справа №372/836/21 Головуючий у І інстанції -Висоцька Г.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/13935/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
23 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування висновку органу опіки та піклування,-
встановив:
Позивачка звернулась до суду з відповідним позовом, в якому просила суд висновок Обухівської районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування за місцем проживання дитини - про зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , у зв'язку з реєстрацією місця проживання за іншою адресою від 06 січня 2021 року, визнати незаконним та скасувати.
Свою вимоги мотивує тим, що вказаний висновок був прийнятий відповідачем з порушенням її прав та інтересів, без її повідомлення, і без її участі, з суттєвим перевищенням наданих відповідачу повноважень, а також порушенням приписів чинного законодавства.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Зазначає, що судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Посилається на те, що ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки суд належним чином не встановив характер правовідносин сторін, зміст позовних вимог та правові норми, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.
Вказує на те, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд вибірково підійшов до дослідження доказів, а всі докази надані Апелянтом на обґрунтування позиції щодо підтвердження протиправності (неправомірності) Висновку Відповідача були проігноровані.
Від ОСОБА_2 надійшли пояснення в порядку ст.43 ЦПК України, в яких зазначає, що упозові не йдеться які права, свободи чи законні інтереси захищає Апелянт у зв'язку з їх порушенням, невизнанням або оспорюванням взагалі, що підтверджується змістом позову. Вказує, що в апеляційній скарзі не наводяться факти з відповідною аргументацією/без неї щодо прав, свобод чи законних інтересів апелянта порушених, невизнаних або оспорюваних у зв'язку з виданням Висновку.
Окрім іншого вказує, що оскаржуваний Висновок є предметом дослідження в Печерському районному суді м.Києві під час розгляду справи про визначення місця проживання дитини.
Враховуючи викладене, відповідно до ст.ст. 19, 161 Сімейного кодексу України; Законів України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (ст. 6) та «Про доступ до судових рішень»; ст. 56 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 13, 43, 77, 263, 367, 374, 375 Цивільного процесуального кодексу України тощо просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту, оскаржуване рішення відповідача не породжує певних правових наслідків.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів враховуючи наступне.
Судом встановлено, позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 .
06 січня 2021 року Обухівська районна державна адміністрація Київської області за вих. № 60/13 надала Висновок, як орган опіки та піклування за місцем проживання дитини - про зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , у зв'язку з реєстрацією місця проживання за іншою адресою. Вказаним висновком Обухівська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування надала дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди матері ОСОБА_1 , та надала дозвіл на реєстрацію місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 без згоди матері ОСОБА_1 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08.02.2021 року по справі № 752/2951/20 задоволені позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, центр надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на зняття з реєстрації місця проживання та дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, задоволено вимоги третьої особи ОСОБА_2 щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини, за іншою адресою без згоди. (а. с. 54-59).
В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що: «Згідно долученого до матеріалів справи представником відповідача висновку Обухівської районної державної адміністрації вих. 60/13 від 06.01.2021 вказано, що даний висновок надано у цивільну справу № 757/33742/19-ц, яка слухається Печерським районним судом м. Києва. Таким чином, суд не приймає до уваги зазначений висновок Обухівської районної державної адміністрації, оскільки справа слухається Голосіївським районним судом м. Києва» (а. с. 57).
В подальшому Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ постановою від 03 червня 2021 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. При цьому в якості аргументу суд апеляційної інстанції зазначив, що «відсутність згоди батька дитини відповідача по справі ОСОБА_2 обумовлена не безпідставною позицією, а наявністю спору між сторонами про місце проживання дитини. За таких умов, зазначив апеляційний суд, рішення по справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця проживання дитини, незалежно від стосунків батьків, відтак саме таке судове рішення буде ефективним способом захисту прав дитини».
За аналогією із висловленою позицією апеляційним судом, в цій справі суд також наголошує, що процесуальні зусилля сторін повинні бути спрямовані саме на вирішення спору про визначення місця проживання дитини, під час розгляду якого буде надана оцінка всім обставинам, в тому числі і оскаржуваному висновку, як одному із сукупності доказів. Фактично, обраний позивачкою спосіб захисту в цій справі зводиться до надання оцінки документу, як такому, що має виключний статус доказу в іншому цивільному провадженні, і не більше, що суперечить загальним засадам судочинства.
В провадженні Печерського районного суду м.Києва в даний час перебуває справа № 757/33742/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління з питань захисту прав дітей Міської ради м. Кропивницький про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини, в межах якої за процесуальним волевиявленням сторін окаржуваний висновок від 06 січня 2021 року Обухівської районної державної адміністрації Київської області за вих. № 60/13 і стане одним із досліджуваних доказів.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним висновок Обухівської районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування за місцем проживання дитини - про зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , у зв'язку з реєстрацією місця проживання за іншою адресою від 06 січня 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
З указаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
У справі, що переглядається, предметом оскарження є висновок Обухівської районної державної адміністрації, як органу опіки та піклування за місцем проживання дитини - про зняття з реєстрації місця проживання дитини ОСОБА_3 , у зв'язку з реєстрацією місця проживання за іншою адресою від 06 січня 2021 року.
Разом з тим, судом установлено, що в провадженні Печерського районного суду м.Києва в даний час перебуває справа № 757/33742/19-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління з питань захисту прав дітей Міської ради м. Кропивницький про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Обухівської районної державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини, в межах якої за процесуальним волевиявленням сторін окаржуваний висновок від 06 січня 2021 року Обухівської районної державної адміністрації Київської області за вих. № 60/13 і стане одним із досліджуваних доказів.
Отже, ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи і висновками суду першої інстанції, оскільки у цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, та обрав не вірний спосіб захисту у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Аналогічного висновку дійшов й суд першої інстанції, який вказав, що оскаржуване рішення органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин, оскільки в Печерському районному суді м.Києва слухається справа за позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини і висновок виданий у розумінні ч.5 ст.19, ст.161 Сімейного кодексу України для вирішення питання проживання дитини.
Окрім іншого під час розгляду справи було встановлено, що оскаржуваний висновок покладений в основу судового позову який перебуває в Печерському районному суді м.Києва про визначення місця проживання дитини який стане одним із досліджуваних доказів.
Отже, позивач мав захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування. Це відповідає принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Оскаржуване рішення органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин, оскільки позивач може звернутися за вирішенням спору про визначення місця проживання дитини безпосередньо до суду, що сторонами реалізовано.
Безпосередньо сама позивачка на питання суду першої інстанції зазначила, що їй невідомий факт реалізації оскаржуваного висновку в будь-яких органах державної влади або місцевого самоврядування, цей акт не став підставою для перереєстрації дитини за іншим місцем проживання, тобто в даний час вказаний документ не створив будь-яких правових наслідків.
Інші доводи апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник