Справа 753/23094/21 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/206/2022 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
13 січня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою цивільного позивача ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року, -
за участю:
цивільного позивача ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12017100020005004 від 11.05.2017.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, цивільний позивач ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу повністю та ухвалити нову ухвалу, якою забезпечити цивільний позов на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 .
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що в судовому засіданні цивільний позивач ОСОБА_6 клопотання підтримала та зазначила, що 14.12.2017 року нотаріус КМТО ОСОБА_7 перепродав не доброчесній ОСОБА_8 шахрайським шляхом квартиру ОСОБА_6 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Цивільний позивач потерпіла зазначає, що вказана квартира може бути відчужена, у зв'язку з чим остання і підлягає забезпеченню цивільного позову на майно.
Однак слідчий суддя у своїй же ухвалі собі протирічить та зазначає, що завданням арешту майна є його в тому числі і відчуження ст. ст. 171, 61, 172, 55, 62, 64-2 КПК України.
В судове засідання прокурор не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, з урахуванням думки цивільного позивача, яка не заперечувала щодо судового розгляду у відсутність прокурора.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення цивільного позивача, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, упровадженні СВ Дарницького УП ГУНП у місті Києві перебувають матеріали кримінального провадження №12017100020005004 від 11.05.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме за фактом заволодіння невстановленими особами шахрайським шляхом квартирою за адресою: АДРЕСА_3 .
11.11.2021 цивільний позивач ОСОБА_6 , звернулась до слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_8 в рамках кримінального провадження №12017100020005004.
29.11.2021 року ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.
Відмовляючи у задоволенні клопотання, внесеного в межах кримінального провадження №12017100020005004, про накладення арешту на майно, згідно переліку зазначеного у клопотанні, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення ОСОБА_6 та представника власника майна, дослідив матеріали кримінального провадження №12017100020005004 від 11.05.2021 та матеріали, які додані до клопотання та прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання про накладення арешту на майно, яке зазначене у клопотанні. Оскільки арешт майна з метою забезпечення відшкодування завданих збитків (цивільного позову) можливий щодо майна підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, юридичної особи відносно якої здійснюється кримінальне провадження. Однак в рамках кримінального провадження №12017100020005004 жодній особі не повідомлено про підозру.
Такий висновок слідчого судді, як вважає колегія суддів, є правильним з огляду на наступні обставини.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно вимог ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
В свою чергу, згідно з ч. 3 ст. 171 КПК України, у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено:
- розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог;
- докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Однак як вбачається з клопотання ці вимоги закону потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_6 , яка звернулася до суду з клопотанням про арешт майна, взагалі проігнорувала. Більш того, на момент подачі та розгляду клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження №12017100020005004, жодній особі не повідомлено про підозру, тобто фактично слідчий суддя була позбавлена можливості накласти арешт на майно в кримінальному провадженні №12017100020005004, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, оскільки відповідно до вимог ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Отже, слідчий суддя обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_6 , про арешт майна.
З огляду на викладене колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що вони не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, у зв'язку з чим доводи апелянта про незаконність ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи встановлені факти та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим її необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_6 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170- 173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу цивільного позивача ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4