Справа № 758/7891/21
Категорія 79
04 листопада 2021 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Бурдун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 23 жовтня 2012 року вона працювала на державному підприємстві водних шляхів «Укрводшлях».
30 вересня 2020 року вона була звільнена з посади сторожа-прибиральника у зв'язку із скороченням штату.
Проте, всупереч ст. 116 КЗпП України в день звільнення 30 вересня 2020 року з позивачкою не був проведений повний розрахунок, хоча вона була на роботі. Окрім того, ДП «Укрводшлях» (далі - відповідач) має заборгованість перед позивачкою з виплати заробітної плати. Відповідач не виплачував позивачці або виплачував не у повному обсязі нараховану заробітну плату починаючи з 2018 року по день звільнення.
Станом на день подання даної позовної заяви заборгованість із виплати заробітної плати становить 103 491, 73 грн. Вважає дії відповідача щодо невиплати їй заробітної плати незаконними.
Крім того, позивачкою був зроблений розрахунок її середнього заробітку за весь час затримки, який становить 70 647, 06 грн.
Також до подання позовної заяви позивачка понесла витрати на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 15 000 грн., згідно договору про надання правової (правничої) допомоги № 26/21 від 17.05.2021.
Просила стягнути з відповідача на свою користь нараховану але не виплачену заробітну плату у розмірі 103 491, 73 грн., середній заробіток за час затримання заробітку у розмірі 70 647, 06 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 12 563,05 грн., витрати на правову допомогу - 15 000,00 грн. та судовий збір у сумі 908,00 грн.
Ухвалою від 14.06.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Від відповідача надійшов відзив, в якому він зазначає, що позовні вимоги позивача він не визнає, просив відмовити у задоволенні позову.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, її представник подав до суду заяву про розгляд позовної заяви за його відсутності та відсутності позивачки, позовні вимоги підтримав, і просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, відповідно до вимог закону подав до суду заяву про розгляд позовної заяви за його відсутності, позовні вимоги позивачки не визнав, і просив відмовити в їх задоволені.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, встановив фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством водних шляхів «Укрводшлях» з 23.10.2012 по 30.09.2020.
Трудові відносини припинились 30.09.2020 на підставі ч. 1 ст. 40 та ст. 44 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штату, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 та копією наказу № 192-о від 28.09.2020.
Згідно із довідкою, виданою Державним підприємством водних шляхів «Укрводшлях» про періоди та розмір заборгованості по виплаті заробітної плати станом на 20.09.2021 у ОСОБА_1 є заборгованість у розмірі 96 566, 42 грн.
22.10.2021 ДП «Укрводшлях» виплатило ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у повному обсязі у сумі 96 566, 42 грн., що підтверджується копією виписки з банківського рахунку позивачки.
Отже, з наведеного вище судом достовірно встановлено, що у відповідача існувала заборгованість перед позивачкою ОСОБА_1 із виплати заробітної плати на день її звільнення 30.09.2020, яка була сплачена тільки 22.20.2021, вже після подання позову до суду, тобто позивачкою доведений факт порушення відповідачем строків виплати їй заробітної плати в день звільнення.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Отже, для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні необхідно встановити факт порушення строків виплати заробітної плати, розмір якої не оспорюється, та наявність вини підприємства у не проведенні такого розрахунку.
Як вже встановлено судом, у відповідача існувала заборгованість перед позивачкою ОСОБА_1 із виплати заробітної плати на день її звільнення 30.09.2020, яка була сплачена 22.10.2021, тобто позивачкою доведений факт порушення відповідачем строків виплати їй заробітної плати.
Щодо позовної вимоги про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки після подання позовної заяви 22.10.2021 відповідачем заборгованість з заробітної плати була виплачена позивачці у повному обсязі.
Разом з тим, з наведеного вище суд доходить висновку, що в даному випадку наявна вина підприємства у не проведенні розрахунку з позивачкою в день звільнення, оскільки доказів відсутності вини підприємства або існування будь-яких поважних причин, які б виключали відповідальність підприємства за порушення трудового законодавства, відповідачем суду не надано.
Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивачки, суд вважає, що розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з позивачкою має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення, та до дня, коли позивачці було сплачено заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у повному обсязі, тобто за період з 01.10.2020 по 21.10.2021 включно, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).
Аналогічна правова позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс134.
Крім того, 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16. ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1)розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2)період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3)ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4)інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З наданого представником позивачки розрахунку вбачається, що позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 70 647,06 грн.
Разом з тим, вирішуючи питання про розмір стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує наступні обставини справи, а саме розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, що після звернення позивачки до суду така заборгованість відповідачем була сплачена позивачці у повному обсязі, а тому вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, стягнувши з відповідача на користь позивачки середній заробіток позивачки за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30 тис. грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 12 563,05 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно із ст. 1Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Такими доходами є ті грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (частина друга статті 2 цього Закону).
Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 1 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у редакції, чинній на час звільнення позивача, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Означена структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці і стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці (пункти 3.8 і 3.9 Інструкції).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер, а тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.
Враховуючи викладене вище, позовні вимоги позивачки про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача на її користь понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, суд зазначає наступне.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов'язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).
Статтею 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено граничний розмір витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 1 зазначеного вище Закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така позиція закріплена і у п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у яких судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).
Зокрема, п. 48 зазначеної вище постанови встановлено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно прохальної частини позовної заяви позивачка просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, до суду надано договір про надання правової допомоги № 26/21 від 17.05.2021, звіт № 1 від 04.06.2021 наданих послуг згідно договору № 26/1 від 17.05.2021, ордер на надання правової допомоги.
Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням наведеного, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та витрачений ним час на надання таких послуг, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивачки про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме задоволення цих вимог у розмірі 7 500,00 гривень.
За таких обставин, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачкою судових витрат підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.2152004638.1 від 07.06.2021 про сплату судового збору у сумі 908,00 грн, який відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 13, 76-82, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 30 (тридцять тисяч) грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного підприємства водних шляхів «Укрводшлях» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивачка - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;
- відповідач - Державне підприємство водних шляхів «Укрводшлях», код ЄДРПОУ 03150102, місце знаходження: 04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 12.
Суддя Д. В. Петров