12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/651/20 пров. № А/857/22786/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 07 жовтня 2021 року,
31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила: визнати за нею право на отримання 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року як інваліду 3 групи, а з 03 травня 2017 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру, як інваліду 2 групи, згідно зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою; визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року, а з 03 травня 2017 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою; зобов'язати з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою, здійснити перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року, а з 03 травня 2017 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку у відповідача, з 01 квітня 1999 року отримувала пенсію по інвалідності як інвалід 3 групи від захворювання, яке пов'язане із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 03 травня 2017 року отримує пенсію по інвалідності як інвалід 3 групи від захворювання, яке пов'язане із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року№796-XII. Вказує, що звернулася до відповідача із заявою про визнання за нею права на отримання з 01 квітня 1999 року пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нарахування та виплату їй державної пенсії по інвалідності й щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 01 квітня 1999 року у розмірах, встановлених нормами статей 50, 54 вказаного Закону. Проте, відповідач відмовився у добровільному порядку визнати за позивачем право на отримання пенсії у розмірах, передбачених статтями 50, 54 Закону №796-XII, та провести перерахунок належних їй пенсійних виплат.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання незаконними і протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року по 02 травня 2017 року, та з 03 травня 2017 року по 30 липня 2019 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою; зобов'язання з часу призначення пенсії по інвалідності, яка пов'язана з Чорнобильською катастрофою, здійснити перерахунок та виплату з урахуванням проведених виплат, який би відповідав розміру 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року по 02 травня 2017 року, та з 03 травня 2017 року по 30 липня 2019 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - залишено без розгляду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що виплачуючи позивачу з 31 липня 2019 року державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-XII, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що має право на отримання 6 мінімальних пенсій за віком, 50% додаткової пенсії від її мінімального розміру з 01 квітня 1999 року як інваліду 3 групи, а з 03 травня 2017 року - 8 мінімальних пенсій за віком, 75% додаткової пенсії від її мінімального розміру, як інваліду 2 групи, згідно зі статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Звертає увагу, що у спірний період відповідач нараховував і виплачував основну державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах значно менших за ті, які передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка діяла на момент виникнення права на отримання пенсії. Вказує, що розмір належних їй пенсійних виплат повинен обчислюватись і виплачуватись відповідачем у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорії 1), особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання якої пов'язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується посвідченням від 20 квітня 1999 року серії НОМЕР_1 , вкладкою від 20 квітня 1999 року № 097102 до цього посвідчення та довідкою МСЕК від 22 травня 2017 року серії НОМЕР_2 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Рівненській області, з 01 квітня 1999 року отримувала пенсію по інвалідності як інвалід 3 групи від захворювання, яке пов'язане із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, з 03 травня 2017 року отримує пенсію по інвалідності як інвалід 3 групи від захворювання, яке пов'язане із ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідками відповідача від 16 березня 2020 року № 210/04-02-16 та № 211/04-02-16, а також пенсійним посвідченням ОСОБА_1 від 16 серпня 2001 року № 136233.
27 листопада 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про визнання за нею права на отримання з 01 квітня 1999 року пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», нарахування та виплату їй державної пенсії по інвалідності й щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 01 квітня 1999 року у розмірах, встановлених нормами статей 50, 54 вказаного Закону.
У відповідь на заяву позивача про визнання за нею права на пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а також перерахунок належних їй пенсійних виплат, відповідач листом від 09 січня 2020 року № Г-4801/07.1-59 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача з огляду на те, що спірні виплати проводились пенсійним органом у відповідності до положень чинних тоді постанов Кабінету Міністрів України та з урахуванням обраних позивачем умов пенсійного забезпечення.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України № 1058-IV від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року (далі - Закон № 796-ХІІ) визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Отже, законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058-IV або спеціальним Законом № 796-ХІІ.
Частиною першою статті 50 Закону №796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно із частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин з врахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, в усіх випадках розміри державної пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Дія норм статей 50, 54 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI (далі - Закон №3491-VI) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).
Відтак, Законом № 3491-VI Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796-XII, розміри доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На виконання пункту 7 Закону № 3491-VI 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-XII відповідно.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).
Разом з тим, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року №719-VII (далі - Закон №719-VII), який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 50, 54 Закону № 796-XII.
Колегія суддів зазначає, що з 01 січня 2014 року Законом №719-VII не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII відповідно.
Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії.
Отже, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210 з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №796-XII.
Обмеження дії норм статей 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»» від 31 липня 2014 року №1622-VII (далі - Закон №1622-VII), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.
Так, Законом №1622-VII розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
А тому, 03 серпня 2014 року Законом №719-VII Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону № 796-XII, розміри доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719-VII в редакції Закону №1622-VII був прийнятий пізніше Закону № 796-XII, то саме положення Закону № 719-VII та Порядку №1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Як слідує з матеріалів справи нарахування та виплата позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 31 липня 2019 року здійснювалися у відповідності до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 від 23 листопада 2011 року.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Згідно із ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28 грудня 2014 року, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вказані вище положення Закону № 79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, із набуттям чинності Закону № 79-VIII, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплачуючи позивачу з 31 липня 2019 року основну державну пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17, від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 та від 06 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а.
Щодо вимог позивача в частині визнання за нею права на отримання з 01 квітня 1999 року державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 50% від її мінімального розміру, а з 03 травня 2017 року - 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75% від її мінімального розміру, відповідно до статей 50, 54 Закону №796-XII, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність таких позовних вимог, оскільки відповідно до приписів КАС України, суд не наділений повноваженнями щодо визнання за позивачем права на застосування до нього норми закону та, відповідно, отримання пенсійних (соціальних) виплат в певних розмірах.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі № 460/651/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. Я. Качмар
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 12 січня 2022 року.