ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про передачу справи до іншого суду
м. Київ
13.01.2022Справа № 910/21632/21
Суддя Господарського суду міста Києва Котков О.В., розглянувши матеріали за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14) в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Укрправо» (03035, м. Київ, вул. Василя Липківського Митрополита, 14) про стягнення грошових коштів, -
29 грудня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (позивач) надійшла позовна заява № 4213/18-01-02/Вих від 22.12.2021 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Укрправо» (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 96 817,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором № РОФ-1633 оренди державного нерухомого майна від 25.06.2018 року, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку передати справу за підсудністю до Господарського суду Миколаївської області на підставі ч. 3 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (оприлюднена 18.03.2021) дійшла висновку, що до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з огляду на наступне:
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року» № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
У зв'язку із цим Велика Палата Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, про те, що позов про стягнення орендної плати за користування нерухомим майном належить до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна.
Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 30.01.2019 року № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18 є визначальною для застосування норми частини третьої статті 30 ГПК України (виключної підсудності) до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань щодо користування нерухомим майном.
Так, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 96 817,22 грн. за договором № РОФ-1633 оренди державного нерухомого майна від 25.06.2018 року в частині сплати орендної плати за користування нерухомим майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Таким чином, оскільки нерухоме майно розташоване у м. Миколаєві, то дана позовна заява підлягає розгляду Господарським судом Миколаївської області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ч. 7 ст. 31 ГПК України).
Згідно ч. 9 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Керуючись ст. 30, 31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позовну заяву 4213/18-01-02/Вих від 22.12.2021 року Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Укрправо» про стягнення грошових коштів та додані до неї матеріали передати за підсудністю на розгляд Господарського суду Миколаївської області (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 13 січня 2022 року.
Суддя О.В. Котков