Справа № 760/15275/16-к Провадження № 11-кп/824/1241/2022 Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2
11 січня 2022 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016110140001159 щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Новомиргород Кіровоградської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 01 грудня 2016 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області, за ч. 2 ст. 186 КК України до чотирьох років позбавлення волі;
та
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки села Христинівка Христинівського району Черкаської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року скасувати або змінити.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року змінити, виключити кваліфікуючу ознаку за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити мінімальне покарання, передбачене санкціями п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 просить скасувати вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року та закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень.
Вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України.
ОСОБА_9 призначено покарання:
- за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді десяти років позбавлення волі із конфіскацією майна;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді восьми років позбавлення волі із конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 289 КК України у виді семи років позбавлення волі із конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим, визначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді десяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати із моменту фактичного затримання обвинуваченої для виконання цього вироку, зараховано строк попереднього ув'язнення ОСОБА_9 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону від 24 грудня 2015 року) у строк покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного цим вироком із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі починаючи з 17 травня 2016 року по 21 травня 2018 року включно.
ОСОБА_8 призначено покарання:
- за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна;
- за ч. 4 ст. 187 КК України у виді чотирнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 289 КК України у виді десяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 грудня 2016 року більш суворим за даним вироком ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання ухвалено обчислювати із моменту набрання цим вироком законної сили, зараховано строк попереднього ув'язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в ред. Закону від 24 грудня 2015 року) та покарання відбуте частково за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 грудня 2016 року у строк покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного цим вироком починаючи з 17 травня 2016 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вироком також вирішене питання щодо речових доказів та судових витрат.
В доводах апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_8 не погоджується із призначеним судом покаранням та вважає його надто суворим, та просив апеляційний суд провести повторний розгляд кримінального провадження.
В доводах апеляційної скарги захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 зазначає, що вирок суду першої інстанції ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону України та з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Апелянт зазначає, суд належним чином не дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_8 щодо непричетності його цивільної дружини ОСОБА_9 до вчинених ним злочинів.
Захисник вказує, що жоден із досліджених судом першої інстанції доказів не доводить причетності обвинуваченої ОСОБА_9 до вчинення інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Так, захисник зазначає, що з показань єдиного у справі свідка ОСОБА_14 , яка не була безпосереднім учасником подій кримінального правопорушення, неможливо зробити висновку, що ОСОБА_8 вчинив інкриміновані йому злочини саме за попередньою змовою з обвинуваченою ОСОБА_9 .
Щодо протоколів слідчих експериментів від 20 травня 2016 року, 01 червня 2016 року за участі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та їх відеозаписів, то, як вважає апелянт, вони мають істотні суперечності між собою, які спростовують висновки суду, щодо їх належності та допустимості.
Також захисник звертає увагу на висновок експерта № 186 від 08 липня 2016 року, у якому зазначено, що непроникаюче поранення грудної клітини у ОСОБА_15 , заподіяне при обставинах, на які вказують підозрювані в слідчому експерименті, що, на думку захисника є лише припущенням, оскільки висновок ґрунтується тільки на даних слідчого експерименту, а не на доказах, що б свідчили про день та час появи даного ушкодження, а отже це є припущенням.
Крім того, як зазначає апелянт, цей висновок експерта тільки підтверджує показання обвинуваченого ОСОБА_8 , що наміру вбивати у нього не було і не розрахувавши свої сили він задушив потерпілого, а отже той в свій час не вчиняв опору.
Захисник вказує, що висновок суду про те, що каяття ОСОБА_8 не є щирим оскільки обвинувачений не визнав обставин вчинення ним злочину, намагався приховати від суду дійсні обставини вчинення злочину ним з ОСОБА_9 , є помилковим і таким що не відповідають дійсності, оскільки доказів, які б спростовували показання обвинуваченого ОСОБА_8 , стороною обвинувачення суду не були надані.
Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 в повній мірі усвідомив свої дії і дійсно щиро розкаявся, у залі суду попросив пробачення у дружини померлого, у зв'язку з чим вважає, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому надто суворе покарання.
Захисник зазначає, що досудовим розслідуванням обтяжуючих обставин встановлено не було, пом'якшуючими обставинами необхідно визнати щире каяття ОСОБА_8 , окрім того він має на утриманні малолітню дитину 2017 року народження, посередньо характеризується, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що у своїй сукупності надає підстави для призначення мінімальної міри покарання, передбаченої санкціям інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Крім того, як вказує апелянт, суд у вироку жодним чином не мотивував необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді п'ятнадцяти років позбавлення волі із конфіскацією всього майна.
В доводах апеляційної скарги захисник ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 вважає, що вирок суду першої інстанції ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, викладені у ньому, не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування до обвинуваченої ОСОБА_9 закону України про кримінальну відповідальність.
Так, апелянт вказує, що в основу обвинувального вироку суд першої інстанції поклав пояснення надані обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 під час досудового розслідування при проведенні слідчого експерименту, чим грубо порушив вимоги ч. 4 ст. 95 КПК України.
Захисник звертає увагу на те, що показання ОСОБА_9 , під час слідчого експерименту, надавалися безпосередньо слідчому, тому вони не можуть братися до уваги судом та суд не міг посилатися на них ухвалюючи вирок.
Крім того, як зазначає апелянт, суд не надав будь-якої оцінки суттєвим розбіжностям між проведеним слідчим експериментом за участю ОСОБА_9 та фактичними обставинами справи.
Так, захисник звертає увагу на те, що під час слідчого експерименту використовувався автомобіль марки «ВАЗ-2107», який суттєво відрізняється від автомобіля потерпілого «Шевроле Авео», крім того, ОСОБА_9 показувала як вона, нібито, наносила удар ножем потерпілому на манекені, який перебував на передньому сидінні автомобіля «ВАЗ-2107» у положенні лежачи на спині, що також не відповідає фактичним обставинам справи.
Також апелянт вказує на те, що ОСОБА_9 зазначала під час судового розгляду про тиск на неї з боку працівників правоохоронних органів. На підтвердження даних обставин стороною захисту були долучені до матеріалів справи докази звернення ОСОБА_9 до Уповноваженого з прав людини, Васильківського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури та Генеральної прокуратури щодо неправомірних дій з боку правоохоронців відносно неї, однак суд першої інстанції не надав даним обставинам належної оцінки, оскільки правоохоронними органами не було виявлено порушень з боку тих самих правоохоронних органів.
Крім того, як зазначає захисник, судом першої інстанції не було взято до уваги повне визнання вини ОСОБА_8 , який зазначив, що він особисто вирішив заволодіти транспортним засобом, для чого самостійно обрав автомобіль та таксиста для нападу, при цьому він не хотів вбивати останнього, однак так вийшло що ОСОБА_8 не розрахував силу. При цьому ОСОБА_8 неодноразово зазначав, що ОСОБА_9 ніяким чином не причетна до вчинених ним злочинів.
Також апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 показав суду, що особисто розповів ОСОБА_9 про вчинені ним злочини лише через декілька днів після повернення до місця їх спільного проживання.
Інші досліджені судом першої інстанції докази, як вважає захисник, ніяким чином не доводять винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, а той факт, що їй було відомо про вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень і вона не повідомила про це правоохоронні органи ніким у суді не заперечувався, однак такі дії ОСОБА_9 мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 396 КК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 04 травня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , будучи раніше знайомими, перебуваючи в фактичному шлюбі, знаходячись у м. Києві протягом 5-ти останніх днів, домовилися вчинити напад на одного із таксистів у м. Києві з метою незаконного заволодіння його майном, а саме грошовими коштами, іншими матеріальними цінностями та автомобілем. Після чого, з метою реалізації свого злочинного умислу стали готуватися до вчинення злочину, а саме заздалегідь розподілили між собою ролі та обговорювали спосіб вчинення злочину, який полягав у удушені таксиста, нанесення йому тілесних ушкоджень та заволодіння його майном.
Так, 05 травня 2016 року, близько 02 год. 00 хвилин, більш точного часу не встановлено, ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , перебуваючи біля станції метро «Шулявська» в м. Києві, з метою реалізації свого спільного злочинного умислу, попередньо розподіливши між собою ролі, скориставшись темним часом доби та відсутністю сторонніх осіб поблизу, підійшли до автомобіля марки «Шевроле Авео» з номеним знаком НОМЕР_1 , де ОСОБА_8 , перебуваючи у змові із ОСОБА_9 , домовився із потерпілим - водієм ОСОБА_15 підвезти їх за 120 гривень до мікрорайону Жуляни, що у місті Києві, на що останній погодився. Далі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 сіли на заднє сидіння вищевказаного автомобіля, розмістившись наступним чином: ОСОБА_8 сів на заднє ліве місце, а ОСОБА_9 на заднє праве місце.
Приїхавши до вулиці Шевченка у мікрорайоні Жуляни в м. Києві, ОСОБА_15 зупинився за проханням ОСОБА_8 у темному провулку, точної адреси досудовим розслідуванням не встановлено, де ОСОБА_8 , продовжуючи свої злочинні дії, згідно розподілених ролей, діючи узгоджено з ОСОБА_9 , з метою подолання опору для заволодіння його майном, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, накинув на шию ОСОБА_15 раніше підготовлену мотузку та почав душити останнього, проте ОСОБА_15 почав чинити опір, намагаючись відтиснути дану мотузку від шиї. Побачивши супротив, ОСОБА_8 з метою умисного вбивства продовжив стискати мотузку, а обвинувачена ОСОБА_9 , відповідно до розподілених ролей, з метою умисного вбивства, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, за попередньою змовою, раніше підготовленим ножем, який надав їй ОСОБА_8 , нанесла потерпілому ОСОБА_15 один удар в область грудей. Від вчинення вказаних спільних злочинних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , потерпілий ОСОБА_15 перестав чинити опір та помер.
Після цього, ОСОБА_8 діючи узгоджено із ОСОБА_9 , пересвідчившись, що потерпілий ОСОБА_15 не подає будь-яких ознак життя, з метою приховання слідів злочину, перемістили труп ОСОБА_15 на переднє пасажирське сидіння. Обвинувачений ОСОБА_8 сів за кермо автомобіля «Шевроле Авео», з номеним знаком НОМЕР_1 та разом із ОСОБА_9 вивіз труп ОСОБА_15 , який обвинувачені сховали у лісосмузі біля с. Здорівка, Васильківського району, Київської області.
Згідно висновку експерта № 122 Васильківського районного відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 08 червня 2016 року: при судово-медичній експертизі трупа гр-на ОСОБА_15 1954 року народження, виявлено: поверхневі садна в тім'яній ділянці голови та на лобі, странгуляційну борозну на шиї, непроникаючу рану передньої поверхні грудей. Смерть ОСОБА_15 настала від механічної асфіксії, що розвинулась внаслідок здавлення шиї петлею сторонньою особою. Механічна асфіксія відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння. Непроникаюча рана передньої поверхні грудей виникла від дії одностороннє-гострого колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа, що мав обух П-подібного перетину і має ознаки легких тілесних ушкоджень. Індивідуальні ознаки травмуючого предмету при дослідженні ушкодження не виявлені. Садна на голові спричинені від дії тупих предметів і мають ознаки легких тілесних ушкоджень. Тілесних ушкоджень, які б свідчили про самооборону потерпілого, експертизою трупа не виявлено.
Після того, як ОСОБА_15 припинив супротив, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , пересвідчившись, що потерпілий не подає будь-яких ознак життя, з метою приховати сліди злочину та заволодіти його майном, перемістили труп ОСОБА_15 на переднє пасажирське сидіння та заволоділи його особистими речами, а саме: грошовими коштами у сумі 2 300 гривень та 50 євро, мобільним телефоном марки «SIGMA» вартістю 500 грн., свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу Шевроле Авео, навігатором «PROLOGY», зарядним пристроєм до нього вартістю 1200 грн., чим спричинили потерпілому ОСОБА_15 матеріальну шкоду у розмірі 5 595 грн.
Під час апеляційного розгляду обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_16 та їх захисники ОСОБА_13 та ОСОБА_12 підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурор заперечував щодо задоволення апеляційних скарг.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду в частині доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК Українив апеляційних скаргах не оспорюється, а тому вирок суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів переглядає вирок суду лише в частині причетності ОСОБА_16 до інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень та розміру призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, ухвалюючи вирок про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_16 за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, суд першої інстанції в повній мірі дотримався цих вимог закону.
Вирок суду містить формулювання обвинувачення, яке визнане доведеним на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, аналіз всіх доказів, наданих сторонами кримінального провадження та мотиви і підстави його ухвалення.
В доводах апеляційних скарг апелянти зазначають про те, що ОСОБА_16 непричетна до інкримінованих їй кримінальних правопорушень, а вбивство з корисливих мотивів, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень та незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане із насильством, небезпечним для життя, ОСОБА_8 вчинив самостійно. Однак такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так із протоколу проведення слідчого експерименту із застосуванням фотозйомки та відеозапису від 20 травня 2016 року за участю ОСОБА_9 вбачається, що обвинувачена чітко та послідовно повідомляє про обставини вчинених нею та ОСОБА_8 кримінальних правопорушень. При цьому ОСОБА_9 не лише розповідає про обставини кримінальних правопорушень, а й відтворює перебіг подій та демонструє як саме вона з ОСОБА_8 наносили тілесні ушкодження потерпілому, що призвели до смерті останнього, переміщали тіло вбитого в слоні автомобіля та витягали його з автомобіля.
Дані, отримані із цього слідчого експерименту співпадають з даними, отриманими під час проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 .
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту із застосуванням фотозйомки та відеозапису від 01 червня 2016 року за участю ОСОБА_8 , останній також повідомляє про те, що кримінальне правопорушення вони заздалегідь планували разом з ОСОБА_9 , також показує місця де вони обрали жертву, де вбили потерпілого та де залишили тіло вбитого. Крім того ОСОБА_8 показує місця в автомобілі де вони сиділи з ОСОБА_9 , демонструє як вони наносили тілесні ушкодження, як перетягали тіло вбитого з водійського на переднє пасажирське сидіння та як витягали тіло з автомобіля в лісосмугу.
Доводи захисника про те, що дані отримані під час проведення слідчих експериментів відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України є недопустимими доказами, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтується на вимогах закону.
Так, проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК
В той же час, із досліджених апеляційним судом відеозаписів проведення слідчих експериментів від 20 травня 2016 року та від 01 червня 2016 року вбачається, що в ході слідчих експериментів обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не лише розповідали про обставини вчинення кримінальних правопорушень, а й наочно демонстрували місця та дії, які вони вчиняли в ніч з 04 травня 2016 року на 05 травня 2016 року.
На ілюстративних таблицях, долучених до протоколів проведення слідчих експериментів відображені місця, дії, які вчинялись обвинуваченими, опис яких зафіксовано в протоколах відповідних слідчих дій, що у своїй сукупності вказує на те, що відбувалося саме відтворення обставин події, вчинялися експериментальні дії, пов'язані з реконструкцією обставин події, з метою з'ясування обставин вчинення розбійного нападу, вбивства та незаконного заволодіння транспортним засобом.
Таким чином протоколи слідчих експериментів з додатками до них колегія суддів вважає належними, допустимими доказами, які у сукупності з іншими дослідженими судом доказами доводять вину обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, про що судом першої інстанції зроблений правильний висновок.
Щодо доводів захисника ОСОБА_12 про те, що слідчий експеримент за участю ОСОБА_9 має суттєві розбіжності з фактичними обставинами справи, а саме, під час проведення слідчого експерименту використовувався автомобіль, який відрізняється від автомобіля потерпілого, а також ОСОБА_9 демонструвала як наносила удар ножем потерпілому на манекені, який перебував на водійському сидінні у положенні лежачи на спині, то колегія суддів зазначає, що процесуальний закон не передбачає обов'язковості проведення слідчого експерименту в ідентичному автомобілі.
Крім того використання під час слідчого експерименту іншої моделі автомобіля в даному випадку не має суттєвого значення, оскільки метою проведення слідчого експерименту була перевірка показань обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо механізму та послідовності вчинення обвинуваченими спільних узгоджених дій, спрямованих на вбивство та заволодіння майном і транспортним засобом потерпілого, а не на перевірку можливості вчинити такі дії саме в салоні автомобіля «Шевроле Авео».
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що під час слідчого експерименту ОСОБА_9 сама притримувала спинку водійського сидіння у правильному положенні, так як та була зламана. Отже відсутні підстави визнавати протокол слідчого експерименту від 20 травня 2016 року за участю ОСОБА_9 недопустимим доказом, за наведених обставин.
Оскільки підстав для визнання недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів за участі обвинувачених не встановлено, колегія суддів визнає безпідставними, посилання захисника ОСОБА_13 на недопустимість як доказу висновку судово-медичного експерта № 186 від 08 липня 2016 року, який складений на підставі отриманих даних під час проведення таких слідчих експериментів за доктриною плодів отруєного дерева. Інших даних для визнання висновку експерта за результатами проведених слідчих експериментів недопустимим доказом, захисником не наведено.
Доводи захисників про те, що ОСОБА_9 надала зізнавальні показання під час досудового розслідування під тиском, були предметом перевірки та оцінки судом першої інстанції, що знайшло своє відображення в оскаржуваному вироку.
Крім того, колегія суддів зазначає, що слідчий експеримент за участі ОСОБА_9 відбувався в присутності захисника ОСОБА_17 , який жодних заперечень, зауважень чи повідомлень про тиск на обвинувачену не заявив.
Щодо призначеного обвинуваченим покарання, то колегія суддів зазначає, що відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи обвинуваченимпокарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, дані про осіб обвинувачених їх вік, стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан.
Також судом враховано те, що ОСОБА_8 раніше судимий за корисливий злочин, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо, має дитину 2017 року народження. Обставин, що обтяжують чи пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд призначив ОСОБА_8 покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення у виді позбавлення волі у розмірі ближче до максимального та мотивував, чому більш м'який вид покарання до обвинуваченого не може бути застосований.
Щодо доводів апелянтів про те, що обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 слід вважати його щире каяття, то колегія суддів звертає увагу на те, що суд у вироку навів мотиви, чому не визнає таку обставину, як пом'якшуючу.
Крім того колегія суддів зазначає, щоосновною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення.
В той же час, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_8 під час досудового розслідування надавав показання про те, що кримінальні правопорушення були вчинені ним спільно із ОСОБА_9 відповідно до заздалегідь розробленого плану, однак в подальшому він заперечував її причетність до інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
Томуколегія суддів вважає, що судом обґрунтовано не визнано щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 .
При призначенні покарання ОСОБА_9 суд також врахував те, що вона раніше не судима, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштована, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, а також вчинення нею злочинів у стані вагітності, що визнано судом, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням наведеного, суд призначив ОСОБА_9 покарання за вчинені нею кримінальні правопорушення у виді позбавлення волі у розмірі ближче до мінімального та мотивував, чому більш м'який вид покарання до обвинуваченої не може бути застосований.
Апеляційний суд зазначає, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченим покарання дотримано вимог ст. ст. 50, 65 КК України, таке покарання є справедливим, відповідає особам обвинувачених та ступеню тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, та є необхідним і достатнім для їх виправлення та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 407, 418, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , його захисника ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року, яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України, залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4