12 січня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/2086/21 пров. № А/857/19891/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О. Б.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Гундяк В.Д.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
06 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення № 426 від 06 березня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати призначити з 26 лютого 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року, з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року, з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року, з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з періоду з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року - одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком № 1.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на 26 лютого 2020 року (дата звернення із заявою про призначення пенсії) з урахуванням рішення Конституційним Судом України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із досягненням 45-річного віку. Вказує, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1. Звертає увагу на те, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року, з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року, з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року, з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06 березня 2020 року за № 426 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах по Списку № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 з 26 лютого 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням до її страхового стажу періодів роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року, з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року, з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року, з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з урахуванням пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Враховуючи, що при зверненні позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, вона досягла 45 років, має страховий стаж 24 роки 2 місяці та з них 8 років 3 місяці на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком за списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з дати звернення за призначенням пенсії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року за № 1058-IV згідно з якою право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах та жінки які народилися в період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року після досягнення 50 років і при стажі роботи в період звернення з 01 квітня 2024 року не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Вказує, що стаж позивача є достатнім для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, однак на дату звернення ОСОБА_1 виповнилось 45 років. Звертає увагу на те, при розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , для визначення права на пенсію на підставі її заяви від 26 лютого 2020 року вищевказані періоди роботи не зараховані, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням Інструкції ведення трудових книжок. Зазначає, що посилання позивача на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», а саме п. «а» ст. 13 у старій редакції у зв'язку із прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 є безпідставним, оскільки призначення громадянам пенсії за віком (в тому числі, на пільгових умовах за Списком № 1) врегульовувалось Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII у період з 01 січня 1992 року по 10 жовтня 2017 року, тому з 11 жовтня 2017 року порядок призначення пенсії за віком (в тому числі на пільгових умовах за Списком № 1) регулюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. Звертає увагу, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки неотримання рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 06 березня 2020 року у відповідь на подання зави, а лише отримання 22 грудня 2020 року інформації щодо поданої заяви не змінює момент з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти після спливу значного часу з моменту подачі документів для призначення їй пенсії.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює апаратником перегонки (ДХЕ) відділення дихлоретану ТзОВ «Карпатнафтохім».
Посада апаратника перегонки (ДХЕ) відділення дихлоретану передбачена Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року, а також постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461.
26 лютого 2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та подала повний пакет документів, які підтверджували її загальний та пільговий стаж роботи (а.с.58-59).
Рішенням від 06 березня 2020 року за № 426 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списку № 1, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) не внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та немає порядку виконання даного рішення. Вказано, що після внесення відповідних змін, пенсія призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства.
У зв'язку із неотриманням вищевказаного рішення, 07 грудня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про отримання інформації про призначення пенсії за Списком № 1 (а.с.29, зворот).
Листом від 22 грудня 2020 року № 4060-3984/К-02/8-0900/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило, що 06 березня 2020 року було прийнято рішення № 426 про відмову в призначенні позивачу пенсії .
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року, з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року, з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року, з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ст. 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З огляду на вищевказані норми права, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Разом з цим, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача підтверджуються період роботи позивача з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року в Калуському заводі комунального устаткування; з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року в Калуській гімназії; з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року в ДП «Навчально-курсовий комбінат» ВАТ «Оріана»; з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року в ЗАТ «Лукор»; з 12 травня 2005 року і станом на 31 березня 2020 року працює - ТзОВ «Карпатнафтохім», яке перейменоване у виробництво «Хлорвініл» (а.с.18-19).
Також, в матеріалах справи наявні уточнюючі довідки з ТзОВ «Карпатнафтохім» № 32 від 19 лютого 2020 року та № 33 від 19 лютого 2020 року; довідка-вибірка про роботу в особливо шкідливих умовах; наказ ЗАТ «Лукор» № 565 від 16 грудня 2003 року про затвердження «Переліку робочих місць, робіт, професій і посад працівників цехів і служб виробництва хлорвінілу; накази ТзОВ «Карпатнафтохім» № 550-кн від 30 грудня 2005 року, № 649-кн від 15 грудня 2008 року, № 386 від 03 грудня 2013 року та № 524 від 06 листопада 2019 року; висновок Державної експертизи умов праці № 4401 від 17 грудня 2008 року, які підтверджують вищевказаний стаж (а.с.21-28).
Щодо доводів апеляційної скарги про незарахування до страхового стажу періоду роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року у ВАТ «Калуський завод комунального устаткування», оскільки з копії трудової книжки вбачається, що позивача звільнено з роботи 10 листопада 1995 року, а наказ про її звільнення видано лише 13 листопада 1995 року; про незарахування періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, оскільки були відсутні документи щодо пов'язки прізвищ з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 »; про незарахування періоду роботи з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року в Калуській гімназії, оскільки з копії трудової книжки вбачається запис «звільнена з роботи згідно статті 38 КЗпП України (за власний рахунок)», а вищевказаною статтею передбачено розірвання трудового договору лише за власним бажанням і не за власний рахунок; про незарахування періоду з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року в ДП «Навчально-курсовий комбінат» ВАТ «Оріана», оскільки на записі № 6, де зазначено відрахування у зв'язку із закінченням терміну навчання, відсутня печатка підприємства, то колегія суддів вважає, що такі не можуть бути підставою для неврахування стажу, а лише вказують на надмірний формалізм з боку пенсійного органу.
Також, щодо доводів про відсутність відомостей щодо нарахування заробітної плати в період роботи з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року в ТзОВ «Карпатнафтохім», то такі вірно не взято судом першої інстанції до уваги, так як відповідачем не подано доказів на підтвердження вказаних обставин.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова Головного управління Пенсійного Фонду України в Івано-Франківській області щодо зарахування позивачу періодів роботи позивача з періодів роботи з 14 грудня 1992 року по 10 листопада 1995 року, з 11 листопада 1995 року по 28 травня 1996 року, з 29 травня 1996 року по 03 березня 2000 року, з 04 серпня 2000 року по 10 листопада 2000 року, з 04 травня 2001 року по 31 грудня 2003 року, з 01 лютого 2009 року по 02 червня 2009 року є протиправною.
Колегія суддів вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, а загальних підставах.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем визнається те, що страховий стаж позивача становить 24 роки 2 місяці, в тому числі, стаж роботи за Списком №1 - 8 років 3 місяці, тому останній має достатній стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Щодо правомірності винесення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення від 06 березня 2020 року № 426 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, колегія суддів зазначає наступне.
Частина перша статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), передбачає, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частинами 1, 3 статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ), в стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору, а також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII, (у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII (далі - Закон № 213-VIII) віковий ценз для жінок народжених - з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року збільшено до 50 років.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV (станом на 01 квітня 2015 року) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, після набуття чинності нормами Закону № 1058-IV (в редакції, чинній з 02 березня 2015 року) правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2148-VIII), яким текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом № 2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, як зокрема: 50 років - з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу вимог спеціальної вказівки у Законі № 2148-VIII наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01 жовтня 2017 року.
Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону №2148-VIII.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII» (далі - Рішення № 1-р/2020).
Пунктом першим резолютивної частини Рішення№ 1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення № 1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05 листопада 1991 року в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Таким чином, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII.
Правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII, у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020, виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи наведене позивач вважає, що найбільш сприятливим для неї є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років, а відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь пенсіонера.
Перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача про те, що для набуття права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення» позивачу необхідно було досягти необхідного пенсійного віку станом на 11 жовтня 2017 року, колегія суддів враховує, що такі висновки ґрунтуються на положеннях п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена норма права передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
У свою чергу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Разом з тим, друге речення п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає особливості набуття права на пенсію за вислугу років, в той час як позивач звернулася за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах.
Отже, норма права, на яку посилається відповідач, встановлює особливості призначення пенсії іншого виду, у зв'язку з чим не може бути застосована до спірних правовідносин.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 06 березня 2020 року № 426 про відмову позивачу в призначенні пенсії, останньою не отримано. З матеріалів справи слідує, що позивач дізналася про відмову в призначенні їй пенсії отримавши лист відповідача від 22 грудня 2020 року. Крім того, протягом 2020 року позивач неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні.
Статтею 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , до відповідача із відповідною заявою звернулась 26 лютого 2021 року, тобто в межах зазначеного строку.
Таким чином, оскільки позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії та ухвалення рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1/-р/2020 досягла 45-річного віку, має достатній страховий стаж, тому у неї виникло право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 26 лютого 2020 року.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі № 300/2086/21- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 12 січня 2022 року.