ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 січня 2022 року м. Київ № 640/18066/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 12.05.2020 № 0097474209 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 2 742,27 грн., у тому числі штраф 2 049,04 грн., пеня 693,23 грн.
В якості підстав позову позивачкою зазначено, що відповідачем суми штрафних санкцій розраховано з порушеннями, що вказує на протиправність прийнятого рішення та на наявність підстав для його скасування. Зокрема позивачка зазначає, що фізична особа ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 09.07.2016, припинила підприємницьку діяльність 20.11.2018; Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення від 12.05.2020 № 0097474209 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 2 742,27 грн., у т.ч. штраф у сумі 2 049,04 грн., пеню у сумі 693,23 грн.
Позивачка акцентує увагу на тому, що законодавством визначено вичерпний перелік перевірок, які мають право здійснювати контролюючі органи; винесенню рішення ГУ ДПС у м. Києві не передувало здійснення документальних або фактичних перевірок у порядку, визначеному статтями 77-82 Податкового кодексу України; відповідно до абз. 2 пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України своєчасність сплати узгодженої суми податкового зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, віднесено до предмету камеральної перевірки; за приписами п. 86.2 ст.86 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу; втім, відповідного акту позивачці для ознайомлення не надавалося.
Серед іншого позивачка посилається на ряд порушень розрахунку пені та штрафних санкцій.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
10.08.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва прийнято до провадження (суддя Пащенко К.С.) адміністративну справу № 640/18066/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
31.08.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність; з 01.01.2018 до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внесено зміни та відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 викладено в новій редакції: «Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску»; таким чином, з 01.01.2018 Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обов'язок визначення бази нарахування єдиного внеску покладено на платників, вказаних у пунктах 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» як тих, що отримують, так і тих, які не отримують дохід від провадження діяльності.
Відповідач підкреслив, що ФОП ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, ІІ група платника податків; єдиний внесок сплачується протягом 10 календарних днів після граничного строку подання звіту із зазначенням типу форми «ліквідаційна»; відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом; відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум; одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожен день прострочення платежу.
Також відповідач акцентував увагу на тому, що призначення перевірки та складання акту перевірки при винесенні рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску не передбачено.
07.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій остання зазначає, що дії ГУ ДПС у м. Києві у частині проведення перевірки своєчасності сплати єдиного внеску та оформлення її результатів є предметом регулювання відповідних положень Податкового кодексу України, які відповідачем дотримані не були.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.01.2022 здійснено заміну відповідача у справі № 640/18066/21 з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС України (код ЄДРПОУ 44116011).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
12.05.2020 Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення № 0097474209 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Вказаним рішенням від 12.05.2020 № 0097474209 на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до позивачки застосовані штрафні санкції в розмірі 2 049,04 грн. та пеня за період з 18.05.2017 по 31.05.2019 в розмірі 693,23 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачка звернулась до ДПС України із скаргою вх. № 20640/6 від 01.06.2020, в якій просила спірне рішення скасувати.
Рішенням про результати розгляду скарги (вих. 19699/6/99-00-06-03-01-06 від 22.06.2020) Державна податкова служба України залишила скаргу позивача без задоволення, а рішення ГУ ДПС у м. Києві від 12.05.2020 № 0097474209 - без змін.
Не погоджуючись із спірним рішенням від 12.05.2020 № 0097474209, позивачка звернулася з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано Податковим кодексом України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентуються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» податкові органи зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік осіб, зазначених: у пунктах 1, 4 частини першої статті 4 цього Закону, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», - здійснюється на підставі відомостей про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення, наданих згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у день отримання зазначених відомостей.
Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014 (надалі за текстом - Порядок № 1162).
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 1162 передбачено, що контролюючими органами є відповідні державні податкові інспекції у районах, містах (крім м. Києва), районах у містах, об'єднані державні податкові інспекції та головні управління ДФС в областях, м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС.
Отже з наведеного вбачається, що податкові органи наділенні повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням платниками вимог законодавства щодо обчислення та сплати єдиного внеску.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів регламентується Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі за текстом - Інструкція № 449).
Пунктом 1 розділу IV Інструкції № 449 встановлено, що
1) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача;
2) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати;
3) єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, в тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті згідно з договорами про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особами, які працюють або постійно проживають за межами України, зазначеними в абзаці третьому підпункту 3 пункту 1 розділу V цієї Інструкції), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску;
4) обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку нараховується єдиний внесок;
5) при обчисленні єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, за осіб, зазначених в абзацах третьому, п'ятому - сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 178 «Про затвердження Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб», у розмірі не менше мінімального страхового внеску за кожну особу за минулі періоди застосовується розмір єдиного внеску, що діяв у місяці, за який нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пп. 1 п. 2 розділу IV Інструкції № 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
Відповідно до п. п. 1, 2 розділу VІ Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Таким чином з наведеного вбачається, що до платників, які не виконали обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, податковий орган застосовує штрафні санкції у вигляді штрафу (20% своєчасно не сплачених сум) та пеню (0,1% від суми недоплати за кожний день прострочення платежу).
Як вбачається із матеріалів справи, 12.05.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийняло рішення № 0097474209, яким на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 2 049,04 грн. та пеня за період з 18.05.2017 по 31.05.2019 в розмірі 693,23 грн.
Оскаржуючи вказане рішення позивачка зазначає, що податковим органом не було проведено камеральну перевірку та не вручено їй акт перевірки, що є підставою для скасування спірного рішення.
Відтак, суд досліджує матеріали справи та законодавство на предмет необхідності проведення перевірки для прийняття рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Відповідно до п. 1 розділу VІІ Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.
Відповідно до пп. 2 п. 2 розділу VІІ Інструкції № 449 згідно з частиною одинадцятою статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1 - 4 та 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції в таких розмірах, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Відтак, розрахунок штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску здійснюється на підставі даних інформаційної системи податкового органу.
Верховний Суд у постанові від 13.11.2018 у справі № 813/4686/16 (адміністративне провадження № К/9901/51698/18) зазначив, що висновок про те, що первинним для визначення сум несвоєчасної сплати єдиного внеску, нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є перевірка платника податків, за результатами якої складається акт перевірки, не відповідає (суперечить) вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, оскільки підпунктом 2 пункту другого розділу VII Інструкції № 449 чітко передбачено, що розрахунок цієї фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2020 у справі № 818/2165/18 (адміністративне провадження № К/9901/69045/18) зазначає, що внаслідок несвоєчасної сплати єдиного внеску до платника застосовується штраф та нараховується пеня згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а розрахунок фінансової санкції проводиться на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем єдиного соціального внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме: зворотного боку облікової картки платника єдиного соціального внеску, а також первинних документів щодо нарахування (звітність, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).
Підсумовуючи викладене вище, суд принагідно зазначає, що не погоджується з позицією позивача щодо того, що первинним для визначення сум несвоєчасної сплати єдиного внеску, нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є перевірка платника податків, за результатами якої складається акт перевірки, з огляду на те, що така позиція не відповідає (суперечить) вимогам Інструкції № 449.
З метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Міністерство фінансів України прийняло наказ № 422 від 07.04.2016, яким затвердило Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - Порядок № 422).
Порядок № 422 визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 2 Порядку № 422 інформаційна система органів ДФС - це інтегрована структура, що складається з одного чи більшої кількості процесів, компонентів апаратного та програмного забезпечення, засобів та персоналу, що забезпечує можливість задоволення встановленої потреби або цільової функції.
Інтегрована картка платника (ІКП) - це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до п. 1 глави 1 розділу ІІ Порядку № 422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.
Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Для організації оперативного обліку кожній ІКП присвоюється код, який її ідентифікує в інформаційній системі оперативного обліку органів ДФС та не може бути присвоєний іншій ІКП.
Постійними реквізитами ІКП є: податковий номер або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта); код виду бюджету; код класифікації доходів бюджету / технологічний код класифікації єдиного внеску; дата відкриття ІКП; дата закриття ІКП; код області (Автономна Республіка Крим, область, міста Київ та Севастополь), району та органу ДФС, в якому відкрита ІКП.
Змінними реквізитами ІКП є: дата здійснення облікової операції; код облікової операції; сума за обліковою операцією.
Органу ДФС, в якому перебуває платник за основним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за основним місцем обліку, для внесення відповідної інформації, а за неосновним місцем обліку - в режимі перегляду.
Органу ДФС, в якому перебуває платник за неосновним місцем обліку, надається доступ до ІКП, відкритих за неосновним місцем обліку, для внесення відповідної інформації.
Відповідно до абз. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 20.11.2018 прийнято рішення «Про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП» та внесено запис № 2 073 006 0002 036541 (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).
Отже, останнім звітним періодом ФОП ОСОБА_1 є період з 01.10.2018 по 20.11.2018.
Як вбачається із відомостей, які містяться в ІКП, недоїмка виникла вперше станом на 17.05.2017.
Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відтак, термін сплати єдиного соціального внеску за І квартал 2017 року був до 20.04.2017.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, із дубліката квитанції № 0.0.7701844.31.1 ЄСВ було сплачено 20.05.2017, а ІКП підтверджується зарахування ЄСВ у розмірі 2 112,00 грн. станом на 22.05.2017.
Відтак, ЄСВ за І квартал 2017 року сплачено із затримкою: замість сплати до 20.04.2017 її здійснено 20.05.2020.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
З ІКП вбачається, що по рахунку ФОП ОСОБА_1 існувала незначна переплата, відтак при сплаті ЄСВ у розмірі 2 112,00 грн. утворилась недоїмка у розмірі 1 947,00 грн.
22.05.2017 ФОП ОСОБА_1 нараховано штрафну санкцію 20% відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яка склала 389,40 грн.
Суд погоджується з таким розрахунком, оскільки сума недоїмки 1 947,00 грн., а 20% від суми недоїмки складає 1 947 / 100% Ч 20% = 389,40.
Щодо нарахованої пені, то відповідно до ч. 10 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 5 розділу VІІ Інструкції № 449 на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.
Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Документи, які є підставою для нарахування пені: документи, що підтверджують суму єдиного внеску та строк його сплати, - звіт платника щодо нарахування єдиного внеску (з додатним значенням); вимога про донараховані суми єдиного внеску за актами документальних перевірок або повідомленням-розрахунком; рішення суду.
Відтак, пеня за розрахунками контролюючого органу складає 1 947,00 / 100 Ч 0,1 Ч 5 = 9,75.
В подальшому ФОП ОСОБА_1 повинна була сплатити ЄСВ до 20.07.2017, що фактично було здійснено нею 20.07.2017, що підтверджується дублікатом квитанції № 0.0.811682591.1 та інформацією з ІКП.
Відтак, за ІІ квартал 2017 року сплата ЄСВ була здійснена із запізненням на 1 день (замість граничного строку сплати 19.07.2017, ЄСВ сплачено 20.07.2017), внаслідок цього штрафні санкції у відповідності до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (1,95 грн. пені та 389,40 грн. штрафу) нараховані правомірно.
З їх розрахунком суд теж погоджується, оскільки 20% від суми недоїмки 1 947,00 грн. складає 1 947 / 100% Ч 20% = 389,40. А пеня складає 1 947,00 / 100 Ч 0,1 Ч 1 = 1,95.
За ІІІ квартал 2017 року штрафні санкції не нараховувались, недоїмка відсутня.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» викладено в такій редакції: «Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.».
Відтак, загалом строки сплати ЄСВ для платників податків, які перебувають на спрощеній системі, не змінилися і становили до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Станом на 01.01.2018 сальдо на початок року склало 165,00 грн. (переплата).
За IV квартал 2017 року штрафні санкції не нараховувались, недоїмка відсутня.
Як вбачається з ІКП ФОП ОСОБА_1 , недоїмка у І кварталі 2018 року була відсутня.
03.04.2018 ФОП ОСОБА_1 подано декларацію, якою нараховано ЄСВ у розмірі 2 112,00 грн., внаслідок чого 03.04.2018 в ІКП виникла недоїмка з урахуванням минулої передплати у розмірі 1 947,00 грн.
В подальшому 23.04.2018 до бюджету зараховано сплату ЄСВ у розмірі 2 457,18 грн., що була здійснена по самостійно нарахованому зобов'язанню від 19.04.2018. Сплата була здійснена 20.04.2018 у позаробочий час банку, що підтверджується дублікатом квитанції 0.0.1016834114.1.
Відтак, у ІКП платника податків сформувалась недоїмка у розмірі 1 947,00 + 2 457,18 = 4 404,18.
З цього приводу суд принагідно зазначає, що відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Відтак, недоїмка, яка виникла у зв'язку з несвоєчасною сплатою позивачем задекларованих самостійно сум ЄСВ, є узгодженою та не підлягає оскарженню.
На суму недоїмки відповідачем нараховано штрафні санкції відповідно до ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»: штраф у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 20% = 389,40 та пеня у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 0,1% Ч 20 = 38,94.
23.04.2018 позивачем погашено недоїмку у розмірі 510,18 грн., на що відповідачем нараховано штраф 510,18 / 100% Ч 20% = 102,04 та пеню 510,18 / 100% Ч 0,1% Ч 4 = 2,04.
Суд з такими розрахунками погоджується, оскільки вони здійснені у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та в залежності від фактів погашення недоїмки позивачем.
Відтак, у ІКП станом на 30.04.2018 правомірно сформувалась недоїмка у розмірі 2 457,18 - 510,18 = 1 947,00.
29.04.2018 у позаробочий час позивачем сплачено ЄСВ у розмірі 2 457,18 грн., що підтверджується дублікатом квитанції 0.0.1024657948.1. Згідно ІКП позивача зарахована вказана сума була 02.05.2018 та врахована в рахунок погашення недоїмки.
Відтак, відповідачем правомірно у ІКП позивача відображено штраф у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 20% = 389,40 та пеню у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 0,1% Ч 13 = 25,31.
Станом на 02.05.2018, після погашення недоїмки у розмірі 1 947,00 у ІКП позивача виникла переплата у розмірі 2 457,18 - 1 947,00 = 510,18.
За ІІ квартал 2018 року позивачем нараховано ЄСВ у розмірі 2 457,00 грн., але сплата відбулась аж 31.05.2019.
За рахунок переплати 510,18 грн. сума недоїмки станом на останній день строку сплати ЄСВ за ІІ квартал склала 2 457,18 - 510,18 = 1 947,00.
Внаслідок погашення 31.05.2019 недоїмки у розмірі 1 947,00 грн. податковим органом нараховано штраф у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 20% = 389,40 та пеню у розмірі 1 947,00 / 100% Ч 0,1% Ч 316 = 615,25.
З такими розрахунками суд погоджується, факти несвоєчасного перерахування до бюджету ЄСВ належним чином підтверджені матеріалами справи, зокрема, дублікатами квитанцій та даними ІКП ФОП ОСОБА_1 .
Загальний підсумок штрафу складає 389,40 Ч 5 + 102,04 = 2 049,04.
Загальний підсумок пені складає 9,74 +1,95 + 38,94 + 2,04 + 25,31 + 615,25 = 693,23.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність винесення рішення від 12.05.2020 № 0097474209 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 2 742,27 грн., у тому числі штраф 2 049,04 грн., пеня 693,23 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко