Справа № 759/7299/21 Головуючий у 1-й інст. - Горбенко Н.О.
Апеляційне провадження 22-ц/824/2782/2022 Доповідач - Рубан С.М.
19 липня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргупредставника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У квітні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 28 березня 2021 року становить 19 226 грн 35 коп., яка складається з 15 450 грн 11 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 3 776 грн 24 коп - заборгованість по простроченим відсоткам, а також суму сплаченого судового збору у розмірі 2 270 грн.
Посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 17 жовтня 2011 року. Позивач вказув, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідач ознайомлений із умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті - заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом банку про їх затвердження.
Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.privatbank.ua) АТ КБ «ПриватБанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а наразі діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг». Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 200 000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, Договору, на підставі якого відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: згідно до п. 2.1.1.12.3, але неналежним чином виконав власні зобов'язання.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, 23 жовтня 2021 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу , в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати.
Посилається на те, що на підставі підписаної анкети - заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_1 , на яку встановлено кредитний ліміт 5 000 грн, який в подальшому було збільшено до 20 000 грн. Активація відповідачем картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору.
Крім того, користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, жодних заперечень щодо розміру заборгованості за договором від відповідача не було, тобто він погоджувався із розміром нарахованих відсотків та неустойки.
Суд безпідставно відмовив у стягненні фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) та неустойки. Із розрахунку заборгованості та виписки за картковими рахунками відповідача вбачаються всі операції по зняттю (використанню) кредитних коштів, а також всі операції з часткового погашення заборгованості. Якщо суд не погодився з наданим банком розрахунком заборгованості, він повинен був встановити дійсний розмір заборгованості, а не відмовляти у позові.
Посилається на те, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав стягнув з позивача на користь відповідача 4 000 грн витрат на правову допомогу. Крім того, відповідач мав подати до суду розрахунок витрат часу, витраченого адвокатом на вивчення справи в суді, на участь в судовому розгляді та на вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, адже не зрозуміло на підставі чого виникла сума саме 4 000 грн.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення залишити без змін.
Посилається на те, що підписана анкета - заява відповідачем від 17 жовтня 2011 року не є доказом про те, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг у «Приватбанк», які діяли на момент підписання відповідачем цієї заяви і не є належним доказом у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України укладення договору про надання банківських послуг використання кредитної картки так як у ній відсутні дані про істотні умови кредитного договору, передбачені ст.1054 ЦК України, зокрема щодо процентної ставки по кредитному ліміту, строку дії кредитного ліміту та строку дії платіжної картки.
Крім того, посилається на те, що позивачем не надано доказів щодо підписання відповідачем та ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», які діяли у 2011 році, у зв'язку з чим неможливо встановити факт обізнаності відповідача з умовами кредитування, а також факт укладення кредитного договору.
Посилається на те, що позивачем не були надані до суду належні докази щодо отримання відповідачем кредитних коштів, так як відсутні будь - які фінансові документи ( меморіальний ордер, виписка з карткового рахунку), які б підтвердили факт отримання відповідачем коштів у банку.
Крім того, посилається на те, що відповідач не просив про стягнення з позивача жодних витрат на правову допомогу, зазначена у апеляційній скарзі інформація не відповідає дійсності та є помилковою.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не додано документи, що підтверджують отримання відповідачем карток, не додано первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів, які є підтвердженням виконання за день операцій і призначаються для видачі або відсиланню клієнту.
Підписання Анкети-заяви не є обов'язковою умовою видачі картки, і Банк може прийняти рішення як про видачу картки так і про відмову клієнту без пояснення причин у її видачі, Банк повинен довести, що ним було прийнято рішення про видачу картки з встановленням ліміту, така картка видавалася відповідачу і був відкритий Рахунок.
Анкета-заява містять лише анкетні дані відповідача, його контактну інформацію.
Анкета-заява не містить даних про умови кредитування, відсутня відмітка про те, яку картку відповідач просив видати.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 17 жовтня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 17 жовтня 2011 року, на підставі якоївідповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження позовних вимог про стягнення заборгованості з відповідача АТ КБ «ПриватБанк» надало суду лише розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, довідку про видані картки, копії анкети-заяви відповідача від 17 жовтня 2011 року, витяг з тарифів, витяг з умов та правил надання банківських послуг у реакції, що діяла на момент підписання заяви, копію наказу банку щодо затвердження умов та правил надання банківських послуг, копію паспорта відповідача, копію довідки про включення до ЄРДРПОУ, копію банківської ліцензії, копію виписки з ЄДРЮОФОП, копію статуту позивача.
Позивач надав суду довідку про те, що відповідачем було підписано кредитний договір без номера, за яким йому було надано три кредитні картки. (а.с. 15). З огляду на вказану довідку судом встановлено, що така довідка не містить відомостей про дату її складання, про особу яка її склала, відсутня печатка, в зв'язку з чим у суду відсутні можливості перевірити належність даного доказу.
Також позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитної картки та/або кредитних карток.
З огляду на розрахунок заборгованості судом встановлено, що останній не містить даних про вид та номер платіжної картки чи номер розрахункового рахунку, не підписаний особами, повноважними на здійснення фінансового обліку та звітності, не засвідчений в установленому законом порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тобто, виходячи із норм статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг" та "Тарифи Банку" не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII"Про захист прав споживачів".
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Крім того, укладенийміж сторонами кредитний договір від 17 листопада 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Судом встановлено, що позивачем не додано документи, що підтверджують отримання відповідачем карток, не додано первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів,які є підтвердженням виконання за день операцій і призначаються для видачі або відсиланню клієнту.
Підписання Анкети-заяви не є обов'язковою умовою видачі картки, і Банк може прийняти рішення як про видачу картки так і про відмову клієнту без пояснення причин у її видачі, Банк повинен довести, що ним було прийнято рішення про видачу картки з встановленням ліміту, така картка видавалася відповідачу і був відкритий Рахунок.
Анкета-заява відповідача містить лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію.
Анкети-заяви не містять даних про умови кредитування, в них відсутні відмітка про те, яку картку відповідач просив видати.
03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов'язковими до врахування судом.
Розрахунок заборгованості також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування. При цьому, суд враховує, що в розрахунку, як й в довідці про видачу кредитних карток, відсутнє зазначення. який саме працівник банку його склав та його посада.
Також,стороною позивача не надано будь-які інші докази (меморіальний ордер, квитанція, платіжне доручення тощо) на підтвердження здійснення відповідачем зняття та внесення коштів з часу підписання Анкети заяви.
Твердження скаржника про те, що суд безпідставно звільнив відповідача від сплати заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 15 450 грн 11 к., апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки доказів погодження сторонами порядку нарахування заборгованості за простроченим тілом кредиту позивачем не надано ані суду першої, ані апеляційної інстанцій.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача боргу по сплаті простроченого тіла кредиту у зв'язку з їх недоведеністю.
Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на те, що відповідач підписуючи анкету - заяву від 17 жовтня 2011 року, висловив свою згоду з формою договору та його умовами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження №6-144цс14) щодо форми кредитного договору, зазначивши, що підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання.
Отже, підписана анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та штрафів за невиконання кредитного договору, оскільки така анкета - заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів»).
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Посилання скаржника на те, що оскаржуваним рішенням суд призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду споживачам банківських послуг, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані твердження не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого рішення та не спростовують правильність висновків суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалось відповідачем укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами договору, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вирішення питання щодо дійсності кредитного договору не являється предметом даного спору.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд в ухвалі від 21 січня 2020 року у справі №317/2632/19 вказав, що «Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Так, на даний момент існує єдина правова позиція, що стосується предмета спору у даній справі, сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19). Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції без достатніх правових підстав стягнув з позивача на користь відповідача 4 000 грн витрат на правову допомогу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не просив про стягнення з позивача жодних витрат на правову допомогу та таких витрат судом стягнуто не було.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни -залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді