12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8715/21 пров. № А/857/21175/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Братичак У.В.), ухвалене у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження 14 вересня 2021 року у справі №380/8715/21 за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, просив: - визнати дії Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2014 року - протиправними; - зобов'язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2014 року; - визнати дії Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в нарахуванні та виплаті компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.02.2016 по дату виплати індексації грошового забезпечення - протиправними; - зобов'язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.02.2016 по дату виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; зобов'язано Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, за вимогами чинних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи в тому числі військовослужбовців. Суд першої інстанції зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовця є однією з державних гарантій щодо оплати праці, тому така підлягає обов'язковому нарахуванні та виплаті і не повинна ставитись в залежність від бюджетних асигнувань відповідача. Суд першої інстанції вказав, що розрахунок індексації грошового забезпечення, зокрема, визначення базового місяця, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування відповідно до норм Порядку № 1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов'язання останнього здійснити виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця відсутні. Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, то суд першої інстанції зазначив, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що, оскільки відповідач за спірний у цій справі період (січень 2016 лютий 2018 рр.) не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, а тому вимоги позивача щодо нарахування та виплатити компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року в частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Скаржник вказує, що чинне нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього окремого нарахування доходів. Скаржник вказує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Скаржник зазначає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), в силу приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до наказу першого заступника Міністра оборони України №221 від 14.10.2011 призначений на посаду начальника групи 4762 Головного військового представництва Міністерства оборони України.
В період з 01.12.2013 по 01.01.2020 Головне військове представництво Міністерства оборони України перебувало на фінансовому забезпеченні Львівського обласного військового комісаріату (з 01.11.2020 переформатований у Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки), що підтверджується відповідними листами Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
Впродовж січня 2016 року - лютого 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення через відсутність фінансування на цю виплату від Міністерства оборони України.
ОСОБА_1 звернувся у Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Листом №4814 від 20.05.2021 Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки надав ОСОБА_1 відповідь на звернення, зазначивши, що для виплати індексації в січні 2016 року - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони не було; базовий місяць для виплати індексації грошового забезпечення є січень 2014 року.
Вважаючи протиправними дії щодо відмови в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січня 2014 року, а також щодо відмови в нарахуванні та виплаті компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 9 якого грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).
Так, статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й суму індексації грошових доходів громадян.
Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць», означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.
Верховний Суд у пункті 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 березня 2021 року у справі №520/34/17
Позивач просить зобов'язати Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за посадою начальника групи 4762 ГВП МО України за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із компенсацією втрати частини доходів, однак на момент розгляду цієї справи такі не набули об'єктивної форми, не нараховані та не визначені суми коштів (у вигляді індексації грошового забезпечення), які б могли бути об'єктом нарахування компенсації, так як виплата індексації грошового забезпечення позивачу матиме місце лише після виконання судового рішення у цій справі, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
При цьому, нарахувати, а отже і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів їх виплати, повинен відповідач.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції, не заперечуючи право позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення, вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо передчасності позовних вимог в цій частині, оскільки відповідач відповідних розрахунків щодо індексації грошового забезпечення ще не провів.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішенні викладено мотиви передчасності позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №380/8715/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник