строку позовної давності не переривався. Також вважає безпідставними позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу в іноземній валюті. Зазначає, що строк дії договору закінчився 23 квітня 2011 року (відповідно до вимоги банку від 23 березня 2011 року), а тому нарахування відсотків та пені поза межами даного строку є неправомірним.
Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 3991,56 Євро - суми прострочених процентів, та в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 6742,89 Євро - загальну суму прострочених процентів; 1 621,07 Євро - загальну суму пені за непогашення кредиту; 551,24 Євро - загальну суму пені за несплату відсотків; 2349,10 Євро - загальну суму 3 % річних за непогашення кредиту; 3587,85 Євро - загальну суму 3 % річних за несплату відсотків, що відповідно до курсу Національного банку України станом на день ухвалення рішення становить 495467,72 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 3 664,66 грн.
Постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 094,62 Євро залишено без змін.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині позовних вимог акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3 % річних скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року дану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду у зв"язку з передачею справи до іншого суду за розпорядженням №24 від 01 листопада 2021 року голови Рівненського апеляційного суду.
В частині відмови в позові до поручителя судове рішення не оскаржувалося, а тому набуло законної сили.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, з огляду на зазначену норму закону, апеляційний суд переглядає справу лише в частині скасованих судом касаційної інстанції позовних вимог, а саме - щодо стягнення з боржника ОСОБА_2 кредитної заборгованості за відсотками, пенею та 3 % річних.
Згідно з ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційні скарги щодо частини позовних вимог в межах оскарження судового рішення підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду мотивовано тим, що вимога про сплату заборгованості ОСОБА_2 була отримана 18.10.2011 року, в суд за захистом свого порушеного права АТ "Ощадбанк" звернувся 01.10.2013 року, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на стягнення тільки відсотків в сумі 3991,56 євро, нарахованих саме за цей період.
Даним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3% річних не відповідає у повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 155.
Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати відповідачу грошові кошти в сумі 38 461,54 Євро, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути дану суму кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 10,70 % річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 28 березня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки № 155/1.
Позичальник взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, у встановлений термін не виконав, у зв?язку із чим станом на 25 вересня 2018 року заборгованість відповідача становить 46 995,75 Євро, з яких: загальна сума простроченої заборгованості - 26 094,62 Євро; загальна сума прострочених процентів - 10 911,96 Євро; загальна сума пені за непогашення кредиту - 2 857,36 Євро; загальна сума пені за несплату відсотків -
1 194,86 Євро; загальна сума 3 % річних за непогашення кредиту - 2 349,10 Євро; загальна сума 3 % річних за несплату відсотків - 3 587,85 Євро.
23 березня 2011 року АТ «Ощадбанк» направив ОСОБА_2 вимогу, згідно з якою банк вимагав у строк до 22 квітня 2011 року погасити всю заборгованість (т. 1, а. с. 17). Дану вимогу відповідач фактично отримав 18 жовтня 2011 року, що належно підтверджено.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Положеннями статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічні правові висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, дійшла висновку, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Водночас, звернувшись до боржника ОСОБА_2 з досудовою вимогою від 23.03.2011 року № 09-12/1081 про погашення всього боргу, яку відповідач отримав 18.10.2011 року, банк змінив строк виконання кредитного зобов'язання.
Оскільки банк реалізував право на дострокове повернення позики та змінив кінцевий строк виконання зобов'язань за кредитним договором, то право кредитора нараховувати проценти і пеню за кредитом припинилося після цієї дати.
Суд першої інстанції не врахував наведених положень закону, а тому помилково вважав, що відсотки за користування кредитом правомірно продовжували нараховуватись банком, незважаючи на перенесення строку виконання зобов'язання.
У зв'язку з наведеним позовні вимоги банку про стягнення прострочених процентів, які нараховані за період з 18.10.2011 р., та пені за кредитом, що нарахована позивачем за період з 25.09.2017 р. по 24.09.2018 р., є необґрунтованими та такими, що стягненню не підлягають.
