Справа №757/54904/20
2/760/3232/22
17 січня 2022 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Зуєвич Л.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції /далі - Департамент/ (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3), про відшкодування моральної шкоди,
Рух справи
09.12.2020 вказана позовна заява, за підписом позивача, надійшла до Печерського районного суду міста Києва.
В позові ставиться питання про стягнення з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі
20 000,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11.12.2020 справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва (за місцезнаходженням відповідача у справі).
24.06.2021 вказана справа надійшла до Солом'янського районного суду міста Києва з супровідним листом Печерського районного суду міста Києва від 17.06.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Справу фактично передано судді по реєстру 02.07.2021.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 09.07.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (у письмовому провадженні).
Клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надійшло.
Оскільки розгляд справи відбувався у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання у справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Обґрунтування позову
Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, наступним:
«25 жовтня 2018 року, інспектор Боженко В.І. о 14 год. 30 хв. зупинив автомобіль під моїм керуванням підійшов і повідомив, що мною перевищено швидкість, а тому зараз він винесе постанову про накладення штрафу, при цьому відмовився показувати вимірювальний прилад ТrиСат, де було б відображено мій автомобіль і видно державний номерний знак. Інспектор лише вказав, що він з ТrиСат працює недавно та не володіє приладом, щоб мені показати зображення мого автомобіля, де було б видно порушення оскільки він не фахівець (файл 20181025_143405.тр4, файл 20181025_150709.тр4 з 3 хв. 35 сек. - відео файлам присвоєно імена, де вказана дата і час початку зйомки). Крім того, інспектор вказав, що все бачив сам, тому він роздивлятися на фото номерний знак і показувати це мені потреби немає.
25 жовтня 2018 року інспектором ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській обл. ст. лейтенант поліції Боженко В.І. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія НК № 295710 (далі - Оскаржувана постанова).
Згідно Оскаржуваної постанови 25 жовтня 2018 року о 14 год. 03 хв. на 16 км. а/д Київ Одеса М-05, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем ТОYОТА RАV4, д.н.з. НОМЕР_2 , рухався зі швидкістю 79 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год. Швидкість руху вимірювалася приладом ТrиСат ТС№000517, чим порушено п.п. 12.4. ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 ст. 122 КУпАП. У зв'язку з чим, інспектором прийнято рішення застосувати до мене адміністративне стягнення штраф у розмірі 255 грн.
05.11.2018 року я оскаржив дії ст. лейтенанта поліції Боженко В.І. і винесену ним постанову в судовому порядку, оскільки вони є протиправними і незаконними та такими, що не відповідають вимогам КУпАП. Я правил дорожнього руху не порушував, а постанова НК № 295710 винесена з грубими порушеннями КУпАП та Конституції України.
Рішенням Печерського суду міста Києва від 27.02.2020 року у справі №757/54414/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 (позивача) до Інспектора ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшого лейтенанта поліції Боженко В.І. про визнання дій не правомірними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову серії НК № 295710 від 25.10.2018 року винесену Інспектором ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшим лейтенантом поліції Боженко В.І. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (позивача) за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Печерського суду міста Києва від 27.02.2020 року у справі №757/54414/18-а встановлено, що «... постановою інспектором ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшим лейтенантом поліції Боженко В.І. НК №295710 позивача визнано винним за ч. 1ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн., згідно якої 25.10.2018 ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом TOYOTA RAV-4, д.н.з. НОМЕР_3 рухався зі швидкістю 79 км/год., при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 29 км/год. Чим порушено п.п. 12.4 ПДР України,чим скоїв адміністративне, порушив правила зупинки, зупинився на пішохідному переході перед перехрестям, п. 12.4 Правил дорожнього руху.
Доказів, які б підтверджували рух транспортного засобу позивача на дорозі № М-05, де позивач керував автомобілем, відповідачем не надано.
Суд вважає, що наявними матеріалами справи не підтверджується вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, крім складення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №295710, яка не відобразила фактичних обставини і на погляд суду складена виключно на припущеннях працівника поліції, не було здійснено жодних дій, направлених на встановлення інших фактичних даних, на основі яких суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення про наявність складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1».
Вказані в цій позовній заяві обставини обґрунтовують порушення Оскаржуваною постановою моїх прав, свобод, інтересів.
Відносно мене вчинено наступні незаконні дії.
Ст. лейтенант поліції ОСОБА_2 грубо та зухвало, відчуваючи повну безкарність, порушено норми Конституції України, що само по собі викликало відчуття беззахисності перед представником влади, порушив порядок розгляду справи, не роз'яснив мені прав, не забезпечив можливості запросити захисника, не досліджував докази та не надав мені можливість їх дослідити, не запитав моїх пояснень та вчинив інші незаконні та протиправні дії.
Інспектор проігнорувавши мої заперечення, щодо недотримання ним процедури розгляду справи, справу не розглядав, а одразу повідомив про результат розгляду справи і своє рішення. При цьому не оголосив, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, не роз'яснив особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Не заслуховував осіб, які беруть участь у розгляді справи, не досліджував докази взагалі.
Отже інспектор Боженко В.І., проігнорувавши вимоги закону, унеможливлюючи реалізацію прав позивача, розглянула справу про адміністративне правопорушення на місці без дотримання порядку розгляду справи, без дослідження доказів, без роз'яснення прав, без заслуховування пояснень мене та свідка, яка перебувала в автомобілі, без дотримання інших гарантій виніс та надав на підпис оскаржувану постанову.
Ст. лейтенант поліції Боженко В.І. здійснив вимірювання швидкості руху приладом із функцією фото- та відео фіксації, але не у автоматичному, а у ручному режимі.
Ст. лейтенант поліції Боженко В.І. не зазначив в постанові порядок її оскарження.
Винесена постанова не відповідає даним вимогам, так як в ній не зазначено порядок її оскарження.
Звертаю увагу суду, що мене було зупинено о 14 год. 29 хв. в той час, як зазначено в постанові, що начебто порушення швидкісного режиму було зафіксовано о 14 год. 03 хв. З цього можна зробити висновок, що інспектор відмовлявся показувати фото з номерним знаком, оскільки на фото інший автомобіль, ніж той, яким я керував.
Крім того, ст. лейтенант поліції Боженко В.І. виніс постанову на ділянці дороги, де відсутні належним чином встановлені знаки.
Крім того, згідно повідомлення Патрульної поліції України, поширеної в мережі Інтернет (https://mvs.qov.Ua/ua/news/16105 Rozyasnennya shchodo vikoristannya pristroiv vimirvuvannya shvidkosti TruCam PERELIK DORIG.htm), розтушування пристроїв вимірювання швидкості TruCam в Київській області здійснюється, зокрема: індекс дороги М-05, назва автодороги Київ-Одеса, км 17-143.
Натомість в постанові міститься посилання на те, що фіксація швидкості і відповідно начебто порушення відбулось на 16 км. а/д Київ Одеса М-05.
Отже, відповідач здійснював замір швидкості поза меж зони контролю, а отже вийшов за межі виконання своїх повноважень та перевищив їх.
Додатково варто вказати, що 11.01.2019 року мною отримано лист, в якому містилася постанова про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2018 року ВП №57902258. Відповідно до вказаної постанови державного виконавця примусовому виконанню підлягала постанова патрульної поліції « НК295710 видана 25.10.2018 року. Отримавши вказану постанову державного виконавця, я звернувся до Батальону патрульної поліції у місті Біла Церква, Управління Патрульної поліції у Київській області Національної поліції України з листом від 16.01.2019 року, в якому повідомив, що мною оскаржена до суду відповідна постанова інспектора патрульної поліції та просив терміново звернутися до державного виконавця із заявою про повернення виконавчого документа, чого не відбулось.
Як наслідок з мене було стягнуто штраф у збільшеному розмірі та виконавчий збір, загалом 762 грн., саме в примусовому порядку, що підтверджується розрахунковим листом за 2019 рік виданий ТУ ДСА в Київській області 25.04.2019 року, а не так як зазначено в постанові ДВС від 21.06.2019 року, що начебто боржником сплачено. Вказані кошти, які стягнуто примусово, мені не повернуто до цього часу.
В результаті вказаних вище в цьому позові незаконних дій мені завдано значну моральну шкоду.
Мені довелося доказувати в суді свою невинність у інкримінованому правопорушенні, яке я не скоював.
Я став погано спати, з'явилися дратівливість, неврівноваженість. Внаслідок незаконних дій інспектора патрульної поліції, я змушений був готувати позов до Печерського районного суду міста Києва, апеляційну скаргу до апеляційної інстанції, оформлювати докази, з'являтися в судові засідання, на що витрачався мій особистий час, ресурси і що відривало мене від звичних занять.
Я піддавався важкому психічному стресу: моральні переживання, додаткові клопоти шкідливо вплинули на моє здоров'я.
Я детально описую неправомірні дії поліцейського для того, щоб показати суду наскільки протиправною поведінка була, наскільки цинічно та зухвало поліцейським порушено мої права та норми законодавства, наскільки при очевидному відчутті безкарності поліцейського, я відчував себе беззахисним, з поліцейський знущався з мене неправомірно затримав мене та склав протокол.
Я вважаю, інспектор, своїми незаконними діями заподіяв мені непоправиму моральну шкоду, яку неможливо оцінити в грошовому вираженні. Внаслідок цих дій було принижено мою честь, гідність, престиж та ділову репутацію, причинені моральні переживання, порушені мої нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми.
Коли мені стало відомо про складення відносно мене адміністративного протоколу, стан мого здоров'я різко погіршився. Цей факт серйозно вплинув на стан здоров'я, я хвилювався, страждав безсонням, що не могло не вплинути на продуктивність праці, я повинен був більше часу приділяти своїй роботі, і як результат, менше часу лишалося на сім'ю.
Загалом мені довелося обстоювати свої права та перебувати у відносинах з 03.11.2018 року по 27.02,2020 року, тобто, близько 16 місяців. Весь цей час в наслідок неправомірних дій весь свій вільний час витрачати на підготовку документів до суду, органів поліції та виконавчої служби, відвідувати такі органи, прибувати в судові засідання, які ігнорувалися відповідачем. Я був змушений витрачати свій особистий час та кошти на дорогу до вищевказаних органів та участь в судових засіданнях.
Мене фактично притягнуто до адміністративної відповідальності та стягнуто штраф, чим протиправно позбавлено власності на мої кошти.
Мене притягнуто до відповідальності за правопорушення, якого я не вчиняв, і мені довелося витратити близько 16 місяців на доведення своєї невинуватості в інкримінованих правопорушеннях. При цьому я фактично поніс покарання, не вчиняючи протиправних дій, хоч я і повідомляв органи влади про необхідність відновлення моїх прав і необхідності дочекатися рішення судів, що було органами влади проігноровано. Стягнуті з мене кошти мені не повернуто.
Якщо визначати заподіяну мені моральну шкоду у грошовому вираженні, то ця сума повинна не тільки компенсувати наслідки незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності за начебто, скоєне правопорушення, складений відносно мене незаконний протокол про адміністративну відповідальність, але й сприяти відновленню моїх нормальних, сформованих життєвих зв'язків, поновлення моєї ділової репутації та устаткування нормального родинного життя.
Моральну шкоду заподіяну мені внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності за начебто скоєне правопорушення, пов'язане з корупцією, судове переслідування, я оцінюю в сумі 20000 гривень і маю право на його відшкодування у порядку, встановленому законодавством».
Щодо правової позиції відповідача
28.08.2021 від відповідача до Солом'янського районного суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому Департамент просить суд відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування відзиву звертається увага на наступне:
«Рішенням Печерського суду м. Києва від 27.02.2020 року у справі № 757/54414/18-а (далі Рішення) визнано протиправною та скасовано постанову серії НК № 295710 від 25.10.2018 року винесену Інспектором БПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшим лейтенантом поліції Боженком В.І. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Зокрема в Рішенні суд зазначив, що дійшов такого висновку через те, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували рух транспортного засобу позивача на дорозі М-05, де позивач керував автомобілем.
Звертаємо увагу суду на те, що постанова була винесена 25.10.2018. Позовні матеріали надійшли відповідачу у жовтні 2019. Відповідно до наказу МВС № 1026 від 18.12.2018 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» п. 8.3.1 строк зберігання відеозаписів становить з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах. БпЛА, - 30 діб. Таким чином на момент надходження позовних матеріалів та подання відзиву докази із лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 № ТС000517 та нагрудного відеореєстратора поліцейського вже не зберігались, проте на момент розгляду справи, як видно із відео, доданого позивачем, вони були присутні.
На момент початку відео фіксації позивачем розгляд справи відбувався близько 15 хвилин, зокрема самим відео підтверджується факт того, що позивача було ознайомлено з доказом правопорушення, поряд з тим він попросив повторно його ознайомити, проте була відсутня можливість оскільки прилад трукам втратив заряд акумулятора, а пройти до авто поліції позивач відмовився намагаючись таким чином уникнути відповідальності. Таким чином на момент розгляду справи вина позивача була доведеною в повному обсязі.
Справу про адміністративне правопорушення позивачем 25.10.2018 було розглянуто відповідачем на місці вчинення адміністративного правопорушення. Перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським було роз'яснено позивачу його права передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Розпочавши розгляд справи про адміністративне правопорушення, поліцейський назвав свою посаду, спеціальне звання та прізвище, та пояснив позивачу підставу зупинки, а також, що він уповноважений на розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 122 КУпАП. Було ознайомлено із доказами вчинення правопорушення.
Таким чином варто зазначити, що поліцейський під час прийняття рішення керувався доказами такими як фіксація швидкості автомобіля TOYOTA RAV-4 н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 .
Оцінивши докази у справі про адміністративне правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши значність вчиненого правопорушення, заслухавши пояснення позивача, поліцейський, керуючись законом та правосвідомістю, постановив визнати винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн 00 коп. (двісті п'ятдесят п'ять), що в межах санкції даної статті. Після чого позивача було ознайомлено з винесеною Постановою, та повідомлено йому порядок її оскарження Постанови, та наслідки її невиконання, передбачені ст.ст. 307, 308 КУпАП.
Необхідно зауважити, що під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідач діяв на підставі та у межах встановлених п. 2 ч. 1 ст. 32, ст. 35 Закону, ст. 222, 245, 251, 252, 278, 279 КУпАП, положень Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395. Такі дії поліцейського не можуть бути визнані незаконними, оскільки вони прямо передбачені та регламентовані чинним законодавством України.
В позовній заяві наведено багато тверджень, які не підкріплені жодним доказом та викликають сумніви. Розглянемо деякі з них:
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що з нього було стягнуто штраф у збільшеному розмірі та виконавчий збір по виконавчому провадженні ВП № 57902258 від 13.12.2018, загалом 762 грн. Зазначаємо, що відповідно до ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 3 розділу VI Наказу МВС "Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі" від 07.11.2015 N 1395 у разі несплати особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, штрафу в установлений КУпАП строк постанова у справі про адміністративне правопорушення протягом п'яти днів із заявою (додаток 6) надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання (перебування), роботи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, або за місцезнаходженням її майна в порядку, установленому законодавством.
Департамент Патрульної поліції та його структурні підрозділи не відкривають виконавчі провадження. Для призупинення виконавчого провадження позивач мав звертатись до Державної виконавчої служби
Щодо твердження позивача про те, що внаслідок винесення Постанови був змушений з'являтись в судові засідання, на що витрачався його особистий час, ресурси та відривало від звичних занять. Жодного доказу щодо участі в судових засіданнях позивачем не надано.
Відповідно до даних інформаційного порталу Судова Влада https://court.gov.ua, 27.02.2020, під час судового засідання у справі № 757/54414/18-а про визнання дій не правомірними та скасування постанови у судове засідання позивач не з'явився, про розгляд заяви повідомлений належним чином, проте подав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Стосовно твердження ОСОБА_1 , викладеного в позовній заяві щодо знущання з нього поліцейським, неправомірного затримання та складання протоколу.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Згідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Частиною 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Згідно п. 2 розділу 3 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція), постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 3 ст. 122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Отже, виходячи з вищезазначених норм закону, поліцейський який уповноважений виносити постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, має право здійснювати розгляд адміністративної справи на місці де було вчинено таке адміністративне правопорушення, та на місці де він несе службу саме в той час, а протокол про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не складається.
З вищенаведеного можна зробити висновок, що винесення постанови Відповідачем в порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення було здійснено відповідно до та в межах чинного законодавства.
З огляду на викладене слід зауважити, що за наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення та притягнення до відповідальності на місці вчинення правопорушення, не передбачено складання працівниками органів і підрозділів Національної поліції протоколу про адміністративне правопорушення, надання особі строку для підготовки до розгляду справи, розгляд будь-яких клопотань, у тому числі щодо забезпечення участі захисника під час винесення постанови. Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена шляхом її оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду.
За приписами закону про адміністративні правопорушення розгляд справ і накладення штрафу інспектором поліції фактично відбувається у спрощеному порядку, підстави для відкладення таких контролюючих Функцій не передбачені.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, поліцейський діяв виключно в межах чинного законодавства. Будь-яких адміністративних матеріалів щодо позивача, окрім Постанови, не складалось. Адміністративне затримання не застосовувалось. Поведінка поліцейських була коректною, що знаходить своє підтвердження у відеозаписі розгляду справи доданим позивачем. Поліцейський діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а Постанова винесена з дотриманням всіх вимог встановлених КУпАП та Інструкцією, його дії та поведінка не визнана протиправною.
Компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме протиправної поведінки, наявності моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.
Вважаю, що за відсутності доказів, якими би підтверджувався факт заподіяння Позивачу моральних чи фізичних страждань Поліцейським, враховуючи також, що Позивачем не наведено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди, - вказана позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Крім того законодавством не передбачено стягнення моральної шкоди у випадку скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Особливу увагу суду слід звернути і на той факт, що не є належним і допустимим доказом завдання позивачу моральної шкоди, зокрема що він зазнавав душевних страждань у зв'язку із оскарженням постанови до суду, оскільки факт скасування постанови інспектора патрульної поліції не є тотожним факту заподіяння моральної шкоди, який підлягає доведенню на загальних підставах.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, наголошуємо, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.»
Фактичні обставини, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 27.02.2020 Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/54414/158-а (а.с. 15-17) адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшого лейтенанта поліції Боженко В.І. про визнання дій не правомірними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено. Визнано протиправною та скасувати постанову серії НК №295710 від 25.10.2018 року винесену інспектором ВПП в м. Біла Церква УПП у Київській області старшим лейтенантом поліції Боженко В.І. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Сторонами факт набрання законної сили вказаною постановою не заперечується.
Позивач стверджує, що незаконним притягненням до адміністративної відповідальності йому завдано моральну шкоду, яка проявилась у стражданнях через порушення звичних для нього укладу життя, життєвих зв'язків, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема оспорювати незаконну постанову, ходити по судах та доводити свою невинуватість у вчиненні інкримінованих правопорушень.
Застосовані судом норми права та мотиви суду
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом..
Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Подібний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26.02.2020 у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.
Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно з ч.ч. 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що є предметом розгляду, підставою для відшкодування шкоди є, зокрема, встановлене рішенням суду, яке набрало законної сили, порушення законного порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому було спричинено душевні страждання.
У цьому випадку застосовуються визначені ст. 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення ст. 1167 ЦК України.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18).
Отже, оскільки судовим рішенням встановлено факт неправомірності дій посадової особи патрульної поліції під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності, це, поза розумним сумнівом, свідчить про те, що позивач від таких дій переніс негативні емоції, був вимушений доводити свою правоту у суд.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не брав участі у судовому засіданні при розгляді справи № 757/54414/18-а особисто, з огляду на наступне.
Так, право позивача скористатись своїм правом на участь у судовому засіданні, не свідчить про те, що останній не витрачав час для оскарження постанови НК № 295710.
В даному конкретному випадку суд вважає, що позивачем доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли певного рівня «страждань».
З огляду на встановлене, у даній справі слід визнати обґрунтованими доводи позивача про завдання йому моральної шкоди незаконним рішенням уповноваженої особи державного органу.
У цьому випадку застосовуються визначені ст. 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення ст. 1167 ЦК України.
Відповідна правова позиція висловлена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Виходячи з положень Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», Кримінального процесуального кодексу України, Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73, Департамент патрульної поліції та його структурні підрозділі, до функцій якого належить, зокрема, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, прийняття рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечення їх виконання, не є органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування.
Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Керуючись приписами ст.ст. 23, 1174 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час (близько 16 місяців) та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.
В ситуації, що склалась, крім вже зазначеного, суд враховує тривалість переживань позивача, а саме від дня складання щодо позивача оскарженої постанови про накладення адміністративного стягнення від 25.10.2018 до дня ухвалення судового рішення про скасування вказаної постанови - 27.02.2020.
Разом з тим, суд бере до уваги що позивачем інших конкретних доказів та розрахунку, з яких він виходив при визначенні суми моральної шкоди, не надано.
На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача у відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума в розмірі 2 000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.
Визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн суд вважає завищеним та таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
При цьому, в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, позивачем не надано суду доказів та розрахунків, які б підтверджували/пояснювали понесення ним моральних втрат саме у визначеному ним розмірі.
Доводи відповідача про те, що позивач не надав жодних доказів щодо завдання йому моральної шкоди та що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються сукупністю обставин та доказів у даній конкретній справі, які вже наведені судом.
Визначаючи порядок стягнення з держави моральної шкоди, яка спричинена незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб, суд виходить з наступного.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19):
«Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».
Таким чином, спричинена позивачу моральна шкода підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання Казначейською службою з єдиного казначейського розрахунку.
Висновок суду
На підставі викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 2 000,00 грн.
Щодо судового збору
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) 2 000,00 грн (дві тисячі гривень) на відшкодування моральної шкоди.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Суддя Л. Л. Зуєвич