12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/4150/20 пров. № А/857/21195/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
суддя в 1-й інстанції - Мартиць О.І.,
час ухвалення рішення - 04.11.2021 року, 10:33 год.,
місце ухвалення рішення - м.Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - не вказана,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 № Ф-2575-54.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, і оскільки їхня явка в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, апеляційний розгляд справи проведено у їхній відсутності в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно матеріалів справи на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області (Тернопільська ДПІ, Тернопільський район) перебуває фізична особа - підприємець ОСОБА_1 , стан платника податків "0 - платник податків за основним місцем обліку (основне місце обліку)".
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2015 у справі №819/3163/14-а задоволено позов Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області. Припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Зазначене судове рішення набрало законної сили.
Так, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 КАС України).
07.11.2019 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2575-54У, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 станом зі сплати єдиного внеску складає 26539,26 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу позивач звернувся до Головного управлінням ДПС у Тернопільській області з проханням скасувати безпідставно нарахований борг з єдиного внеску.
Листом від 18.11.2020 №904/6/19-00-05-01-06/ 25136 Головне управлінням ДПС у Тернопільській області відмовило позивачу у задоволенні його вимоги.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Законом України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІІІ) внесено зміни до Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За нормами пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац другий частини першої статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774-VІІІ).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності, а з 01.01.2017 (внесено зміни до Закону №2464-VI) незалежно від отримання доходу від такої діяльності.
Як вже зазначалось, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.01.2015 у справі №819/3163/14-а задоволено позов Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 . Постанова не була оскаржена та набрала законної сили 20.02.2015.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції від 01.01.2014) Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:
прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
смерті фізичної особи - підприємця;
постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій (частина перша статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язане з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється в тому числі опікуном, піклувальником чи управителем майна, зазначеним у судовому рішенні, із застосуванням процедур, установлених частинами одинадцятою - двадцятою статті 47 цього Закону (частина п'ята статті 49 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
За змістом статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" убачається, що після надходження документів про припинення державної реєстрації ФОП, державний реєстратор має право, у передбачених випадках, залишити такі документи без розгляду. Згадане правило не розповсюджується на судове рішення про припинення підприємницької діяльності.
У разі, якщо відсутні підстави для залишення документів без розгляду, до ЄДРПОУ має бути внесений запис про припинення державної реєстрації ФОП.
Строк державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не повинен перевищувати одного робочого дня з дати надходження документів для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем (частина вісімнадцята статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
Статтею 49-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" також передбачена спрощена процедура реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, яка проводиться державним реєстратором на підставі судового рішення про:
скасування (визнання недійсною) державної реєстрації фізичної особи - підприємця у випадках, передбачених законом, у разі якщо таке рішення прийнято судом до 1 липня 2004 року, крім судового рішення про визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;
припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, якщо таке рішення прийнято судом після 1 липня 2004 року та в разі ненадання державному реєстратору протягом трьох років з дати опублікування у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення про постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов'язане з банкрутством, документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 цього Закону (частина перша статті 49-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
За наявності підстав, визначених частиною першою цієї статті, державний реєстратор розпочинає процес проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
З цією метою державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про те, що ним розпочато процес проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (частина друга статті 49-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").
Вірними є висновки суду першої інстанції, що Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в редакції від 01.01.2014 не визначав чіткого та зрозумілого порядку припинення фізичної особи-підприємця за рішенням суду, натомість, створив прогалину права, за якої дії державного реєстратора: "внесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності ФОП" та "державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП", - неможливо ототожнити.
Відтак, з юридичного факту надходження судового рішення про припинення підприємницької діяльності ФОП, як документа, на підставі якого проводиться державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП, порядок вчинення такої реєстраційної дії не було передбачено.
Стаття 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не визначає ані підстав залишення без розгляду судового рішення, ані строків або підстав відстрочення реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП.
Отже, відсутність чіткого порядку припинення підприємницької діяльності ФОП на підставі судового рішення створила умови правової невизначеності, за якої правомірні сподівання особи нівелюються браком передбачених законом повноважень державного органу.
У даному випадку позивач законно очікував, що судове рішення про припинення підприємницької діяльності має наслідком державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП та позбавляє його обов'язку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сплачувати ЄСВ як ФОП у подальшому.
Відповідач, надсилаючи оскаржувану вимогу, керувався відомостями з ЄДРПОУ та ІКПП.
За висновком суду, Головне управління ДПС у Тернопільській області, обліковуючи борг зі сплати ЄСВ діяло в межах повноважень, визначених чинними нормативно-правовими актами, використовуючи при цьому податкову інформацію, на зміст якої вплинула несвоєчасна державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача.
У той же час, відповідно до статті 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Як вже зазначалось, підстава для виникнення обов'язку самостійно нараховувати та сплачувати ЄСВ за пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є факт поточного статусу державної реєстрації особи ФОП. Такий обов'язок виникає з дати державної реєстрації ФОП та припиняється державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності ФОП.
Судом встановлена наявність прогалини в Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції від 01.01.2014) щодо порядку припинення підприємницької діяльності ФОП за рішенням суду.
Відтак, особливості регламентації порядку державної реєстрації припинення ФОП, у даному випадку призвели до ситуації, за якої позивач не позбулась статусу платника ЄСВ за пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Таким чином, прогалина права у сфері державної реєстрації призвела до браку законодавчого визначення умов сплати ЄСВ, якою, поміж інших, є умова позбавлення статусу платника єдиного внеску.
Наведені обставини створили умови правової невизначеності, за якої, в межах даної адміністративної справи, припускається множинне трактування прав та обов'язків позивача.
З формальних підстав Головне управління ДПС у Тернопільській області правомірно нарахувало ЄСВ та надіслано вимогу про сплату недоїмки, оскільки відомостей про здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за ЄДРПОУ достатньо для кваліфікації такого ФОП як платника ЄСВ.
З іншої сторони, принципи збору та ведення обліку єдиного внеску не допускають порушення законодавчого визначення умов його сплати, на які, у даному випадку, вплинули обставини, що виникли в сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні по справі "Лелас проти Хорватії" (заява №55555/08, п.74, від 20 травня 2010 року), відзначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному наявні підстави для визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-2575-54.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2021 року у справі № 500/4150/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 12 січня 2022 року.