Справа № 356/165/21
2/359/2544/21
14 грудня 2021 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
за участі секретаря Русан А.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -
05 травня 2021 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі по тексту - АТ «Універсал Банк» або позивач) звернувся до Березанського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , яким просив суд стягнути на власну користь заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 05 травня 2019 року в розмірі 83199 грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп.
Вимоги обґрунтовано тим, що в жовтні 2017 року банк запустив новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank. Після перевірки кредитної історії на платіжних картках monobank за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт. Особливістю даного проекту є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно, без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт. Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення. 05 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписалак анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Відповідач підтвердила, що ознайомилась та отримала примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають Договір та зобов'язується виконувати його умови. На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Відповідно п.п. 2.1. п. 2 Умов і правил обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів, банк відкриває клієнту поточний рахунок, операції за яким здійснюються з використанням платіжної картки та/або мобільного додатка, випускає та надає клієнту у користування платіжну картку, а також забезпечує здійснення розрахунків за операціями, здійсненими з використанням платіжної картки та/або мобільного додатка, згідно умов договору в тому числі, платіжної системи MasterCard, та відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів Національного Банку України. Згідно Умов, на суму наданого кредиту банк нараховує відсотки. Клієнт зобов'язаний щомісяця сплачувати щомісячний мінімальний платіж в розмірі та в термін, зазначені в мобільному додатку. При несплаті щомісячного мінімального платежу клієнт повинен сплатити штраф за несплату щомісячного мінімального платежу згідно з тарифами. У разі порушення терміну сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів вся заборгованість за кредитом вважається простроченою. На залишок простроченої заборгованості банк нараховує, а клієнт сплачує штраф у розмірі згідно із тарифами але не більше 50% від суми, одержаної клієнтом кредиту. При цьому діє відсоткова ставка за користування кредитом у розмірі 0,00001% річних. Відповідно п. 4.19 Умов і правил обслуговування фізичних осіб у випадку якщо Істотне порушення Клієнтом зобов'язань не буде усунуто протягом строку, зазначеного у пункті 4.18, Кредит стає у формі «на вимогу», а Банк не пізніше наступного робочого дня за допомогою Мобільного додатку направляє Клієнту Вимогу про повне повернення всієї суми заборгованості за кредитом (з урахуванням відсотків) та нарахованих штрафних санкцій. З моменту направлення Вимоги і до повного погашення на залишок суми заборгованості нараховується штраф у розмірі 100 грн. та пеня у розмірі 6,4 % на місяць за кожен день прострочення виконання.
На підставі укладеного договору відповідач отримала кредит у розмірі до 100 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка. Позивач, вказує, що у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань, станом на 31 березня 2021 року утворилась заборгованість, що становить 83 199 грн. 90 коп., яка складається виключно із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту). В добровільному порядку ОСОБА_1 відмовляється повернути кошти, тому позивач просить суд стягнути з неї заборгованість за кредитом в сумі 83 199 грн. 90 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн. 00 коп.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 19 травня 2021 року дану цивільну справу для розгляду по суті передано за підсудністю до Бориспільського міськрайонного суду Київської області, який ухвалою суду від 15 липня 2021 року прийняв її до провадження та відкрив спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням сторін. Крім того, відповідачу роз'яснено право надіслати до суду відзив на позовну заяву та усі наявні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, та заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.
06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на позов, у якому зазначила, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивачем у позовній заяві не викладено суттєві обставини, якими обґрунтовують вимоги. Так, не зрозуміло які саме умови договору ічснують і існували між сторонами в момент підписання анкети - заяви, оскільки у підписаній відповідачем анкеті взагалі відсутнє будь - яке посилання на сайт, на якому б ОСОБА_1 мала ознайомитись зі змістом Умов та правил, відсутні будь-які конкретні умови кредитування відповідача. Крім того, згідно п. 2 анкети - заяви банк зазначив, що підписана «анкета - заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг». Однак в позовній заяві банк поситлається вже не на ці Умови, а на інші, а саме «Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank» від 26 квітня 2019 року по 06 травня 2019 року і вказує, що надає витяг з них. Проте на сайті www.monobank.ua в редакції від 26 квітня 2019 року розміщені взагалі інші Умови, а саме «Умови і правила обслуговування фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank)». Зважаючи на це, ОСОБА_1 вказує на те, що є незрозумілим, які ж саме Умови та правила складають сукупність договірних зобов'язань з нею. В свою чергу банк не надав суду жодних доказів ознайомлення відповідача хоч з якимись з цих Умов.
Відповідач також зазначила, що відповідно п. 1.2.1, 1.2.2 Сервісу «Розстрочка» банк на платній основі надає клієнту на підставі його заяви кредит у вигляді не поновлювальної кредитної лінії (кредитний ліміт) на споживчі цілі. Відтак, позивач мав надати докази на підтвердження моменту і умов виникнення кредитних зобов'язань саме «Сервіс розстрочка», на які ОСОБА_1 жодних заяв, як клієнт банку, не подавала; докази обізнаності відповідача з умовами саме такого кредитування та взагалі згоди ОСОБА_1 з умовами кредитування «Сервіс розстрочка». В свою чергу твердження позивача про відкриття їй кредитної лінії саме у розмірі 100 000 грн. 00 коп. до суду також не подано. Відтак відповідач вважає, що заборгованість, розмір відсотків, комісії та штрафних санкцій, нарахованих за сервісом «Розстрочка», мають бути окремо і додатково обраховані шляхом надання до суду детального розрахунку.
ОСОБА_1 також зазначає, що в момент підписання анкети - заяви діяли Умови, які весь час змінювались банком та всупереч вимог ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції на 05 травня 2019 року, мали бути доведені їй, як споживачу, однак і ці зобов'язання банком не виконано, оригінал договору (зміни до договору) не були їй передані в жодний спосіб. Відтак відповідач не була обізнаною з подальшими змінами Умов кредитування. Крім того, згідно ч. 7 ст. 12 вказаного Закону зміна умов договору про споживчий кредит можлива лише за згодою сторін, якої банк у ОСОБА_1 не запитував.
Позивач, без надання до суду жодних доказів зазначив, що 30 січня 2021 року направив відповідачу повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 даної вимоги банк на підставі п. 4.18-4.19 п. 4 Розділу ІІ Умов кредит став у форму «на вимогу». Відповідач вважає ці дії банку безпідставними, недоведеними жодними доказами та такими, що суперечать Умовам і правилам наведених в п. 4.17-4.19 п. 4 Розділу ІІ Умов і правил в редакції від 26 квітня 2019 року, оскільки позивач не надав доказів направлення їй : повідомлення «про погашення заборгованості», про прийняте рішення про збільшення строку для погашення заборгованості до 210 днів та того факту, що після закінчення цього строку і переведення кредиту у форму «на вимогу» банк направив ОСОБА_1 ще одне повідомлення про «повне повернення всієї суми заборгованості». Також відповідач наголосила на безпідставності одночасного стягнення з неї і штрафу, і пені.
Додатково відповідач звернула увагу суду також на те, що позивачем не надано до суду жодних доказів погодження сторонами розміру кредитної лінії в сумі 100 000 грн. 00 коп.. Згідно довідки про стан рахунку, сформованого банком 31 серпня 2021 року на вимогу ОСОБА_1 розмір кредитного ліміту зазначено «50 000 грн. 00 коп.», а не 100 000 грн. 00 коп., а сума відображена в балансі, включаючи кредитний ліміт - 33 181 грн. 27 коп. Відтак загальний залишок в еквіваленті валюти гривня становить всього 33 181 грн. 27 коп., а не 83 199 грн. 90 коп., як вказує у позові АТ «Універсал банк». Встановлений банком кредитний ліміт є межею фінансової можливості клієнта скористатись грошовими коштами АТ «Універсал банк», а не відноситься одразу на рахунок клієнта, як борг перед банком. Відтак, позивач безпідставно додав до фактичного загального залишку (33 181 грн. 27 коп.) суму кредитного ліміту (50 000 грн. 00 коп.) та визначив заборгованість в розмірі 83 199 грн. 90 коп.. Крім того, навіть сумуючи наведені суми, виходить інший розмір заборгованості, а саме - 83 181 грн. 27 коп., а не визначений позивачем у позові.
Незрозумілим для відповідача є також та обставина, що у довідці про стан рахунку за 30 грудня 2020 року розмір поточної заборгованості вказано - 68 211 грн. 57 коп., а вже 31 грудня 2020 року її розмір змінено на 83 199 грн. 90 коп., і це при тому, що ОСОБА_1 не вчиняла жодних оплат карткою та не знімала з неї грошових коштів. Відповідач також вважає, що позивачем не надано до суду жодних первинних документів, на підставі яких обраховано її заборгованість перед банком. Підсумовую все вищевказане ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, сторони до суду не з'явились. Натомість позивач у п. 4 прохальної частини позову та окремо поданій заяв до суду від 08 жовтня 2021 року просив розгляд справи здійснити у відсутність їх представника та вирішити справу за наявними в справі доказами.
Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши заяву позивача та матеріали справи з наявними в ній доказами вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» за № 2 від 12 червня 2009 року передбачено, що відповідно статей 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікова-ної Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожна сторона, відповідно вимог ч. 3, 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 80 ЦПК України, повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 05 травня 2019 року між Акціонерним товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, шляхом заповнення та підписанням анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг, відповідно якої відповідач підписавши дану заяву погодилась на Умови обслуговування рахунків фізичних осіб, тобто був укладений договір, згідно якого відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, що підтверджується копією анкети-заяви від 05 травня 2019 року (а.с. 12).
Тобто, з 05 травня 2019 року між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами в межах кредитного ліміту.
В анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правами надання банківських послуг, Тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладання якого він підтверджує і зобов'язується виконати його умови, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримала їх примірники у мобільному додатку, вони їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім того, вона беззастережно погоджується з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшити або збільшити розмір дозволеного кредитного ліміту. Погоджується з тим, що про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту банк повідомить її шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток. Підтверджує те, що ця анкета-заява є, також, заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком його підпису.
Як вбачається з довідки про наявність рахунку від 07.05.2021 року (а.с.64), АТ «Універсал Банк» надав відповідачу на підставі вказаного договору кредитну картку № НОМЕР_5 , IBAN НОМЕР_1 , дата видачі 27.03.2018 року, строк дії картки 10/24.
Також, судом встановлено, що 27.03.2018 року о 16:38 за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 74А ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписав анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 27.03.2018 року та отримав кредитну картку «Monobank» № НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_5 , що підтверджується довідкою про укладання кредитного договору №б/н від 27.03.2018 року (а.с.65).
Як вбачається з довідки про розмір встановленого кредитного ліміту від 06.05.2021 року (а.с.66), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, через мобільний застосунок «Monobank» на збільшення кредитного ліміту за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 27.03.2018 року за кредитною карткою № НОМЕР_1 , IBAN НОМЕР_5 отримав: 28.03.2018 року - загальний ліміт 1000 грн., 27.05.2018 року - загальний ліміт 6 000 грн., який складається з кредитний ліміт 1000 грн., ліміт розстрочки - 5000 грн., 21.06.2018 року - загальний ліміт 6 500 грн., який складається з кредитний ліміт 1500 грн., ліміт розстрочки - 5000 грн.,22.07.2018 року - загальний ліміт 7 500 грн., який складається з кредитний ліміт 2 500 грн., ліміт розстрочки - 5000 грн.
Як вбачається з п.1.1 Статуту Акціонерного товариства «Універсал Банк» (а.с.31-32), Акціонерне товариство «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків Публічного Акціонерного Товариства «Універсал Банк», тип якого у відповідності до рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» (протокол №2-2018 від 31.10.2018 року) було змінено на Приватне акціонерне товариство та перейменовано на Акціонерне товариство «Універсал Банк».
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З указаного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту.
Тобто, суд, вважає, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, в даному випадку АТ «Універсал Банк».
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню та комісію за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором №б/н від 27.03.2018 року, посилався на Умови та Правилами надання банківських послуг і Тарифи, таблицю обчислення вартості кредиту та паспорт споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та посилається на те, що відповідач отримав їх примірники у мобільному додатку. І в цих документах визначені пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Судом встановлено та, що не заперечується позивачем, в матеріалах справи містяться два різних витяги, а саме: Витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи, затверджені Рішенням Правління ПАТ «Універсал Банк» від 27.09.2017 року на які позивач посилається в позовній заяві та Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів. Загальні умови випуску та обслуговування платіжних карток (Monobank), затверджені Рішенням Правління ПАТ «Універсал Банк» від 28.02.2018 року.
Представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що при поданні позовної заяви помилково були долучені не ті Умови та правила, які існували на момент підписання відповідачем анкети-заяви.
Однак, суд до даного твердження позивача, відноситься критично, оскільки матеріали справи не містять доказів, які ж саме Умови та Правила розумів відповідач, з якими він ознайомився і погодився на вказані умови, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що які ж саме на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі були умови зобов'язань та розмір сплати неустойки (пені, штрафів), комісії за їх порушення.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Отже, в даному випадку, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банком».
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів, комісії за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановле-ному статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Крім того, надана позивачем копія витягу з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк» не визнається відповідачем та не містить його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 березня 2018 року шляхом підписання анкети-заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), комісії за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, тобто дійшли згоди із усіх істотних умов договору, також не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін.
Крім того, зазначення в анкеті-заяві про ознайомлення відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.
Слід зазначити, що Умови та Правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника (відповідача), та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15) та від 22 березня 2017 року (6-2320цс16).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Універсал Банк» дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов'язковими для судів першої, апеляційної інстанції.
Судом встановлено, що анкета-заява позичальника від 27.03.2018 року не містить встановленого графіку погашення кредиту та не зазначено, які саме умови кредитування.
Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надає розрахунки за договором між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 №б/н від 27.03.2018 року (а.с.8-9), з якого вбачається, що заборгованість за договором станом на 22.12.2020 року становить 18 528,76 грн.та складається із: загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 9938,19 грн. і заборгованість за пенею та комісією - 8590,57 грн.
Відповідач у відзиві зазначає, що ним було погашено заборгованість у розмірі 10 557 грн., посилаючись на те, що даний факт підтверджується розрахунком за договором, у колонці 13 (Сума погашення за наданим кредитом) (а.с.8-9).
Суд, оглянувши розрахунок заборгованості (а.с.8-9), встановив, що відповідачем дійсно була погашена заборгованість за кредитом в розмірі 10 557 грн.
Однак, розрахунок заборгованості, на думку суду, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, оскільки нічим не підтверджується і його правильність неможливо перевірити.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тому, суд критично оцінює доводи позивача щодо обґрунтування заборгованості за вказаним договором.
Крім цього, варто зауважити, що розрахунок заборгованості оформлений не належним чином, в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України №55 від 17.04.2003 року.
Тому, суд не приймає даний доказ наданий позивачем з підстав, які були зазначені вище, оскільки зазначена в ньому інформація не пояснює природу виникнення у відповідача боргу в розмірі 18 528 грн. 76 коп.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 42 Конституції України, Закон України «Про електронну комерцію», ст. 207, 509, 526, 530, 549, 551, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049
1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 4, 12, 76-81, 89, 133,141, 258, 259, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 грудня 2021 року.
Суддя Яковлєва Л.В.