12 січня 2022 року
м. Київ
справа № 400/501/21
адміністративне провадження № К/9901/47493/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №400/501/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Миколаївської обласної прокуратури, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправними та скасування рішення про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення, про поновлення на посаді прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Миколаївської обласної прокуратури (далі - відповідач 2), Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - відповідач 3) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 24.11.2020 №37 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»;
- визнати протиправним та скасувати наказ №1374к від 23.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області з 30.12.2020;
- стягнути з Миколаївської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.12.2020 по день винесення судом рішення.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
24 грудня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №400/501/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам процесуального закону, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду цієї справи є: визнання протиправним і скасування рішення про неуспішне проходження атестації; визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади; поновлення на посаді прокурора; стягнення компенсації за вимушений прогул.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області.
Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції чинній на момент звернення позивача до суду).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі №815/1554/17, в частині відсутності правової визначеності в оскаржуваному наказі підстав звільнення позивача, а також у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 580/2357/20, від 03 червня 2021 року в справі № 640/9398/20, від 24 червня 2021 року в справі № 280/5009/20 в частині необхідності вжиття кадровою комісією заходів щодо перевірки вказаних в заявах позивачів обставин неможливості складання іспиту.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Водночас скаржник не вказує конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновкам Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Крім того, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, не є релевантними в цій справі, оскільки у справі №815/1554/17 спірні правовідносини щодо звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») виникли у листопаді 2016 року та у лютому 2017 року, тобто до набрання чинності Законом №113-IX.
Також Суд не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 31 березня 2021 року в справі № 580/2357/20, від 03 червня 2021 року в справі № 640/9398/20, від 24 червня 2021 року в справі № 280/5009/20, оскільки про погане самопочуття або технічні збої в програмі, або роботі комп'ютерної техніки під час проведення атестації позивач кадрову комісію не повідомляв, у той час як у справах № 580/2357/20, № 640/9398/20, № 280/5009/20 відповідні обставини мали місце безпосередньо під час складання іспиту.
Отже, з наведеного випливає, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, а тому посилання заявника касаційної скарги, що судом апеляційної інстанції було прийнято рішення у цій справі без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо надання оцінки законності рішень кадрових комісій стосовно проходження прокурорами атестації з огляду на неправильне застосування судами попередніх інстанцій вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас наведені у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій.
Таким чином, підстави визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі відсутні.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, позивач не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З урахуванням викладеного, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не підлягає вирішенню.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року в справі №400/501/21 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська