Справа № 461/10326/21
Провадження № 2/461/509/22
06.01.2022 року м.Львів
Галицький районний суд м.Львова
в складі
головуючого судді Радченка В.Є.
при секретарі Бобик Д.Л.
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до ОСОБА_4 , -
В провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває відповідна справа.
Представник позивача ОСОБА_5 подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд:
- заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вивезення за межі України дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на період розгляду справи про забезпечення повернення дитини до Латвійської Республіки;
- заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підписувати на ім'я третьої особи або осіб, які не мають права опіки чи піклування щодо дитини, документи, які надаватимуть таким особам право виїзду з дитиною ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за межі України на період розгляду справи про забезпечення повернення дитини до Латвійської Республіки;
В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що на підставі запиту Міністерства юстиції України від 10.12.2021 відповідно до підпункту 8 пункту 9 Порядку виконання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952, отримано інформацію з Адміністрації Держприкордонслужби про перетинання дитиною, ОСОБА_8 , державного кордону. Так, згідно Адміністрації Держприкордонслужби від 28.12.2021 №232-39824/0/6-21-Вих, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період з 23.08.2017 по 23.12.2021 неодноразово перетинала державний кордон. Востаннє виїзд відбувся 03.12.2021 з пункту пропуску Львів (Україна) до Дортмунду (Німеччина). Окрім цього, 29.12.2021 Міністерством юстиції України отримано додаткові пояснення від батька дитини ОСОБА_10 , в яких він зазначає про те, що мати дитини ОСОБА_11 повідомила йому, що зараз перебуває з донькою в Німеччині та повернеться в Україну 10.01.2022. На сьогодні йому не відоме достовірне місце перебування доньки, а також так і не вдалося зв'язатися з нею. Така поведінка відповідачки дає підстави вважати, що існує ймовірність повторного неправомірного вивезення малолітньої ОСОБА_12 , у тому числі в державу, яка не є учасницею Конвенції 1980 року, з метою унеможливлення розгляду судом справи за позовною заявок про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Латвійської Республіки, а також виконання рішення суду України про повернення дитини до Латвійської Республіки. Крім того, подібні дії відповідачки можуть спричинити завдання психологічної шкоди дитині, оскільки втрачається зв'язок між батьком та дитиною. Таким чином з метою забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справи про забезпечення повернення дитини - до Латвійської Республіки та в майбутньому виконання судового рішення про повернення дитини до Латвійської Республіки позивач просить забезпечити позов шляхом заборони виїзду неповнолітній ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України в супроводі відповідачки чи третьої особи або осіб, які не мають права опіки чи піклування щодо дитини, на підставі підписаних Відповідачем документів, які надаватимуть право третім особам виїхати з дитиною за межі України на період розгляду справи про забезпечення повернення дитини до Латвійської Республіки.
Дана заява передана судді Радченку В.Є. 04.01.2022 р.
Відповідно до вимог ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Тому розгляд заяви про забезпечення позову провадиться без виклику учасників справи.
Дослідивши подані документи, на яких ґрунтуються вимоги про забезпечення позову, суд встановив наступне.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Згідно з преамбулою постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» передбачено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, також п. 4 вказаної Постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Частина 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, в обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з 23.08.2017 по 23.12.2021 неодноразово перетинала державний кордон. Востаннє виїзд відбувався 03.12.2021 з пункту пропуску Львів до ОСОБА_14 .
Та те, що 29.12.2021 Міністерство юстиції України отримано додаткові пояснення від батька дитини ОСОБА_10 , в яких він зазначає про те, що мати дитини ОСОБА_11 повідомила йому, що зараз перебуває з донькою в Німеччині та повернеться в Україну 10.01.2022 року.
Перевіривши матеріали заяви про забезпечення позову та надані докази, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки в заяві не обґрунтовано необхідність забезпечення позову таким шляхом, також у заяві не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний захід забезпечення позову, крім того не зазначено обставини та не надано документи, які б свідчили про те, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі не вжиття цих заходів забезпечення позову, а лише містяться посилається на імовірність такої можливості, що за своєю суттю є суб'єктивним припущенням сторони заявника, тобто з наведеного вбачається, що заява належним чином немотивована та до неї не додані додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві.
Також, згідно п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
Зустрічне забезпечення позову покликане забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Однак, в порушення вищенаведених положень законодавства, заява про забезпечення позову не містить пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення.
В ч.3 ст.150ЦПК України вказано, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірності відповідних заходів із передбачуваним порушенням прав позивача позивачем не доведено.
Відповідно до ч.4 ст.151 Цивільного процесуального кодексу України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
Крім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Суд, також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
З урахуванням вищенаведеного та переліченого заява немотивована та до неї не додані інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві.
За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, враховуючи вищевикладені приписи законодавства, передбачених законом підстав для задоволення клопотання немає, тому суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви.
Керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, -
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення малолітньої дитини до ОСОБА_4 - відмовити.
Ухвала може бути повністю або частково оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя В.Є. Радченко