ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 січня 2022 року м. Київ № 640/11593/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд: визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; скасувати рішення Міністерства оборони України від 13.11.2019 у формі затвердження Міністром оборони 13.11.2019 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби; зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідач листом вих. №ВСЗ/3937 від 22.11.2019 протиправно відмовив у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, оскільки зміна ступеня інвалідності відбулась більш ніж два роки після первинного встановлення інвалідності. Так, на думку позивача, на момент спірних правовідносин, строків реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги законодавством передбачено не було, а відтак, вказані обмеження не застосовуються до останнього.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, останній діяв правомірно, в порядку, у спосіб передбачений Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 25.12.2013 № 975. Крім того, на думку відповідача, суд не має права втручатись у дискреційні повноваження органів державної влади, до яких відноситься відповідач. Також зазначив, що позивач не має права на отримання вказаної грошової допомоги оскільки пройшло більше ніж два роки після первинного встановлення йому інвалідності.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких він ґрунтується, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в штабі Командування Сухопутних військ Збройних Сил України,.
11.10.2017 наказом Міністра оборони України (по особовому складу) № 712 звільнено с з військової служби у відставку за пунктом “б” (за станом здоров'я).
25.09.2017 під час первинного огляду органами МСЕК визнано ОСОБА_1 особою з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, у зв'язку з чим останньому виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 217 500 грн.
26.09.2019 під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
09.10.2019 Київським міським військовим комісаріатом було направлено на адресу Міністерства оборони України копію заяви позивача з додатками для призначення одноразової грошової допомоги.
Витягом з протоколу №147 від 01.11.2019 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі зміною групи інвалідності, оскільки минув дворічний строк після первинного огляду МСЕК.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІІ (далі - Закон №2232).
Згідно із ст.41 Закону №2232 виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час виконання ними обов'язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема права військовослужбовців, визначені розділом II вказаного Законом.
Відповідно до ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, відповідач посилався на п 4 ст. 16-3 Закону №2011 та п. 8 Порядку №975.
Пунктом четвертим статті 16-3 Закону України №2011-ХІІ визначено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. (пункт 8 Порядку №975 )
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для таких висновків.
По-перше, одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю у разі встановлення інвалідності , що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби.
По-друге, встановлене абз.2 п. 4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ та п. 8 Порядку №975 обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк: 1) змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або 2) змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про те, що закон пов'язує підстави для відмови у здійсненні виплати одноразової грошової допомоги, в даному випадку виключно з моментом первинного встановлення інвалідності.
Судом встановлено, що 25.09.2017 під час первинного огляду органами МСЕК визнано ОСОБА_1 особою з інвалідністю III групи внаслідок захворювання, пов'язаної із захистом Батьківщини.
У подальшому, 26.09.2019 під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок захворювання, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Отже, з вищевказаного вбачається, що повторний огляд фактично проведений у межах дворічного терміну, встановленого частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-XII, а тому відмова відповідача у призначенні і виплаті ОСОБА_1 спірної грошової допомоги не ґрунтується на наявності визначених законом правових підстав.
Крім того, повторний огляд позивача призначено на 25.09.2019 і на наступний день його фактично було проведено, а відтак, позивач не мав обов'язку проходити переогляд раніше, тому не може зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся раніше.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновків про наявність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 та скасування рішення Міністерства оборони України від 13.11.2019 у формі затвердження Міністром оборони 13.11.2019 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 N147 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби.
Що ж стосується доводів відповідача про дискреційний характер повноважень Міноборони щодо розгляду і вирішення питань, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ, то суд зазначає наступне.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку суд дійсно не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У правовідносинах, пов'язаних з розглядом заяв про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, передбаченою статтею 16 Закону №2011-XII і Порядком №975, в разі настання визначених законодавством умов, уповноважений орган зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути таку заяву у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - у місячний строк після надходження зазначених документів прийняти рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (абзац другий пункту 13 Порядку №975). Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Міноборони, як розпорядник бюджетних коштів, не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні; залишити таку заяву без розгляду та/або повернути її тощо.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зважаючи на встановлені під час перевірки обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем доведено, що, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень, а тому не підлягає скасуванню.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то судові витрати згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19, 77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Скасувати рішення Міністерства оборони України від 13.11.2019 у формі затвердження Міністром оборони 13.11.2019 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 01.11.2019 N147 у частині відмови у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 300- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур