Справа № 161/11980/21 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/63/22 Категорія: 63 Доповідач: Карпук А. К.
12 січня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Данилюк В.А.,
секретар Вакіна Д. О.,
з участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Негодюка Т. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 поданою його представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2021 року та апеляційною скаргою відповідача Військової частини НОМЕР_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2021 року ,-
У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом покликаючись на такі обставини.
По закінченню навчання в Академії прикордонних військ України та перебуваючи у розпорядженні Луганського прикордонного загону ДПС України, його поставлено на квартирний облік у складі сім'ї з однієї людини у загальному порядку з 26.05.2000. У зв'язку із подальшою зміною місця проходження служби у Котовському прикордонному загоні ДПС України, Харківському прикордонному гарнізоні ДПС України та Житомирському прикордонному гарнізоні ДПС України, його щоразу знімали із квартирного обліку та здійснювалась постановка на квартирний облік за місцем проходження служби із збереженням черги з 26.05.2000.
Згідно з витягом з наказу начальника 6 (Луцького) прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України від 15.05.2020 № 286-ос його зараховано до списку особового складу та призначено начальником відділу організації оперативно-розшукової діяльності головного оперативно-розшукового відділу. На той момент він мав військове звання підполковник, а його загальна вислуга складала: 31 рік 01 місяць 17 днів, а календарна: 24 роки 09 місяців 29 днів.
11.06.2020 він звернувся до в.о. начальника Луцького прикордонного загону ДПС України з рапортом про зарахування на квартирний облік зі збереженням часу перебування на такому за попереднім місцем служби - з 26.05.2000.
Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України від 26.06.2020 № 4 його зараховано на квартирний облік з 08.08.2006, тобто, неправомірно не враховано перебування на такому в період з 26.05.2000 року до вказаної дати.
Протиправними діями відповідача йому було завдано неабияких моральних страждань, оскільки його фактично відсунули на роки назад у списку військовослужбовців - черговиків на займання власного житла. Окрім того, він зазнав незручностей пов'язаних з нерозв'язанням спірної ситуації позасудовим способом, витрачанням свого особистого часу на звернення до суду, у зв'язку з неможливістю захистити порушене право, що негативно позначилося на його психологічному та фізичному стані та призвело до моральних страждань. Просив суд визнати протиправним рішення житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України оформленого протоколом від 26.06.2020 № 4, про його зарахування на квартирний облік з 08.08.2006, зобов'язати житлову комісію Луцького прикордонного загону ДПС України змінити дату його зарахування на квартирний облік на 26.05.2000, а також стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2021 року позов задоволено частко.
Постановлено визнати протиправним рішення житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України оформленого протоколом від 26.06.2020 №4, про зарахування ОСОБА_1 на квартирний облік з 08.08.2006.
Зобов'язати житлову комісію Луцького прикордонного загону ДПС України змінити зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 на ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 1816 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 1000 грн.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути на його користь 5000 гривень за надання професійної правничої допомоги.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та відмовити у задоволенні позову або закрити провадження у справі, скасувати додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2021 року, відмовити у постановленні додаткового рішення. Зазначає про безпідставність позовних вимог. Вказує, що пункт 26 Порядку 1081, затвердженого Постановою КМ України від 03 серпня 2006 року, який передбачає можливість збереження часу перебування на квартирній черзі за попереднім місцем служби, може бути застосований лише з часу набрання чинності цією постановою відповідно до статті 58 Конституції України.
Зазанчає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Позивачем не подано доказів про заподіяння йому моральної шкоди.
При ухваленні додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд не врахував вимог закону про підтвердження судових витрат належними та допустимими доказами, позивач не дотримався строку подання доказів, правові підстави для ухвалення додаткового рішення були відсутні оскільки суд в своєму рішенні вирішив питання про судові витрати.
Позивач та його представник не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача.
Вивчивши матеріали цивільної справи, аргументи апеляційних скарг, пояснення учасників судового процесу, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.1995 ОСОБА_1 було зараховано курсантом до Академії прикордонних військ України (а.с. 11).
По закінченню навчання перебував у розпорядженні Луганського прикордонного загону ЛС України. На підставі рапорту від 04.10.1999 року, згідно з витягом із протоколу від 26.05.2000 № 6 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , позивача поставлено на квартирний облік у складі сім'ї з однієї людини у загальному порядку (а.с. 12-14).?
Згідно з витягом з протоколу від 30.09.2009 № 8 засідання житлової комісії Луганського прикордонного загону ДПС України позивача знято з квартирного обліку в м. Луганськ та направлено його житлову справу до нового місця служби м. Одеса (а.с. 15).
Позивачу ОСОБА_1 04.11.2009 було видано довідку № 80 про те, що він перебував на квартирному обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_2 ) з 26.05.2000 по 30.09.2009 (а.с. 16).
Відповідно до витягу з протоколу від 02.07.2010 № 6 засідання житлової комісії Котовського прикордонного загону ДПС України позивача, на підставі його рапорту від 17.06.2010 (реєстраційний № 2243), в порядку п. 26 Постанови КМУ № 1081 від 03.08.2006 зараховано на квартирний облік військовослужбовців та членів їх сімей, із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку з 26.05.2000 (а.с. 17-18).
Згідно з довідкою від 26.11.2014 № 721/165 ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку в Котовському прикордонному загоні ДПС України з 26.05.2000 по 21.11.2014 у складі трьох членів сім'ї. Знятий з квартирної черги рішенням житлової комісії від 21.11.2014 № 10 (а.с. 19).
Як вбачається із витягу з протоколу від 27.02.2015 № 2 засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону ДПС України позивача зараховано в загальному порядку на квартирний як особу яка потребує поліпшення житлових умов в м. Харкові зі збереженням часу перебування на обліку з 26.05.2000 (а.с. 20-21).
Відповідно до витягу з протоколу від 26.06.2015 № 4 засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону ДПС України позивача знято з квартирного обліку у зв'язку вибуттям для проходження служби до військової частини № НОМЕР_3 (м. Житомир) (а.с. 22), а також надано йому довідку від 24.07.2015 № 721/100 про те, що він у період з 26.05.2000 по 26.06.2015 перебував на квартирному обліку у Харківському прикордонному гарнізоні ДПС України (а.с. 23).
Згідно з витягом з наказу начальника Північного регіонального управління (І категорії) ДПС України від 20.05.2015 № 146-ОС ОСОБА_1 зараховано до списку особового складу та поставлено на фінансове забезпечення (а.с. 24).
Із витягу з протоколу від 09.12.2015 № 3 засідання житлової комісії Житомирського прикордонного гарнізону ДПС України слідує, що позивача зараховано на квартирний облік зі збереженням черги з 26.05.2000 (а.с. 25-26).
Витягом з протоколу засідання житлової комісії Житомирського прикордонного загону ДПС України від 06.04.2020 №1 підтверджується, що ОСОБА_1 виключено зі списку осіб, яких зараховано на квартирний облік у зв'язку з вибуттям до нового місця служби, а також надано позивачу довідку від 15.04.2020 № 98 про те, що він перебував при Північному регіональному управлінні в Житомирському прикордонному гарнізоні на квартирному обліку з 26.05.2000 (а.с. 27-28).
Відповідно до витягу із наказу начальника 6 прикордонного загону Західного регіонального |управління ДПС України м. Луцьк від 15.05.2020 № 286-ос, позивача зараховано до списку особового складу та призначено начальником відділу організації оперативно-розшукової діяльності головного оперативно-розшукового відділу (а.с. 29).
З довідки від 25.05.2020 № 12/292 вбачається, що позивач має військове звання підполковник, його загальна вислуга складає: 31 рік 01 місяць 17 днів, а календарна: 24 роки 09 місяців 29 днів (а.с. 30).
Судом також встановлено, що 11.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до в.о. начальника Луцького прикордонного загону ДПС України з рапортом про зарахування на квартирний облік зі збереженням часу перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби, а з саме з 26.05.2000 (а.с. 31).
Згідно з витягом з протоколу засідання житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України від 26.06.2020 №4 позивача зараховано на квартирний облік з 08.08.2006 (а.с. 32).?
З витягу з протоколу засідання житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України від 16.12.2020 № 8 вбачається, що ОСОБА_1 знято з квартирного обліку у зв'язку з переведенням до нового місця проходження військової служби (а.с. 33), а також надано йому довідки від 06.01.2021 року № 1 та № 2 про те, що він перебував на квартирному обліку в Луцькому прикордонному загоні ДПС України з 26.06.2020 по 16.12.2020 зі складом сім'ї 3 (три) особи та житловою площею у м. Луцьк не забезпечувався (а.с. 34).
Відповідно до витягу з протоколу засідання Львівської загальногарнізонної житлової комісії Західного регіонального управління ДПС України від 01.03.2021 № 2 позивача зараховано на квартирний облік в загальному порядку з 26.06.2020 (а.с. 35-36).
У зазначеному вище витязі з протоколу зауважено, що у зв'язку із розбіжностями у протоколі ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.06.2020 № 4 та довідкою від 06.01.2021 № 2 щодо зарахування на квартирний облік, вирішено запропонувати позивачу надіслати до Луцького прикордонного загону відповідний запит та повторно розглянути дане питання після отримання відповіді на нього.
Із витягу з протоколу №1 засідання житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України від 18.02.2021 заяву ОСОБА_1 про скасування рішення житлової комісії щодо зарахування його на квартирний облік від 26.06.2020 Протокол № 4 та поновлення на квартирному обліку з 26.05.2000 залишено без задоволення.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(далі- Закон), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Так, згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами; порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтями 34, 37 ЖК Української РСР передбачено, що потребуючими поліпшення умов визнаються громадяни, забезпечені житловою площею нижчою за рівень, визначений чинним законодавством, а облік таких осіб здійснюється за їх місцем роботи або за їх місцем проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ЖК Української РСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.
На виконання приписів статті 12 Закону постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року за № 1081 було затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.
Відповідно до п. 26 Порядку, військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Оскільки Порядком не встановлювалися і не закріплювалися нові норми щодо забезпечення військовослужбовців житлом, цей Порядок був прийнятий на виконання Закону, яким гарантовано забезпечення житлом військовослужбовців в порядку, установленому Законом і Житловим Кодексом, у тому числі - згідно з черговістю перебування на квартирній черзі, аргументи апеляційної скарги про застосування з часу набрання чинності Порядком пункту 26, яким роз'яснено про збереження черговості попереднього часу перебування на квартирній черзі військовослужбовця, переміщеного до нового місця служби, є помилковими. У даному випадку має місце не прийняття нових норм, а роз'яснення чинних.
Такий підхід відповідача у визначенні дати постановки на квартирний облік військовослужбовця - позивача ОСОБА_1 , переведеного до нового місця служби, призведе до порушення рівності в черговості забезпечення житлом позивача, як військовослужбовця, який внаслідок переведення до іншого місця служби втрачає при цьому час перебування на квартирному обліку за попереднім місцем служби у порівнянні з військовослужбовцями, які проходять службу не змінюючи місця служби.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним рішення житлової комісії Луцького прикордонного загону ДПС України та зобов'язання змінити дату квартирного обліку та відмови у відшкодуванні моральної шкоди відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про безпідставне постановлення додаткового рішення та відсутності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд виходить з такого.
Із заяви про ухвалення додаткового рішення, змісту додаткового рішення Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2021 року вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення подана, а додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомога адвоката постановлене на підставі частини 8 статті 141 ЦПК України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у позовній заяві наведено орієнтований розрахунок судових витрат у розмірі 10000 грн, також заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду постановлене 20 жовтня 2021 року, заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої долучено Договір про надання правової допомоги, Акт прийому-передачі наданих послуг, який містить опис наданих в суді першої інстанції послуг, квитанції на суму 10000 грн. про оплату послуг адвоката подані представником 21 жовтня 2021 року, тобто, у визначені процесуальним законом строки.
Тому відповідач безпідставно вказує про відсутність підстав для постановлення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Висновок суду про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на його користь 50000 гривень витрат на правову допомогу зроблений з урахуванням вимог співмірності, реальності наданих послуг, пропорційно до задоволених позовних вимог, на підставі поданих позивачем доказів.
Помилкова вказівка в мотивувальній частині рішення про відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, у той час як у запереченні на заяву про ухвалення додаткового рішення відповідач зазначав про завищення розміру таких витрат, не дає підстав для зміни чи скасування додаткового рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
З Договору та Акту виконаних робіт вбачається, що розмір гонорару визначено у твердій грошовій сумі, сторони не встановлювали порядку визначення розміру гонорару за участь в судових засіданнях та в залежності від витраченого на судові засідання часу, тому доводи апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення про те, що суд не врахував при визначенні розміру відшкодування, що тривалість судових засідань не перевищувала трьох годин, у той час як в Акті виконаних робіт вказується про оплату участі адвоката в трьох судових засіданнях, не впливає на правильність рішення суду.
Посилання представника відповідача на порушення судом норм процесуального права, якими врегульовано питання подання доказів, в тому числі про порушення судом приписів статті 270 ЦПК України, зроблені на підставі тлумачення цих норм без врахування положень частини 8 статті 141 ЦПК України, що за обставин даної справи є помилковим.
Вказуючи на порушення порядку засвідчення копій доказів, встановленого вимогами Національного стандарту України «Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», відповідач при цьому в судовому засіданні не скористався правом, наданим йому частиною 11 статті 83 ЦПК України та не клопотав перед судом першої чи апеляційної інстанції про огляд судом оригіналів поданих доказів, якщо подані представником докази викликали сумнів у відповідача.
Аргументи апеляційної скарги про необхідність розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства апеляційний суд відхиляє у зв'язку з таким.
Положеннями статей 2, 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції з 15 грудня 2017 року), закріплені завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Виходячи із наведених норм, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням таким суб'єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору, як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи,що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З установлених судами фактичних обставин справи убачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже, існує спір про право, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 215/1077/14-а.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на постанови Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 755/6184/19 та неврахування судом висловлених у цих постановах правових висновків, апеляційний суд відхиляє, оскільки ці постанови ухвалені Верховним Судомі у справах з іншими правовідносинами та на підставі встановлених судом обставин, які є відмінними від обставин даної справи.
Ураховуючи викладене апеляційний суд дійшов висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Апеляційна скарга позивача, у якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди, а також стягнути 5000 гривень за надання правової допомоги, не підлягає до задоволення, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту заподіяння моральної шкоди та її розміру.
Факт заподіяння моральної шкоди та її розмір підлягають доведенню в загальному порядку, відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Про наведене неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, правові позиції Верховного Суду щодо обов'язку доведення факту заподіяння моральної шкоди та її розміру місцевий суд обгрунтовано застосував при постановленні рішення.
На думку апеляційного суду, застосування практики Європейського суду у справах про відшкодування моральної шкоди можливе лише у разі доведеності позивачем належними доказами як факту заподіяння йому такої шкоди, так і її розміру. Таких доказів позивач, всупереч вимог статей 12, 81 ЦПК України, не подав.
Щодо висловленого в апеляцйній скарзі прохання про стягнення 5000 гривень на парвову допомогу апеляційний суд виходить з такого.
З рішення Луцького міськрайонного суду від 20 жовтня 2020 року вбачається, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції не вирішував питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 21 жовтня 2021 року представник позивача Микулик В.М. подав до Луцького міськрайонного суду заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 10000 гривень за надання правничої допомоги.
До заяви про ухвалення додаткового рішення подано Договір про надання правничої допомоги, укладений 27 травня 2021 року між Адвокатським бюро «Микулик та партнери» та ОСОБА_1 .
Згідно з розділом 5 Договору, за надану Бюро правничу допомогу по справі в суді першої та апеляційної інстанції клієнт сплачує гонорар в розмірі 10000 грн.
Оплата в розмірі 5000 гривень за надані послуги здійснюється клієнтом протягом 3-х днів з моменту підписання Договору, решта оплати в розмірі 5000 гривень здійснюється протягом 3 днів з моменту винесення рішення судом першої інстанції.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до заяви про ухвалення додаткового рішення, адресованій Луцькому міськрайонному суду, позивач, крім Договору, подав Акт виконаних робіт, підписаний позивачем та Адвокатським бюро «Микулик та партнери» від 20 жовтня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 1ко від 28 травня 2021 року про сплату 5000 гривень та квитанцію до прибуткового касового ордера № 2 ко від 28 травня 2021 року про сплату 5000 гривень (а.с. 85-86).
Апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що в Акті виконаних робіт від 20 жовтня 2021 року наведено перелік наданих послуг вартістю 10000 гривень, зокрема: попередня консультація, з"ясування фактичних обстаивн справи у клієнта, третіх осіб, збір документів, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, підготовка процесуальних документів (позовна заява з додатками, надсилання документів, подання до суду), участь у трьох судових засіданнях (у тому числі тривалістю понад одну годину).
Отже, хоча в Договорі і зазначено, що розмір гонорару за надану Бюро правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції становить 10000 гривень, однак фактично, виходячи з Акту виконаних робіт від 20 жовтня 2021 року та квитанцій від 28 травня 2021 року та 20 жовтня 2021 року, позивач сплатив 10000 гривень за надану правову допомогу саме у суді першої інстанції.
При розгляді заяви представника позивача адвоката Микулика В.М. про ухвалення додаткового рішення наведені вище докази щодо надання правової допомоги у суді першої інстанції та її оплату, були предметом дослідження Луцького міськрайонного суду, про що зазначено у додатковому рішенні від 28 жовтня 2021 року, яким заява представника ОСОБА_2 задоволена частково, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 5000 гривень за надану правову допомогу. Додаткове рішення місцевого суду позивачем ОСОБА_1 не оскаржено в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 жовтня 2021 року представником позивача адвокатом Микуликом В.М. висловлено прохання про стягнення на користь позивача 5000 гривень витрат на правову допомогу. Ні в апеляційній скарзі, ні при наданні пояснень в апеляційному суді, позивач та його представник не наводили мотивів , на підставі яких просять стягнути такі витрати та не подавали будь-яких доказів про понесені або очікувані витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, акту-прийому передачі виконаних робіт в суді апеляційної інстанції, розрахунку вартості наданих адвокатом послуг в суді апеляційної інстанції, не наводили мотивів про незгоду з додатковим рішення Луцького міськрайонного суду.
Згідно з приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове , цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом 4 « в» частини першої статті 382 ЦПК України передбачено, що в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат у випадку скасування або зміни судового рішення.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційних скарг позивача та відповідача без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та вимоги указаного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду від 28 жовтня 2021 року необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 389, 383-384, 389, 390 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 подану його представником ОСОБА_2 та апеляційну скаргу відповідача Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2021 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 жовтня 2021 року у даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Головуючий
Судді