Таким чином, приймаючи до уваги, що АТ «Ощадбанк» надіслало ОСОБА_2 досудову вимогу від 23 березня 2011 року, яка отримана боржником 18 жовтня 2011 року, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами, належать до задоволення частково, а саме в розмірі 1308,09 євро, беручи до уваги те, що підлягали до нарахування лише відсотки з 01.05.2011 року до 18.10.2011 року (за 171 день), тобто, з дня початку прострочення і до дня отримання позичальником вимоги банку про погашення заборгованості.
Суд при цьому для визначення розміру належних до стягнення процентів виходить із наявного у справі розрахунку, доданого банком до позовної заяви (а.с.22 т.1), де вказано, що з 01.05.2011 р. по 31.12.2011 р. за користування тілом кредиту в сумі 26094,62 євро та при ставці 10,7% нараховано процентів за 245 днів у сумі 1874,18 євро, отже за 171 день відповідно сума процентів становить 1308,09 євро.
Стосовно стягнення 3% річних в порядку статті 625 ЦК України слід зазначити таке.
Згідно з правовим висновком, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц та у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/13352/15-ц,
передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Отже, позивач має право на отримання 3 процентів річних за невиконання грошового зобов'язання.
При перевірці поданого позивачем в суді апеляційної інстанції уточненого розрахунку заборгованості, колегія суддів, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, та визначаючи період стягнення 3% річних на суму заборгованості за кредитом, доходить висновку, що доведеними та обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача на користь банку 3 % річних за період з 25.09.2015 року по 24.09.2018 року, що обмежується трирічним строком позовної давності.
Розрахунок 3 % річних проводиться за наступною формулою: розмір боргу (тіло кредиту 26094,62 Євро), ділиться на 365 (днів у році), множиться на кількість днів прострочення грошового зобов'язання (1096 днів), множиться на 3 (%), та ділиться на 100, тобто, 26094,62:365 х 1096 х 3:100= 2349,10 Євро, що узгоджується з наданим позивачем розрахунком 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором.
Визначаючи період стягнення 3% річних на суму заборгованості за процентами, апеляційний суд вважає, що вказані відсотки підлягають стягненню в розмірі 117,84 Євро, виходячи з аналогічного розрахунку: розмір відсотків (1308,09 Євро) ділиться на 365 (днів у році), множиться на кількість днів прострочення грошового зобов'язання (1096 днів), множиться на 3 (%), та ділиться на 100, тобто: 1308,09:365 х 1096 х 3 :100 = 117,84 Євро.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 10, 13 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як видно із матеріалів справи, банком за подачу позову було сплачено 3441 грн, за апеляційну скаргу - 5161,50 грн, а ОСОБА_2 - за апеляційну скаргу - 516,50 грн та за касаційну скаргу - 7330 грн.
Таким чином, оскільки позовні вимоги банку задоволено на 63,56 % та апеляційні скарги задоволено частково, то враховуючи понесені сторонами судові витрати за сплату судового збору за подачу позову, апеляційної і касаційної скарг, з ОСОБА_2 в користь АТ «Державний ощадний банк України» належить до сплати 5467,75 грн, а з банку в користь ОСОБА_2 відповідно - 4551,90 грн, отже різниця понесених судових витрат в сумі 915,85 грн підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Керуючись ст.ст.367,368, 374,376,381,382,383,384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги позивача Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 грудня 2019 року в даній справі в частині вимог про стягнення заборгованості за відсотками, пенею та 3% річних скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" заборгованість станом на 25 вересня 2018 року за відсотками в сумі 1308,09 (одна тисяча триста вісім) Євро, 3% річних на заборгованість за тілом кредиту та відсотками в розмірі 2466,94 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) Євро.
В задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" пені відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" понесені судові витрати за сплату судового збору в сумі 915,85 (дев"ятсот п"ятнадцять) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді