про відмову у відкритті касаційного провадження
11 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/13143/21
адміністративне провадження № К/9901/48631/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Авант-Банк" за договором банківського рахунку фізичної особи № РКО-Ф/16/26201990110083 від 11 січня 2016 року в розмірі 163 486,50 грн;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осібна користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Авант-Банк" за договором банківського рахунку фізичної особи №РКО-Ф/16/26201990110083 від 11 січня 2016 року у розмірі 163486,50 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 11 594,35 грн та три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення у розмірі 4239,19 грн, а разом 179 320,04 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Авант-Банк" за договором банківського рахунку фізичної особи №РКО-Ф/16/26201990110083 від 11 січня 2016 року у розмірі 163 486,50 грн.
Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 17, код ЄДРПОУ 21708016) на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 163 486,50 грн за вкладом, які було внесено за договором банківського рахунку фізичної особи №РКО-Ф/16/26201990110083 від 11 січня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк".
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 29 грудня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не виплачено позивачу відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Авант-Банк" за договором банківського рахунку фізичної особи № РКО-Ф/16/26201990110083 від 11 січня 2016 року в розмірі 163 486,50 грн.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти «а», «б» пункту 2 частини п'ятої та пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також вирішення цієї справи має виняткове значення для скаржника, оскільки наразі відсутні висновки Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах. Висновки викладені в оскаржуваних рішеннях суперечать та порушують норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема, після внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців про ліквідацію ПАТ «Авант-Банк» повноваження Фонду як ліквідатора щодо такого банку припиняються і Фонд припиняє виплату гарантованих відшкодувань.
Втім, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд сформував правову позицію, викладену у постановах від 29 квітня 2021 року у справі № 200/14379/19-а, від 26 травня 2021 року у справі № 200/2345/20-а, від 26 травня 2021 року у справі № 200/3647/20-а у подібних правовідносинах, відповідно до якої «дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації». Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення, не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника якимись особливими ознаками, завдяки чому їх можна було б виокремити в окрему групу, та не свідчать про наявність заінтересованості суспільства в результатах розгляду саме цієї справи, а має суб'єктивний характер.
З огляду на викладене, Суд критично оцінює наведені підстави касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктами «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги КАС України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя В.М. Шарапа