Справа №760/21440/18
2/760/2119/21
(заочне)
24 травня 2021 року Солом'янський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Кушнір С.І.
за участю секретаря - Федоренко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 09.08.2018 р. звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просив:
стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 11500 доларів США, з яких: основний борг - 10000 доларів США, що еквівалентно 270927,01 грн., проценти за користування коштами -1500 доларів США, що еквівалентно 40639,05 грн.
Також просив стягнути з відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.
Так, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в сумі 5000 дол. США, про що 28.11.2016 надав розписку, яка була написана власноруч відповідачем із зазначенням того, що відповідач зобов'язується повернути позивачу позику в розмірі 5000 доларів США, а також відсотків за користування позикою в розмірі 1500 доларів США строком до 01.03.2017 р.
Відповідно розписки від 17.02.2017, відповідач зобов'язався повернути позивачу позику 5000 доларів США протягом двох тижнів, тобто не пізніше 03.03.2017.
Разом з тим, відповідачем зобов'язання не виконані, грошові кошти не повернені. На неодноразові звернення з проханням повернути борг у добровільному порядку та виконати зобов'язання, які були зазначені у розписці, відповідач ніяким чином не реагує та ігнорує вимоги щодо повернення боргу та відсотків, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.08.2018 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.
Ухвалою суду від 22.12.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 14.02.2019 р., занесеною до журналу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи позивача було повідомлено належним чином, будь-яких клопотань, додаткових письмових пояснень від позивача до суду не надійшло.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача до суду не надійшло.
Згідно вимог ст. 280 ЦПК України, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Виходячи з цього, враховуючи вимоги ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд, вважає за можливе ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З матеріалів справи судом встановлено, що 28.11.2016 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США, а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти у строк до 01.03.2017 р., а також проценти за користування позикою в сумі 1500 доларів США, про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.
Також, 17.02.2017 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США, відповідач зобов'язався повернути грошові кошти в сумі 5000 доларів США строком до 03.03.2017, про що свідчить розписка, яка міститься в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 2, ч. 3 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
ЦК України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Положеннями ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі №6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.
Так, договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов'язковою.
Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов'язаних із наданням та отриманням у борг коштів.
В такому випадку договір позики, крім обов'язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Враховуючи те, що 28.11.2016 р. та 17.02.2017 р. між позивачем та відповідачем було укладено договори позики, що підтверджується власноруч написаними відповідачем розписками, суд приходить до висновку, що вони дійшли згоди щодо істотних умов договорів та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даних договорів.
Уклавши договори позики на умовах, викладених у них, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в них закріплені.
На підтвердження свого права на пред'явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду оригінали розписок, що свідчать про отримання 28.11.2016 р. та 17.02.2017 р. відповідачем грошових коштів.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦПК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно розписки від 28.11.2016 р., сторони встановили строк дії позики - до 01.03.2017 р.
Згідно розписки від 17.02.2017 р., сторони встановили строк дії позики - до 03.03.2017 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів наявність обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Так, надані позивачем докази відповідають вимогам ст.ст. 76 - 79 ЦПК України щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, і які дають суду підстави для висновків, викладених вище, щодо обов'язку відповідача повернути грошові кошти, отримані в борг від позивача за договором позики.
Так, згідно наданих позивачем розписок вбачається, що сума заборгованості за розпискою від 28.11.2016 р. становить - 5000 доларів США, проценти за користування коштами -1500 доларів США, сума заборгованості за розпискою від 17.02.2017 р. становить - 5000 доларів США., всього заборгованість 11500 доларів США, що еквівалентно 311566,06 грн
Доказів на спростування вказаної вище заборгованості відповідачем до суду не надано.
Обставини наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який в судове засідання не з'явився, не скористався процесуальним правом висловити свій відзив (заперечення) на позов та надати докази на спростування розміру заборгованості.
Даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу за договором позики від 28.11.2016 р. та від 17.02.2017 р. судом не встановлено, таких доказів відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилається сторона позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону, відповідачем не було повернуто борг в обумовлений строк, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за договорами позики є обґрунтованими та законними, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з цього, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3115,66 грн.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 280, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) суму боргу за договором позики 311566 (триста одинадцять тисяч п'ятсот шістдесят шість) грн. 66 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 3115,66 гривень.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.І. Кушнір