Єдиний унікальний номер справи 183/461/21
Провадження № 2/183/1999/21
01 листопада 2021 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Майної Г. Є.,
з участю секретаря судового засідання Власко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав з ПАТ КБ «ПриватБанк» анкету-заяву б/н від 21 грудня 2010 року. Відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2020 року заборгованість за кредитним договором становить 66189,75 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 51788,17 грн., в тому числі: 20,00 грн. - заборгованості за поточним тілом кредиту; 51768,17 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 0,00 грн.; заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України - 14401,58 грн.; нарахована пеня - 0,00 грн.; нараховано комісії - 0,00 грн. Однак, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 грудня 2010 року у розмірі 51788,17 грн., що складається лише з заборгованості за тілом кредиту станом на 30 листопада 2020 року.
Відповідач, не погодившись з пред'явленими позовними вимогами, подав відзив на позов, у якому зазначив про те, що при укладенні договору ніхто його з належною інформацією про умови кредитування не знайомив. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, ним також не визнаються, оскільки вони не містять його підпису, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Також зазначив, що позивачем навмисно проведено невірний розрахунок заборгованості. Не заперечував проти задоволення позовних вимог частково, на суму не більше 41 000 грн. в межах установленого на картку кредитного ліміту.
Позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначив про правомірність пред'явлених до відповідача позовних вимог.
Ухвалою суду від 03 лютого 2021 року позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення її недоліків, що було зроблено позивачем. Ухвалою суду від 12 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про день, час та місце слухання справи позивач був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв/клопотань про відкладення розгляду справи не подавав. В матеріалах справи міститься клопотання представника позивача, подане ним одночасно з позовною заявою, в якому він просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій також зазначив, що не заперечує проти часткового задоволення позовних вимог, а саме щодо стягнення з нього 41000,00 грн., що становить кредитний ліміт картки, а саме тіло кредиту.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши докази у справі, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Судом установлено, що 21 грудня 2010 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.
У порушення умов указаного кредитного договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого за ним, станом на 30 листопада 2020 року виникла заборгованість в розмірі 66189,75 гривень, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 51788,17 грн., в тому числі: заборгованості за поточним тілом кредиту - 20, 00 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту -51768,17 грн.; заборгованості за нарахованими відсотками - 0,00 грн.; заборгованості за простроченими відсотками - 0,00 грн.; заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України - 14401,58 грн.; нарахованої пені - 0,00 грн.; нарахованої комісії - 0,00 грн.
Пред'являючи позов до суду, позивач заявив позовні вимоги лише щодо стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 51788,17 грн.
Суд розглядає цю справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, у той же час для їх вирішення зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 21 грудня 2010 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, зазначає про існування у відповідача, крім заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України.
Позивач, обґрунтовуючи наявність такої заборгованості, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 грудня 2010 року, посилався на Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід'ємні частини спірного договору.
Довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи Заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21 грудня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (26 січня 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису відповідачки, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 грудня 2010 року шляхом підписання Заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна 30 днів пільгового періоду», підписану відповідачем 21 грудня 2010 року, оскільки відсутні підстави вважати, що саме така картка видана відповідачу та вказана довідка є складовою договору від 21 грудня 2010 року.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Щодо існування у відповідача заборгованості з відсотків на підставі статті 625 ЦК України в розмірі 14 401,58 грн., суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Із матеріалів справи убачається, що укладений між сторонами кредитний договір від 21 грудня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), строку дії кредитного договору.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів звернення до відповідача з письмовою вимогою до пред'явлення позовної заяви у цій справі - суду не представлено.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги, що строк дії кредитного договору сторонами не визначений; встановивши, що з вимогою про повернення (стягнення) кредитної заборгованості банк звернувся шляхом подання позовної заяви у цій справі 26 січня 2021 року, що підтверджується відміткою засобів поштового зв'язку, - суд дійшов висновку, що умови кредитного договору діяли до пред'явлення позову у цій цивільній справі.
Як зазначено вище, під час дії кредитного договору (враховуючи, що в анкеті-заяві не передбачено періодичне повернення грошових коштів) положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються, а позовні вимоги з підстав частини першої статті 1048 ЦК України банком не заявлені.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09.04.1985 № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 по справі № 342/180/17, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 (провадження № 6-144цс14).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також, суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21 грудня 2010 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Таким чином, виходячи з викладеного вище, поверненню позивачеві належать фактично отримані та використані позичальником кошти і позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У той же час, з наданої позивачем виписки з особового рахунку, шляхом проведення арифметичного підрахунку отриманих відповідачем грошових коштів від позивача і повернутих у подальшому відповідачем позивачеві, убачається, що заборгованість відповідача перед позивачем фактично отриманих та використаних позичальником коштів, - відсутня, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1д;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення суду складено 03 листопада 2021 року.
Суддя Г.Є. Майна