Справа №760/7116/20 Головуючий у 1 інстанції: Оксюта Т.Г.
Провадження №22-ц/824/13819/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
23 грудня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою адвоката Любивця Павла Васильовича представника ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальний збиток у розмірі 54 536 грн 24 коп., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, судовий у розмірі 840 грн 80 коп. та витрати на професійну допомогу адвоката в розмірі 6 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 31 жовтня 2019 року о 14:30 год ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки SUZUKI Grand Vitara, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Виборзькій, 40/16, при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. В.Гетьмана не надав перевагу у русі автомобілю КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, та скоїв зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень та матеріальних збитків.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_2 скористалась послугами евакуатора з метою евакуації транспортного засобу до місця стоянки та СТО на загальну суму 1160 грн.
З метою визначення розміру матеріального збитку вона звернулася до суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «ЕКЛІС».
За проведення дослідження про визначення вартості матеріального збитку вона сплатила 2500 грн.
За результатами проведеного дослідження ТОВ «ЕКЛІС» складено Звіт від 03 грудня 2019 року № 442, згідно з яким матеріальний збиток власникові КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_3 , в результаті його пошкодження при ДТП з урахуванням ПДВ на складові частини, що підлягають заміні, складає 148 876 грн 24 коп.
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ТДВ СК «Альфа-Гарант».
06 лютого 2020 року ОСОБА_2 отримала від ТДВ СК «Альфа-Гарант» страхове відшкодування у розмірі 98 000 грн.
Разом з тим, розмір отриманого страхового відшкодування не покриває розмір збитків, яких вона зазнала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим залишок у розмірі 54 536 грн 24 коп. підлягає стягненню з винної особи.
Крім того, їй було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 10 000 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 54 536,24 грн, моральну шкоду в сумі 3500,00 грн, судовий збір в сумі 1681,60 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції адвокат Любивець П.В. представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позовних відмовити, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди.
Вказує, що на даний час в Україні виникли форс-мажорні обставини, якими є поширення території України коронавірусу COVID-19. Наявність даної форс-мажорної обставини на час її дії звільняє відповідача від обов'язків за настання шкоди.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що у силу приписів ст. 1194 ЦК України саме на відповідача покладається обов'язок сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Зазначає, що на момент ДТП жодних форс-мажорних обставин не існувало, а посилання на положення ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові плати в Україні» є безпідставним, оскільки положення вказаної норми закону регулюють обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) в зобов'язальних (договірних) правовідносинах. Однак, між позивачем та відповідачем виниклі деліктні правовідносини, які регулюються положеннями Глави 82 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2019 року о 14:30 год ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки SUZUKI Grand Vitara, д.н.з. НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Виборзькій, 40/16, при виїзді на нерегульоване перехрестя з вул. В.Гетьмана не надав перевагу у русі автомобілю КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , що рухався по головній дорозі, та скоїв зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень та матеріальних збитків.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. (а.с. 12-13)
У силу частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
ОСОБА_2 є власником автомобіля КІА Sportage, д.н.з.НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 . (а.с. 11)
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом №1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV).
Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц.
Отже, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Сторонами не заперечується, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу SUZUKI Grand Vitara, д.н.з. НОМЕР_1 , була зареєстрована у ТДВ СК «Альфа-Гарант».
Відповідно до Звіту №442 про оцінку автомобіля КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_3 , від 03 грудня 2019 року, складеного ТОВ «ЕКЛІС» матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля КІА Sportage, д.н.з. НОМЕР_3 , в результаті його пошкодження при ДТП, з урахуванням ПДВ на складові частини, що підлягають заміні, складає 148 876 грн 24 коп., в тому числі ВТВ складає 20 744 грн 82 коп. (а.с. 16-32)
За проведення вказаного дослідження ОСОБА_2 було сплачено року 2500 грн, що підтверджується квитанції №02190 від 03 грудня 2019 грн. (а.с. 14)
Крім того,після ДТП ОСОБА_2 скористалась послугами евакуатора, за що сплатила 1 160 грн, що підтверджується квитанцією №465623 від 06 листопада 2019 року. (а.с. 15)
06 лютого 2020 року ОСОБА_2 отримала від ТДВ СК «Альфа-Гарант» страхове відшкодування у розмірі 98 000 грн. (а.с. 34)
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відшкодування шкоди, заподіяної власником (володільцем) транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована урегульовано Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
За положеннями статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 54 536 грн 24 коп. (148 876,24 грн матеріальна шкода + 2500 грн витрати за проведення дослідження + 1 160 грн послуги евакуатора - 98 000 виплачене страхове відшкодування).
Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що виникнення форс-мажорної обставини, якою є поширення території України коронавірусу COVID-19, на час її дії звільняє відповідача від обов'язків за настання шкоди, оскільки ДТП сталася 31 жовтня 2019 року, а між сторонами виникли не договірні відносини, а деліктні.
В апеляційній скарзі адвокат Любивець П.В. представник ОСОБА_1 посилається на те, що в Україні виникли форс-мажорні обставини, якими є поширення території України коронавірусу COVID-19, а тому наявність даної форс-мажорної обставини на час її дії звільняє відповідача від обов'язків за настання шкоди.
За змістом частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно роз'яснень, наданих у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 , суд першої інстанції врахував глибину та тривалість моральних страждань позивача, яких вона зазнала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження її транспортного засобу, та із застосуванням принципів розумності і справедливості прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 3 500 грн на відшкодування моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 6000 грн.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини третьої статті 133 ЦПК України).
Згідно пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За положеннями частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
За змістом пункту першого частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт перший частини другої статті 137 цього Кодексу).
У частина першій, третій статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
На виконання вимог статті 134 ЦПК України у позовній заяві зазначено, що позивач розраховує понести судові витрати на надання правничої допомоги у розмірі 6000 грн. (а.с. 2-9)
У матеріалах міститься копія Договору про надання правової допомоги №13/03 від 13 березня 2020 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, дублікат квитанції №0.0.1650552401.1 від 16 березня 2020 року на суму 6000 грн, копія Акту приймання-передачі послуг від 16 березня 2020 року, копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 адвокатом Гура Р.М. серії АА №1016856 від 16 березня 2020 року. (а.с. 4-9)
Судом першої інстанції правильно враховано, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 6000 грн є співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих адвокатом послуг. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким розміром витрат на правничу допомогу, оскільки такий розмір визначено судом першої інстанції виходячи з вимог розумності, справедливості та пропорційності.
Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення не впливають, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Любивця Павла Васильовича представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді О.І. Сліпченко
Л.П. Сушко