Справа № 161/13403/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Подзіров А. О.
Провадження № 22-ц/802/44/22 Категорія: 27 Доповідач: Бовчалюк З. А.
10 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,
з участю секретаря судового засідання Ганжі М.І.,
представника позивача Іщика В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Луцької міської ради до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року,
Луцька міська рада звернулася в суд з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2008 року визнано будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 об'єктом комунальної власності та рішенням Господарського суду Волинської області від 24.12.2008 року визнано неправомірними дії арбітражного керуючого ОСОБА_2 щодо включення в ліквідаційну масу ЗАТ «Лізинг нерухомість» секцій 13, 15, 17, 19, 20, 22, 23 у будинку АДРЕСА_2 та подальшого їх продажу. Відповідно до даного рішення встановлено неправомірність, недійсність проведення аукціону з реалізації майна банкрута в частині продажу вищезазначених секцій. Відповідно до довідки № 4.12-1048 від 31.10.2006 року та листа Департаменту житлово - комунального господарства Луцької міської ради від 23.03.2012 року № 19.8 - 11/496 рішення щодо зміни статусу гуртожитку по АДРЕСА_1 не ухвалювалося. 28.04.2010 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 58/154 «Про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 », яким дано згоду на прийняття у міську комунальну власність будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 .
29.06.2011 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 11/111 «Про передачу на баланс житлово - комунального підприємства № 7 гуртожитку по АДРЕСА_1 ». 02.12.2011 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 854-1 «Про затвердження акта прийняття - передачі гуртожитку на АДРЕСА_3 у міську комунальну власність», яким затверджено вищезазначений акт прийняття - передачі гуртожитку та вирішено передати його на баланс ЖКП № 7.
30.05.2007 року секція АДРЕСА_4 шляхом проведення аукціону була продана ОСОБА_3 , яка отримала в нотаріуса свідоцтво про її придбання з прилюдних торгів.
12.07.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі - продажу секції № 15 будівлі по АДРЕСА_1 .
11.01.2008 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу даної секції. Того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та з метою забезпечення виконання зобов'язань по даному договору укладений договір іпотеки, предметом якого є 4 - кімнатна секція № НОМЕР_1 площею 90,7 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.04.2011 р. визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на секцію № НОМЕР_1 . Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22.09.2011 р., яке набуло законної сили 19.04.2013 р., задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 секцію № 15 в користь Луцької міської ради.
Просить визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» від 11.01.2008 р. посвідчений приватним нотаріусом Курта Н.В. та виключити з Державного реєстру іпотек записи від 11.01.2008 реєстраційний номер 6383303 щодо об'єкта обтяження.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року з врахуванням ухвали Луцького міськрайонного суду від 28 квітня 2021 року про виправлення описки в судовому рішенні від 14 грудня 2016 року позов задоволено.
Ухвалено визнати недійсним договір іпотеки, укладений 11 січня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н.В.
Виключено з Державного реєстру іпотек запис від 11.01.2008 реєстраційний номер 6383303 щодо об'єкта обтяження: секція, адреса: АДРЕСА_5 номер РПВН: 19276588.
Виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис від 11.01.2008 реєстраційний номер 6383254 щодо об'єкта обтяження: секція, адреса: АДРЕСА_5 номер РПВН: 19276588.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2021 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цивільній справі №161/13403/16-ц за позовом Луцької міської ради до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Задовольняючи позов в даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що цей договір не відповідає вимогам закону, так як іпотекодавець не є власником квартири, а тому не може здійснювати відчуження нерухомого майна (предмета іпотеки), оскільки це майно на законних підставах перебуває у власності територіальної громади міста Луцька в особі Луцької міської ради.
Такий висновок суду відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що 30.05.2007 року секція АДРЕСА_4 шляхом проведення аукціону була продана ОСОБА_3 , яка отримала в нотаріуса свідоцтво про її придбання з прилюдних торгів.
В подальшому за договорами купівлі-продажу від 12.07.2007 року та 11.01.2008 року право власності на секцію АДРЕСА_4 перейшло спочатку до ОСОБА_4 а потім до ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 12.04.2011 р. визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_3 на секцію № НОМЕР_1 (а.с. 15 - 18). Рішенням Луцького міськрайонного суду від 22.09.2011 р., яке набрало законної сили 19.04.2013 р., задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради та витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 секцію № НОМЕР_1 в користь Луцької міської ради (а.с. 19-21).
На час розгляду даної справи право власності на спірну секцію зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з державного Реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6- 7).
Рішенням господарського суду Волинської області від 23.04.2008 року визнано будівлю гуртожитку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 об'єктом комунальної власності (а.с. 8 - 11) та рішенням Господарського суду Волинської області від 24.12.2008 року визнано неправомірними дії арбітражного керуючого ОСОБА_2 щодо включення в ліквідаційну масу ЗАТ «Лізинг нерухомість» секцій 13, 15, 17, 19, 20, 22, 23 у будинку АДРЕСА_2 та подальшого їх продажу (а.с.12-14).
З довідки № 4.12-1048 від 31.10.2006 року та листа Департаменту житлово - комунального господарства Луцької міської ради від 23.03.2012 року № 19.8 - 11/496 вбачається, що рішення щодо зміни статусу гуртожитку по АДРЕСА_3 не ухвалювалося (а.с. 27, 28).
28.04.2010 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 58/154 «Про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 », яким дано згоду на прийняття у міську комунальну власність будівлі гуртожитку по АДРЕСА_3 (а.с. 22 ).
29.06.2011 року Луцькою міською радою прийнято рішення № 11/111 «Про передачу на баланс житлово-комунального підприємства № 7 гуртожитку по АДРЕСА_3 » (а.с. 23)
02.12.2011 року виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 854-1 «Про затвердження акта прийняття - передачі гуртожитку на АДРЕСА_3 у міську комунальну власність», яким затверджено вищезазначений акт прийняття - передачі гуртожитку та вирішено передати його на баланс ЖКП № 7 (а.с. 24).
В силу вимог ч. 3 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України вказані обставини, що встановлені судовими рішеннями, не підлягають доказуванню.
Так, право власності у позивача на житлове приміщення виникло відповідно до закону та підтверджується рішеннями господарських судів від 23.04.2008 року та від 24.12.2008 року, рішенням Луцької міської ради про прийняття будівлі в комунальну власність, а тому вимога позивача про визнання права власності на секцію АДРЕСА_4 не потребує додаткового підтвердження.
Також судом встановлено, що 11.01.2008 року між АКІБ “Укрсиббанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на забезпечення виконання якого був укладений договір іпотеки від 11.01.2008 року, предметом якого є чотирьохкімнатна секція № 15, площею 90,7 кв.м. яка знаходиться у АДРЕСА_1 . Однак, взятих на себе зобов'язань по кредитному договору не виконував, рішенням Луцького міськрайонного суду у справі № 2-3052/09 позов АКІБ “Укрсиббанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: чотирьохкімнатну секцію № НОМЕР_1 , площею 90,7 кв.м., яка знаходиться у АДРЕСА_1 .
Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
За змістом наведених правових норм надавати в іпотеку нерухоме майно можуть лише власники цього майна, які правомірно набули право власності на нього.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв'язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст. ст. 215, 216 ЦК України).
Правильно визначивши характер спірних правовідносин, норму їх правового регулювання, суд першої інстанції встановив, що власником майна, яке ОСОБА_1 передав в іпотеку банку, є Луцька міська рада. ОСОБА_1 набув спірну нерухомість з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим не міг розпоряджатися ним, в тому числі забезпечувати цим майном виконання кредитного зобов'язання.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки секцію № НОМЕР_1 площею 90,7 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , витребувано на користь Луцької міської ради у порядку ст. 388 ЦК України як таку, що вибула із володіння власника поза його волею. У спірних правовідносинах ОСОБА_3 придбала майно шляхом проведення аукціону, результати якого в подальшому визнано недійсними рішенням суду, а тому наступні правочини відчуження нерухомості (договори купівлі-продажу 12 липня 2007 року та від 11 січня 2008 року) не потребують визнання недійсності за позовом власника майна, оскільки повернення цього майна здійснюється шляхом витребування власником від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
З наведених підстав спростовуються доводи апеляційної скарги про дійсність договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 й ОСОБА_1 від 11 січня 2008 року та наявність у ОСОБА_1 необхідного обсягу повноважень на передачу секції № 15 площею 90,7 кв.м, яка знаходиться по АДРЕСА_3 ум.Луцькув іпотеку банку.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 дізнався про оскаржуване судове рішення лише у 2021 року, отримавши від суду ухвалу про виправлення описки в оскаржуваному рішенні, а тому не мав змоги подати заперечення на позовну заяву не впливають на правильність висновків суду.
З матеріалів справи вбачається, що під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, за апеляційною скаргою ПАТ «УкрСиббанк», апеляційним судом у 2017 році було вжито усіх передбачених законом підстав для повідомлення ОСОБА_1 про розгляд зокрема: надіслано судову повістку на адресу відповідача ( м. Луцьк, вул. Клима Савури, 46-Б) та розміщено судове оголошення в газеті «Волинь» від 16 травня 2017 року. Відтак твердження ОСОБА_1 про його необізнаність щодо судових розглядів у даній справі є голослівними та спростовуються матеріалами справи.
ОСОБА_1 в судове засідання жодного разу не з'явився та не повідомив суд про причини своєї неявки.
Судом апеляційної інстанції було забезпечено права ОСОБА_1 на участь в судовому засіданні, подання доказів та спростування доводів позовної заяви, оскільки поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Луцького міськрайонного суду від 14 грудня 2016 року, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. В судові засідання ОСОБА_1 не з'явився та просив справу слухати у його відсутності.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, є власним тлумаченням норм матеріального права.
Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України).
Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Так позовна давність не може поширюватись на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном ( ст. 391 ЦК України), оскільки в такому випадку йдеться про так зване триваюче порушення його прав.
Позов про визнання недійсним договору іпотеки, та припинення обтяження є негаторним позовом, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України, а відтак на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.
Апелянт посилається на те, що ЗУ «Про іпотеку» не передбачено таких підстав припинення іпотеки, як витребування від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов'язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.
Стаття 17 ЗУ «Про іпотеку» передбачає підстави припинення іпотеки.
Наведеною правовою нормою врегульовано питання підстав припинення іпотеки. Однак, виходячи з підстав і предмету заявленого Луцькою міською радою позову, у даній справі підлягають з'ясування обставини, пов'язані з наявністю чи відсутністю встановлених законом (ст. ст. 203, 215 ЦК України) підстав для визнання договору іпотеки недійсним, а не з його припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий- суддя:
Судді: